Картини зі стрічок Ольги Коваленко знають не лише в Україні, а й в Росії

Шила та в’язала, випилювала й випалювала

Уявіть собі картину: у кімнаті при звичайному Будинку культури, де проходить заняття з крою і шиття, поряд з однією із жінок сидить її 6-річна доня. Дівчинка з кісками кольору сонця з цікавістю дивиться, як навколо сидять тітоньки і щось пишуть, а ще — як одна малює щось на дошці, а всі за нею перемальовують. В Олечки теж був свій конспект. І хоч тоді вона ще не вміла писати, але під враженням від дорослих занять із задоволенням малювала в ньому. І так їй тут подобалося, що звідси йти нікуди не хотілося.

А потім була школа. Дівчинка не ходила на гуртки, бо вчилася грі на фортепіано. Зате вдома з мамою вона шила і в’язала, а з татом випилювала і випалювала. Тільки у восьмому класі на уроках праці вчителька помітила, як Ольга Коваленко працює з тканиною, і сказала: «Олю, тобі треба йти вчитися за цією спеціальністю».

Блузки з бантами на експорт

І вона стала технологом швейного виробництва з червоним дипломом. Бувши ще зовсім молодою дівчиною, з великим бажанням і відповідальністю підходила до організації виробництва. Адже це не хто-небудь, а саме вона складала послідовність опрацювання блузок, які П’ятихатська швейна фабрика відправляла на експорт. Мріючи про невагомі і романтичні блузки з бантами, місцеві жінки і дівчата тільки безнадійно зітхали, бо в ті часи то був справжній дефіцит. А Ольга була причетна до цього процесу, який їй подобався все більше.

І хтозна як так сталося, але за три роки потому її доля вирішила розвернути свою власницю на 180 градусів. Внаслідок цього із швейної фабрики дівчина прийшла до старшокласників викладати їм машинопис і діловодство в навчально-виробничому комбінаті. Паралельно закінчила педінститут. Так пролетіло мало не з десяток років, поки доля знов не зробила крутий віраж, і Ольга Михайлівна стала приватним підприємцем. Вона із захватом шила на замовлення, бо страх як скучила за улюбленою справою.

Ніхто не знає, що було б далі, якби одного дня знайомі не запросили її на роботу в банк. Вона ще раніше закінчила бухгалтерські курси, вміла працювати на комп’ютері, знала, що колектив у банку «Аваль» підібрався хороший, ото й вирішила знов змінити професію. Власне, змін вона ніколи не боялась, бо завжди була впевнена у своїх силах. А що може бути важливішим для успішної людини, як не віра в себе?..

Її душа прагнула творчості

Поки працювала з дітьми і вчилась в інституті, Ольга не займалась творчістю через елементарний брак часу. В банку і поготів: через велике навантаження приходила з роботи і падала без сил, а вихідні проходили непомітно для її змореного організму. То за ці роки молода жінка накопичила запас творчої енергії, а ще страшенно скучила за роботою, яка дарує емоційний сплеск.

— Коли я вийшла з банку, то відчула, що хочу всього і зразу, — пригадує О. М. Коваленко. — Я подивилася на світ іншими очима і стала шукати, чим би зайняти свої руки. Для цього поїхала на виставку клубу творців прекрасного у Дніпропетровську. Там і отримала натхнення, якого так просила моя душа.

Її спрагла до творчості душа, яка дістала «підзарядку», через талановиті руки стала творити справжні дива. Ольга почала вишивати хрестиком — у неї навіть є картина, над якою авторка періодично працювала шість років. Потім повернулась до шиття і стала працювати над шиттям з клаптиків, створюючи прекрасні речі для дому. А декупаж — і взагалі її окрема любов. Бо коли їй хочеться прикрасити малюнком із звичайної серветки подарункову пляшку, кухонну дошку чи зробити святковим настінний годинник, то з цього бажання виходять такі речі, що тільки зітхати у захваті.

