Керівник Кубанського козачого хору вважає Україну батьківщиною

У Дніпропетровську побував довголітній керівник Кубанського козачого хору Віктор Захарченко. Він приїхав у наше місто з нагоди показу документального фільму “Любо, братці! 200 років потому” (автор — віце-президент Російського фонду культури Олена Чавчавадзе. Режисер Галина Огурная). Ця стрічка, показана у кінотеатрі «Правда» в рамках цьогорічного фестивалю «Кіноасамблея», присвячена не просто основним віхам становлення Кубанського козачого хору, але і долі людей, причетних до його основ, розвитку і процвітання.

Візитна картка

Цієї весни відомому російському фольклористу, громадському діячеві, дослідникові народної пісні і хоровому диригенту Віктору Гавриловичу Захарченку виповнюється 75. Він народився 22 березня 1938 року на Кубані. Народний артист Росії. Народний артист України. Художній керівник Кубанського козачого хору. Член Ради при Президенті Російської Федерації з культури й мистецтва. Родом зі станиці Дядьківської Коренівського району Краснодарського краю. Українець. Після навчання в консерваторії працював головним хормейстером Сибірського народного хору у Новосибірську (1964–1974). З 1974 року, отже, майже 40 років — художній керівник Державного академічного Кубанського козачого хору. Серед його численних звань і нагород — народний артист України (1994) — за значний особистий внесок у збагачення культурної та художньої спадщини народу України, високу виконавську та професійну майстерність. 11 квітня 2003 року нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України — «за великий особистий внесок у розвиток вітчизняного музичного мистецтва і у зв’язку з 65-річчям від дня народження». У 1990 році керований Захарченком Кубанський козачий хор стає лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка. У 1993-му колективу присвоюють почесне звання академічного. 1995 році патріарх Алексій II благословив хор співати на богослужіннях в храмах.

«Розпрягайте, хлопці, коні» просять на всіх концертах

До народного артиста Росії та України, керівника Кубанського козачого хору Віктора Захарченка ми звернулися з запитанням:

— Ми радо пишемо про виступи вашого колективу в Дніпропетровську. Ось і в останній раз хор приїжджав до нас на чолі з вашою дочкою Вікторією. Вона дала інтерв’ю «Зорі». Ви вперше в Дніпропетровську?

— Та що ви! Звичайно, ні.

— І як ви тут себе почуваєте?

— Чудово! Взагалі я приїжджаю в Україну як на прабатьківщину. Корінь мій звідси. Причому точно я поки що не знаю, але думаю ще знайду, з якої саме місцевості України переселилися мої предки на Кубань — з Полтавської, Чернігівської, Катеринославської чи ще котроїсь іншої. Але, звичайно, звідси. Про це говорить не тільки моє прізвище, я говорю українською мовою, мовою моїх предків. Тому для мене це історична батьківщина. Я приїжджаю сюди часто. Інакше і бути не може.

Що таке народна пісня? Вона несе в собі величезний сенс. Тому приїжджаючи сюди, я приїжджаю до своєї рідні, не тільки по вірі, але і по крові, коли через покоління відчувається цей клич предків. Я одного хочу — щоб ми завжди залишалися братами за будь-яких подій.

— А без яких творів не може обійтися жоден концерт вашого колективу?

— Це пісня «Розпрягайте, хлопці, коні!». Якщо ми її не виконуємо, глядачі вимагають. Або «Ой, мій милий вареничків хоче». Це наша візитна картка. А взагалі, в нашому репертуарі багато пісень, яких слухач завжди чекає.

— Чи часто оновлюється репертуар хору?

— Постійні гастролі, на жаль, гальмують оновлення програми. Незважаючи на це, хор знаходить «віконечка», розучує нові пісні.

До речі, Захарченко дуже любить українські народні пісні. Ним самим написано багато творів на слова Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки, і саме їх з найбільшим успіхом виконує Кубанський хор, де б він не гастролював.

— А де бували поза межами Кубані?

— В Японії, Туреччині, Китаї, Швейцарії, Австралії, африканських країнах.

Кажуть, для Захарченка робота в хорі — справа родинна. Судіть самі: посаду заступника художнього керівника колективу обіймає старша з трьох дочок Захарченка — Вікторія. До колективу вона прийшла 35 років тому, відразу після школи. Працювала костюмером, згодом стала завідувати трупою, паралельно навчаючись в Інституті культури. В інтерв’ю нашій газеті Вікторія Вікторівна якось говорила, що ніколи не сумнівалася щодо правильності вибору.

