У конкурсі віршів досвідчених поетів обійшла 14-річна Ірина

Цей конкурс проводила наша газета до 95-річчя. Цікаво, що вірш 14-літньої дівчинки, присвячений рідному їй місту, зорянський поет Олександр Тараненко відібрав серед чималої кількості поетичних доробків інших авторів і досить високо його оцінив. Тож коли журі конкурсу вирішило не присуджувати перші два місця, то Ірина Цікалова зайняла третє. До того ж поряд з нею перемогли лише два поетичні твори, але вже досвідчених авторок.

Ірина свою вихрову енергію від природи дуже активної дитини спрямовує у «мирне» русло — пише вірші, вишиває, бере участь у різних шкільних (і не тільки!) конкурсах та олімпіадах, є авторитетом класу. Зауважимо: це при тому, що вона є людиною з особливими потребами. Правда, Іра дуже не любить цього визначення, бо вважає себе особистістю з необмеженими можливостями, а ще переконана, що ніхто не в змозі обмежити людину, окрім неї самої.

Свої перші пологи мамі Віті не забути довіку. 26 лютого 1998 року. Змучена молода жінка не мала вже й сил, щоб порадіти донечці. А коли з’ясувалося, що її дитя внаслідок непрофесійних дій лікарів отримало родову травму, від болю і розпуки розплакалась. Її душа розривалась на шматки, коли чоловік, який довідався про стан дитини, відвернувся від неї.

Ні, він не написав офіційної відмови, але виховувати доньку не захотів. Що ж, як кажуть, Бог йому суддя. Пройшов якийсь час, і опорою для Віти та маленької Іри став інший мужчина. Поки разом з ним жінка ставила на ноги свою маленьку доньку, їй не було коли думати про образи на свого колишнього.

Коли ж вони повезли трирічну Іру на консультацію до столиці, київські лікарі розвели руками: «Ви дещо запізнилися, і тепер однією операцією діло не обмежиться». Там, у Києві, в єдиній в Україні клініці «Охмадит», де подібні операції робить один тільки професор, а ще — тільки в Канаді, ця сім’я пережила воістину драматичні події. У молодої жінки і досі сльози з’являються в очах, коли вона згадує все це.

Другу операцію дитині зробили вже за шість років. Іра тоді якраз проходила програму третього класу, займаючись вдома з учителькою. Третю треба було робити вже в 15—16 років, але через її високу складність та негарантований успішний результат сім’я прийняла рішення від неї відмовитися.

Ішов час, росла наша героїня. Ніде правди діти, їй не раз доводилося страждати від жорстокості однолітків, але вона не обізлилася — навпаки хоче всім довести, що може багато того, чого не можуть інші. Тим більше, що мама їй завжди говорила: «Не хвилюйся, доню, Бог щось забирає, а щось дає». А три роки тому у цій сім’ї з’явилась надійна підтримка і опора в особі лікаря-хірурга Сергія Вікторовича Бондаря. Він став справжнім батьком для Іри та її сестрички та чоловіком, з яким захотіла обвінчатися їхня мама.

Так, за підтримки рідних людей ця дівчинка змогла повірити в свої сили. Крок за кроком вона йде по життю, долаючи перешкоди. І це їй вдається. Добре, що є в дівчинки найкраща подружка та однокласниця Аліна Веприк, з якою разом роблять уроки, діляться секретами та й взагалі багато часу проводять разом. Коли Ірі сумно або виникають якісь проблеми, то вона завжди може розраховувати на її добре слово.

Вірші Іра Цікалова стала складати ще в чотири роки. Тоді це були кумедні дитячі спроби заримувати якусь подію чи думку. З часом, коли у школі з різних предметів стали задавати творчі завдання, за які можна було отримати додаткові бали, дівчинка все частіше працювала над поетичною формою. Нині в доробку юної п’ятихатської поетеси — чисті і світлі вірші, які означені нестандартним мисленням, баченням того, що не помічають інші. 14-літня авторка оспівує красу рідного міста, де вона народилась і виросла, закликає бути дружніми, творити добро, любити природу і поважати старших. А ще вона виховує в собі дисциплінованість і працелюбність, хоче знайти своє місце та утвердитися в житті. Як на свій юний вік Ірина дуже допитлива, кмітлива, ерудована. Цікавиться всім, що її оточує. Звідси вона і черпає теми для своїх творів. Особливо любить працювати, коли навкруг панує цілковита тиша. Тоді й зосередитися легше, і думається краще, і рими з’являються швидше.

Поетичні здібності дівчинці певно передалися по спадковості. Справа в тому, що у свій час вірші писала і її мама Віта — кілька поетичних спроб було надруковано у студентському збірнику під час навчання в Жовтоводському педучилищі. А взагалі-то в поетичному слові кохався батько Вікторії, журналіст районної газети Василь Іванович Палагутін. Шкода, що він не дожив до того моменту, коли зміг би порадіти здібностям своєї онуки та її першому успіху.

Хоча чому першому? Починаючи з 2008 року, Ірина Цікалова постійно бере участь в обласному фестивалі «Повір у себе, і в тебе повірять інші» зі своїми вишивками, і вже двічі займала призові місця. За це її преміювали поїздкою в такі табори, як «Молода Гвардія» та «Артек». До речі, вишивати її та свою меншу доньку — 10-річну Валерію навчила мама.

Так, ця дівчинка ще й вишиває хрестиком, любить танцювати і малювати — словом, займається різними видами творчості. Залюбки допомагає з уроками своїй сестричці, особливо з іноземною. Саме англійська мова, якою Іра почала займатися ще до школи, з кожним роком приваблює її все більше і більше. Взагалі ж дівчинка мріє пов’язати своє життя з роботою перекладача. Тим більше, що і вчителька англійської мови Валентина Іванівна Ковтун, бачачи її здібності, переконана, що в Іри все повинно вийти.

— Найбільше мені хочеться досягти успіху в житті, — зізнається дівчинка. — Щоб я знайшла гарну роботу і змогла себе забезпечувати.

А найбільшим другом і порадником Іри є, звичайно ж, мама. Це вона завжди допоможе і підкаже, розповість те, про що більше ніхто інший не розкаже. Вона у всьому підтримує доньку. Вікторія Василівна першою слухає вірші Іри і щиро тішиться її успіхам.

Як бачимо, п’ятихатська дев’ятикласниця Ірина Цікалова своїм прикладом доводить, що можна продуктивно займатися улюбленою справою, навіть маючи від природи особливі потреби. Ця дівчинка дасть фору своїм одноліткам, які при здоров’ї, але не знають або не хочуть знати, чим би себе зайняти. Адже не секрет, що для нинішнього покоління Інтернет замінив усе. Тож про який розвиток можна говорити?

Наша ж героїня розвивається повсякчас, і цим самим заслуговує на повагу. Вона не нарікає на долю, не тримає образи на тих, хто дорікає її особливостями, а вперто прямує до своєї мети і обов’язково досягне бажаного. Бо має добре серце і вперту вдачу, а ще — віру в себе. А це вже дуже немало!

І наче б два слова: лиш «хочу» і «треба».

Та можуть вони піднести тебе в небо.

А можуть у прірву життя віднести.

Залежить від тебе, який шлях пройти!