Військові допомагають жителям звільненої Красногорівки

Зараз Красногорівка справляє гнітюче враження. Людей на вулицях практично немає. Значна частина мешканців залишила місто, інша боїться виходити з помешкань та укриттів, які обладнали власноруч. Де-не-де біля будинків на вогнищах люди готують їжу. На стовбурах дерев та стінах будинків — сліди від куль. Деякі вікна розбиті вщент. Там були позиції снайперів. Пересуватися вулицями й досі моторошно — десь за Красногорівкою лунають постріли.

Бої за Красногорівку точилися майже три тижні. Армійські підрозділи могли взяти містечко й скоріше, але в такому випадку було б набагато більше руйнувань, тож військові не застосовували важких видів озброєння. Останні три дні армійським підрозділам дошкуляли снайпери, але і їх вдалося нейтралізувати. Після цього в місто зайшли перші вантажівки з водою та хлібом.

Новина про те, що військові привезли воду і продукти, стрімко облітає містечко. Біля цистерни і вантажівки з'являється черга. Військові віддають свої продовольчі набори. Кажуть, що краще залишаться без обіду і вечері, але хоч трохи допоможуть простим людям, які опинилися в біді.

— Це наша рідна українська армія, — заспокоюють одна одну літні жінки у черзі, — тепер все буде добре. Головне, щоб мир нарешті запанував. Головне, щоб більше тут не було злочинців і бандитів.

Зі сльозами на очах місцеві мешканці показують журналістам своє бомбосховище в підвалі музичної школи. Тут при світлі гасової лампи проводили дні і ночі десятки жителів Красногорівки. Ще одні невільні заручники терористів — пацієнти місцевої лікарні.

— Усі хворі, які могли пересуватися, залишили лікарню, — розповідає медична сестра, яка разом з іншими колегами прийшла набрати води, — залишилися лише лежачі. Піти звідси вони не можуть ніяк.

У лікарні зовсім мало медиків. Тут практично цілодобово працює один-єдиний лікар. Всі інші або пішли у відпустки, або просто виїхали. 27-річний хірург Станіслав не зміг залишити місто напризволяще. У найважчі часи він вів прийом хворих і вдень, і вночі.

— Люди приходили з порізами та іншими травмами, я надавав їм необхідну допомогу, потім вони йшли додому, бо в лікарні також не було ані світла, ані води, — розповідає лікар. Як єдиний чоловік в усій лікарні він бере найбільшу бочку і прямує до цистерни з водою.

Підвозити воду і продукти доведеться ще не один раз. Тож офіцери групи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України запропонували військовому командуванню зробити військові транспорти в Красногорівку систематичними. Окрім того, фахівці цивільно-військового співробітництва вже знайшли громадських активістів та благодійні організації, які також допомагатимуть місцевим мешканцям.