Хор в житті і на екрані

Кубанський козачий хор не раз змінював свою назву і структуру. Та незмінним залишалися його головні завдання: збереження і примноження духовних традицій чорноморського і запорізького козацтва.. У ньому акумулювалися національний колорит і духовна міць нащадків козацтва. «Захарченко — потужна особистість, відчуває, глибоко розуміє народні традиції, вболіває за долю Вітчизни — послухайте його пісні».

У Краснодарі знято кіно, фільм не художній, а документальний. Головний герой фільму — Кубанський козачий хор, його історія і сучасність. Перший фільм — «Віктор Захарченко. Портрет на тлі хору» показали в День Росії, на каналі «Культура». На початку червня 2011-го знімальна група Олени Чавчавадзе знімала в Краснодарі епізоди двох серій наступного фільму «Любо, братці! 200 років потому».

Свого часу телевізійний серіал Олени Чавчавадзе отримав Державну премію уряду Російської Федерації (2009). Один з фільмів циклу був про долі козаків на чужині. Готуючи матеріали до цього фільму, знімальна група і познайомилася з Кубанським козачим хором.

Якось Олену Чавчавадзе запитали: «Ваші фільми — про людей, чиї долі пов’язані з історією Вітчизни. Здається, вперше ваш герой — наш сучасник. Чому саме Віктор Захарченко?» Ось її відповідь: «Віктор Захарченко — це унікальне явище нашої культури. Він зміг підхопити прапор не лише народної пісні, а й козачої культури, і бере активну участь у відродженні козацьких традицій. Сьогодні Кубанський козачий хор — єдиний народний колектив, який збирає повні зали, навіть такі величезні як Кремлівський Палац з’їздів (6 тисяч глядачів). Нещодавно ми були на концерті ансамблю «Російська пісня» та Надії Бабкіної. Концерт був у рамках фестивалю народної пісні. Глядачі йшли. Чому? Концерт обманув їхні очікування. Захарченко ніколи не обманює своїх глядачів — вони завжди почують в концерті улюблені народні пісні, але при цьому Віктор Гаврилович завше піднімає емоційно зал і в нових піснях допомагає осмислити своє місце в житті, свою історію через пісню та поезію, які він відкриває. Він ніколи не опускається до попси, але піднімає глядача до висот горніх».

Автори знімали епізоди фільму про хор протягом трьох років, у різних містах, у тому числі у штаб-квартирі НАТО. У фільмі є кумедна сценка: колоритні співаки в своїх черкесках заходять до штаб-квартири в Брюсселі. Одягають овечу бурку і папаху на заступника генерального секретаря НАТО, вручають йому булаву. І кажуть, що для повноти звичаю мають його відшмагати канчуком. Той погоджується. І глядач не може приховати посмішки, коли один з солістів у козачому вбранні, хоч і символічно, але шмагає високого натовського урядовця…

Їхнім фільмом авторам хотілося показати, як в 200-річній історії творчого колективу відбилася історія козацтва і всієї країни. Воістину неймовірні речі відбувалися в Радянському Союзі — репресували не лише козаків, «репресували» навіть їхні пісні. Але вони збереглися і звучать і сьогодні, і навіть в представництві військового альянсу країн Європи.

Достоєвський говорив, що людину треба судити за ідеалами, до яких вона прагне. Які в нас сьогодні ідеали? Нам не треба оглядатися на Захід чи на Схід. У нас багатюща історія, прекрасні традиції, які були в народі. У нас свій шлях. Нам треба повернути те, що ми втратили. Скільки бід пережила наша країна, як понівечили революція і війни тисячі доль. Будь-який інший народ, якби його так мордували, уже б пропав, а ми живі. І співаємо.

У козачої пісні не тільки запал і оптимізм, в ній і героїзм, і віра, і любов до рідної Батьківщини. «Кубанський козачий хор дає нам ідеали», наголошували автори фільму.

До речі, Кубанський козачий хор виступить у Дніпропетровську на сцені театру опери і балету 3 квітня цього року. Концерт присвячуватиметься 75-річчю Віктора Захарченка.