Телескоп із… окулярів і всесвіт астронома-любителя Юрія Павлюченка

Причому зробив він його зі … скелець звичайних окулярів. У спеціальному журналі вичитав потрібну йому інформацію про те, що в аптеці можна купити окуляри підходящої фокусної віддалі і як їх розмістити, щоб спостерігати за зоряним небом. Він дивився у свій самотужки складений телескоп і отримував ні з чим незрівнянне задоволення від споглядання Місяця. Йому вдавалося побачити навіть кільця Сатурна і супутники Юпітера. Це була для нього справжня фантастика!

По закінченні школи Юрій надумав вступити не куди-небудь, а в Ленінградське арктичне училище на геофізика. Погодьмося, що це — досить дивне бажання для хлопця з провінції. Перший рік не пройшов за конкурсом, але ця невдача не відбила бажання знов пробувати свої сили на наступний рік. Друга спроба виявилася вдалою: він став студентом омріяного для себе закладу, з кожним днем все більше переконуючись, що якраз вчитися тут йому до душі.

Синь північних незабудок і жага мандрів

Коли навчання добігало кінця, чотиримісячна практика в південній Якутії вабила Юрія більше, ніж його однокурсників. БАМ, Тинда і весь цей край заворожував хлопця так, що навіть побудова спеціальних установок, яку так не любили його однокурсники, виявилася для нього саме тим, чого тоді потребувала його замріяна душа. Постійні подорожі, небачена досі природа з даурською модриною, мохами та ягелями, яких немає більше ніде, затягували його, мов таємничий вир. Чи ж дивно, що розподіл по закінченні училища уже в північну Якутію, він сприйняв як дарунок долі? Острів Котельний на 71-у градусі північної широти, за полярним колом, став його пристанищем на півтора року.

Романтика краю, самостійність, цікава робота на метеостанції, навіть життя в дерев’яному бараку, де був гуртожиток для спеціалістів, відсутність води, яку топили зі снігу, — все це разом стало складовими його початку. Робота техніка-гідрометеоролога не була тією дослідницькою роботою, про яку мріють молоді спеціалісти, проте Юрію і вона подобалася. Йому взагалі було комфортно в тих умовах, в тому краї, з тими людьми. Ніколи не забути чоловіку тих небесно-блакитних незабудок, які квітуючи там, поспішають за коротке літо віддати природі себе і свою красу сповна. Тільки там він бачив такі яскраві квіти, більш ніде.

— Метеостанція не займається прогнозом погоди, як це прийнято вважати, — розповідав мій герой. — Вона лише збирає необхідну інформацію: температуру повітря, вологість тощо. Тому коли раніше говорили: «За прогнозом Дніпродзержинської метеостанції погода на ближчі дві доби буде такою-то…», то це — груба помилка, бо це не відповідає дійсності.

Непосидюча натура Юрія змушувала його не залишатися на одному місці, а шукати вражень на новому. Тому він просив своє керівництво: мовляв, я готовий заміняти спеціалістів, які йдуть у відпустку в різних станціях. Три роки кочувань подарували чоловіку незрівнянні ні з чим враження, нові можливості, а пізніше — і яскраві, мов північні квіти, спогади.

Круті повороти долі

І була після цього відпустка додому, де він закохався. Молоді люди побралися, чоловікові треба було годувати сім’ю, а роботи за фахом не було, тому працював у будівельному цеху одного з кримських радгоспів. Саме в Криму залишилася його перша донька Марина, котра подарувала йому онучат — Сергійка і Ніку. Взагалі ж Юрій Павлович — батько чотирьох доньок, з кожною в нього теплі родинні стосунки. Нині його москвичка Василиса перебуває в тата на канікулах у Верхньодніпровську, де потоваришувала з його найменшою донькою Лізою.

Коли ж кримський шлюб дав тріщину, чоловік повернувся на малу батьківщину, в місто свого дитинства. Оскільки батько працював водієм на пошті, то син теж пішов працювати на пошту. А тут саме почалися часи, коли прокльовувалися перші підприємці. І Юрій Павлюченко теж вирішив спробувати свої сили в новій сфері — відкрив власні кіоски преси. Правда, на той час кіосків у нього ще не було — газети продавав у центрі міста сам. Пригадує, як городяни хапали, мов гарячі пиріжки, свіжі примірники «Торгового дому», якого вже нині немає…Займається він газетним бізнесом і нині. Проте любов’ю всього його життя залишається…

Любов усього життя

У 2006 році чоловік організовував поїздку в Кисловодськ для спостереження за повним сонячним затемненням, однак ніхто з верхньодніпровців не відгукнувся. Тоді Юрій поїхав туди зі своєю сім’єю, а дорогою в поїзді познайомився із земляками-дніпропетровцями — представниками товариства «АстроДніпро».