До речі, про серветки. Друзі Ольги Коваленко знають її пристрасть до декупажу, а тому якщо в гостях побачать на столі гарну серветку, то вони нею ніколи не скористаються за прямим призначенням. Натомість покладуть собі в сумку і привезуть своїй рукодільниці.

Розмаїття захоплень

Ляльками із синтепону п’ятихатська майстриня захопилась відносно недавно — десь після Нового року. Технологію їх виготовлення надивилась у всесвітній мережі, якою часто рухається, щоб знайти щось нове для своєї творчості. Для цього Ольга Михайлівна навіть завела у комп’ютері окремі папки: «Батик», «Шиття з клаптів», «Плетення» і її улюблений «Декупаж». В оці папки вона «скидає» все, що знаходить цікавого в подорожі Інтернетом, а потім уже пізніше, у вільну хвилинку, листає їх і розуміє: хочу зробить саме оце! Тоді і народжується щось нове, чого вона раніше не робила. Так з’явились і ці кумедні ляльки із синтепону, обтягнуті капроном. Навіть не беручи їх до рук, а тільки дивлячись на ці потішні створіння, одразу ж помічаєш, скільки душі у них вкладено, з якою любов’ю вони зроблені. Тож забуте дитяче бажання притиснути таку ляльку до себе здається ніскілечки не дивним. Адже в душі ми всі — трохи діти…

Одне з останніх уподобань цієї талановитої жінки — букети з… цукерок. Оця смакота звичайними руками перетворюється в красу таку, що одразу ж виникає непереборне бажання — мати таке і собі. От хоч би і ці крокуси весняні взяти (на знімку). Нехай в них, на думку авторки, ще не все досконало, але, побачивши їх, жодна любителька солодкого не потягне свою руку, аби розгорнути з такого букета цукерку. Адже гріховне бажання осквернити таке чудо зникне швидше, ніж з’явилось. І все тому, що в цьому букеті — незвична естетика.

Але про всі захоплення Ольги Коваленко не розказати — хіба що згадати. Тому кілька слів — про її вишивки стрічками. Два роки тому подруга подарувала їй на день народження книгу «Вишивка стрічками», і з того дня Ольга Михайлівна загорілась. Тільки подруга за поріг, а вона вже поспішила в магазин за стрічками і одразу ж почала працювати з ними. Першою роботою стали весняні квіти, згодом — вереск. А тут ще за якийсь час інша подруга просить її: мовляв, треба подарунок для жінки, в якої є все. Оце-то завдання! Але наша рукодільниця не розгубилась і вишила стрічками гліцинію. Ота вишивка столичній дамі не просто припала до душі — вона вразила її, бо до того моменту такого іменинниця ще не бачила. Так що її роботи із стрічок є не тільки в Києві, а й у Москві.

І все ж, незважаючи на всі нові і не дуже захоплення, які в неї зараз ідуть паралельно, п’ятихатська майстриня чи не найбільше любить шиття. Вона давно шиє собі практично увесь одяг — купує тільки джинси. Як і раніше, працює на старенькій швейній машині «Подолочці», яку їй допомагав ремонтувати тато, в котрого золоті руки. А вдома вона любовно зберігає синього кольору вельветовий костюм на підкладці, зшитий нею ще у восьмому класі. У ньому все так добротно зроблено, що їй немає до чого прискіпатися до своєї ще дитячої роботи.

— Звичайно, своїм умінням хочеться поділитися з іншими, — говорить О. М. Коваленко. — Тому посилаю свої майстер-класи у жовтоводський журнал «Ручные чудеса».

Колишні колеги по банку, до яких жінка полюбляє заходити в гості, вже звикли до її творчих сюрпризів. Що вона їм принесе наступного разу? Хтозна. Ясно тільки одне: це буде якась феєрична, творча і обов’язково небачена до цього річ.