Дві церкви одного села: історія руйнувань і відроджень

Дерев’яний храм возами вивезли до сусідів

13 листопада 1782 року новооблаштований храм у слободі Вільної був урочисто освячений в ім’я Святого Духа Катеринославським протопопом Олексієм Хандалєєвим, який і відкрив у ньому богослужіння. Першим священиком у новому храмі, на запрошення єпархіального начальства був протопіп Степан Чемерис з міста Новий Кайдак.

Зі стрімким збільшенням кількості жителів села з’явилася потреба в новому храмі. У 1902 році за ініціативою парафіян почалося будівництво великої кам’яної церкви. Через три роки в 1905 з благословення єпископа Катеринославського і Таганрозького Симеона (Покровського) новий кам’яний Свято-Духівський храм, побудований у вигляді хреста, було урочисто освячено.

Але яка ж доля першого дерев’яного храму? Кілька років тому пошуково-дослідницькими групами було доведено — перша Свято-Духівська церква слободи Вільне, цей древній архітектурний шедевр дерев’яної архітектури XVIII століття досі існує! Виявляється, що в кінці XIX століття, коли з невідомих причин у слободі Михайлівка на річці Самара (нині — селище Івано-Михайлівка Новомосковського району) храм при­йшов у непридатність, дерев’яну храмову споруду було перенесено з слободи Вільне. Його обережно розібрали і завантажили на 26 возів, запряжених волами. У тому поселенні його відновили і освятили на честь Архістратига Божого Михаїла.

Атеїстичний період не пощадив храм. У радянські часи колективізації в храмі був влаштований склад, пізніше — клуб, потім — шкільний спортзал — на місці, де був вівтар, «красувалося» баскетбольне кільце. Віруючі боялися, що простоявши більше двох сторіч, церква може зовсім зруйнуватися, тому громада направляла всі сили на пошуки шляхів реконструкції та благоустрою історичної та архітектурної пам’ятки.

В даний час будівля храму, побудована без єдиного цвяха, розташована, як і в колишні часи, в центрі села. До недавнього часу храм стояв мовчазним докором і чекав... Чекав, коли його реставрують. І дочекався! П’ять років тому, з призначенням настоятелем його молодого священика Сергія Мардаря, храм відродився. З’явилася нова покрівля, куполи та хрести. Усередині храму вже нічого не нагадує про те, що колись школярі тут ганяли у футбол і баскетбол. