Математик, програміст, публіцист, відомий форумчанин Володимир Градиський віддав життя за Україну

Війна на Донбасі стала для кожного жителя України рискою, що розрубала історію країни й наших життєвих історій на «до» і… На жаль, поки ще не «після». Там, як і раніше гримлять постріли й вибухи, гинуть мирні громадяни, сплачуючи криваву данину, що передбачена брехливою пропагандою ворогів нашої Батьківщини, яка спокусила донеччан і луганчан оповідками про «вільне життя в Новоросії під «крильми двоголового орла» і залякала вигадками «про хунту й бандерівців». Гинуть і українські хлопці, котрі справді прийшли визволяти свою землю і свій народ від «визволителів» — місцевих сепаратистів і терористів-найманців, що злетілися ледве не з усього світу підзаробити «на костях». Одним з тих, хто заплатив за честь Батьківщини своїм життям, за право українців вільно жити на Богом даній їм землі, став наш земляк — дніпропетровчанин Володимир Миколайович Градиський. …

У короткому повідомленні із зони бойових дій (справді ж бо, називати війну АТО ані язик не повертається, ані рука не піднімається!) йдеться:

«Вранці 31 липня група українських десантників з 25-ї дніпропетровської бригади ПДВ на околиці Шахтарська потрапила в засідку, організовану російськими найманцями з банди Козиря, що раніше тероризувала Слов’янськ і Краматорськ. Злочин у Шахтарську докладно зняв на відео житель сибірського міста Абакан Дмитро Грицюк, що служив у російській армії під Санкт-Петербургом і приїхав у Донбас заробити грошей, чого навіть і не приховував. У результаті обстрілу колони з танка й мінометів загинули на місці 11 військовослужбовців, ще 10 осіб пропали безвісти, 13 були поранені й потрапили в полон до бойовиків». Дані про пересування дніпропетровських десантників з’явилися в «Твіттері» за кілька годин до атаки, що може свідчити про наявність в українській армії агентів донецьких сепаратистів. Атаку терористи здійснили біля міського стадіону «Олімп». Серед загиблих був і Володимир Градиський…

Пішов добровольцем у першу мобілізацію

Як розповіли друзі Володимира, відмітною рисою його характеру було те, що він усе робив з любов’ю. Обожнював історію, зачитувався історичними книгами, але обрав професію математика. Вищу освіту здобув в держуніверситеті (нині Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. — Авт.). Коли навчання закінчив, йому запропонували залишитися в університеті при кафедрі в аспірантурі, але Володя вирішив викладати математику в школі. Щоправда, учителював недовго. Була середина 90-х, зарплату платили дуже погано, а треба було годувати сім’ю, ростити сина. Тож довелося зайнятися комерцією, згодом освоїв комп’ютер, працював приватним підприємцем. Коли нависла небезпека цілісності нашої держави, він добровольцем пішов у першу мобілізацію на самому початку квітня. Потрапив в 25-у бригаду ПДВ. Він так і сказав всім друзям і близьким: ворог напав на нашу землю, то хто ж її захистить, як не він…

Математик, програміст, публіцист…

Сергій, котрий працював з Володимиром Градиським сім років, згадує:

— Уперше звернув увагу на Володю багато років тому, коли спілкувалися у форумі на міському сайті gorod.dp.ua. Він запам’ятався мені як дуже розумний, стриманий, делікатний співрозмовник, здатний винятково точно викладати свої думки, а ще він мав винятково тонке почуття гумору. У 2006 році наша компанія почала інтенсивно розвиватися, тож нам конче потрібен був розумний піар-менеджер. А Володимир саме в той час шукав роботу. Я вже мав про нього стійке враження як про професіонала і просто талановиту людину. До того ж Володя вів і самостійно редагував власний сайт. Ми зустрілися, поспілкувалися, і я взяв його на роботу в компанію. За всі сім років спільної роботи він розкрився і як математик, складаючи аналітичні прогнози для компанії, і як програміст, розроблячи нам на замовлення різні прикладні програми, і ще як талановитий публіцист, бо займався безпосередньо піар-кампанією і рекламою нашої фірми. У червні 2013 року склалися такі обставини, що діяльність фірми довелося згорнути, і наші з Володею професійні шляхи, на жаль, розійшлися. Про його рішення піти на фронт точно не знаю. Але в нього завжди була надзвичайно потужна громадянська позиція. Він мені вже звідти на пошту написав: «Сергію, я — українець, і це моя Батьківщина, я просто зобов’язаний її захистити». Ось так…

«Я повернуся до мирного життя»

У мережі Володимир Градиський був більше відомий під ніком Гонта. Ось кілька спогадів про нього «форумчан» gorod.dp.ua:

«Давайте пам’ятати його світло й чисто. Він живе в душі й пам’яті кожного з нас. Пережитий біль нехай піде, поступаючись місцем любові. До людей. До України. До миру. Спасибі, Гонто!»

«Чудова людина. Чудова родина. Одне з кращих знайомств, що почалося 10 років тому. Слава тобі, Гонто!» «Мені здається, ТАКІ люди, як Гонта, завжди знали, навіщо прийшли на цю Землю…»

«Ми бачилися з ним усього лише один раз, коли він приїжджав до мене на пораду… Інтелігентна людина з чудовим по красі й багатству голосом і дивовижною музикальністю… Такий гарний і скромний… Такі талановиті люди, патріоти — це суть нашої нації…»

«У неоплатному боргу перед Вами всі ми… Спасибі за патріотизм і героїзм». «Спасибі, що захищав мій рідний Донбас».

«Читав його «український лікнеп»… Думав, що він, як мінімум, досвідчений викладач мови… Виявилося — солдат і герой…»

«Володя завжди був тим натхненником, котрий умів створити атмосферу свята. Писав сценарії, придумував подарунки. Серед його неймовірно сильних особистісних якостей було таке: він просто генератор оптимізму й позитиву».

А ось що написав сам Володимир на форумі вже звідти, із зони боїв:

«Є відома армійська приказка — дембель неминучий. Цього разу він теж неминучий, але на відміну від «срочки», дата цієї неминучості поки нiкому невідома. Та все ж таки хочу зібрати дембель-моб як подяку форумчанам та форумчанкам за моральну та матеріальну підтримку. Коли це буде — наразі невідомо, але буде обов’язково. Тому я забиваю цю тему на майбутнє. Упевнений, що мене підтримають й інші вояки, які відчули надійний тил з боку форумських друзів. Після успішного закінчення АТО (хтозна коли це буде, але це буде) я, як і багато моїх бойових побратимів, поверну зброю державі і повернуся до мирного життя».

Він пішов у небо. Слава Герою!

Дуже хочеться вірити в те, що ціна, заплачена Володимиром Миколайовичем Градиським і сотнями, тисячами українських хлопців за свободу нашої землі, за наше право самим обирати шлях і будувати майбутнє України, не стане даремною. Нам удасться не допустити, щоб чиновники забули хоча б одну людину, яка віддала життя чи здоров’я за народження нової, вільної, європейської України. Вони зробили це, оскільки не сумнівалися: Україна варта того! Вони пішли, вони не вмерли, вони просто пішли в небо. І звідти вони тепер вічно будуть оберігати гідність і честь, свободу й незалежність нашої Батьківщини. Слава Україні! Героям слава!