— Разом ми спостерігали це сонячне затемнення і пережили невимовні відчуття, — пригадує Юрій. – Адже останнього разу його можна було спостерігати ще в 40-х роках минулого століття, хоча багато хто каже: «Ось недавно було таке затемнення». Однак то було не повне, а часткове. Пам’ятаю, як там, у Кисловодську, серед білого дня настало таке, наче надвечір’я, вмить похолодало. І за ці дві хвилини, що воно тривало, у місцеву «швидку» надійшло 150 дзвінків: «Допоможіть! Що сталося?!»

Юрій Павлюченко заявив, що в місті існує аматорська астрономічна обсерваторія. До її діяльності долучилася не тільки родина верхньодніпровського астронома, а й молодий любитель з Верхівцевого Віктор.

Серед населення Юрій Павлюченко популяризує астрономічні явища. Так, у 2004 році було одне з унікальних — проходження Венери по диску Сонця. Повтор був вісім років потому — у 2012-у. Тепер його не буде 200(!) років. Так-от із допомогою всього лиш оптичного геодезичного приладу, екрана та моделі Юрій організував перегляд цього явища.

— Я показував модель Венери і Сонця на дротові, розповідав, що відбувається, бо люди не розуміли, а потім показував усе це на екрані в реальному часі, — пригадував Юрій. — Коли закінчився перегляд, я запропонував підійти до столу та отримати сертифікат очевидця, який видавала моя дружина Світлана. Оце був ажіотаж! Такої черги ми і уявити собі не могли. Ті сертифікати взяли близько 400 осіб. Тепер хочу знайти тих, у кого ці сертифікати збереглися.

Можна тільки уявити почуття цього чоловіка, котрий відчував свою причетність до популяризації улюбленої справи. У 2009 році пройшла інша акція, вже міжнародна — 400-річчя відкриттів Галілео Галілея. Аматорська астрономічна обсерваторія з Верхньодніпровська подала заявку, виготовила чимало плакатів про відкриття Галілея, поставила справжній телескоп, кілька вечорів поспіль Ю. Павлюченко розповідав городянам про кратери на Місяці, супутники Юпітера, інші відкриття великого вченого. Та найцікавішим для городян виявився стенд із зображеним космонавтом з отвором замість обличчя, на якому можна було сфотографуватися на згадку про цей день. По секрету скажемо нашим читачам, що цей стенд і досі зберігається в під’їзді будинку, де мешкає родина Павлюченків.

Однак родзинкою дійства стало інше — було наповнено гелем 400 кульок і запущено в небо із вказаним номером мобільного. Саме по ньому зателефонували люди із Харківської області і повідомили, що ці кульки приземлилися в них на городі.

Щодня Юрій спостерігає за зоряним небом, і це дарує йому ні з чим незрівнянне задоволення. Для нього знайти по спеціальному каталогу якусь туманність чи галактику, а потім визначити, що це саме так і є, ці відчуття можна порівняти з тим, як нумізмат знаходить рідкісну монету, а філателіст — марку.

Чоловік мріє побудувати не віртуальну, а реальну обсерваторію у своєму рідному місті. Щоб можна було відкривати нові астероїди, комети, інші небесні тіла. Поки його мрія набуде реальних обрисів, він допоміг своїй восьмирічній доньці Єлизаветі відкрити сторінку Вконтакті і створити групу «Школу монстрів Верхньодніпровська», бо дівчинка захоплюється монстрами. Доня із задоволенням разом із татом спостерігає за небом, і хтозна, може, з неї теж вийде, нехай і любитель, проте астроном, на якого чекають якісь таємниці Всесвіту і відкриття — нехай і не глобальні, але від того ніскільки не менш важливі, ніж у вчених. Не може бути, щоб їй не передалася генами татова любов до незвіданих світів. Тож хочеться сподіватися, що мине час, і ми матимемо гарну нагоду розповісти про успіхи родини Павлюченків в царині любительської астрономії. А чом би й ні?!.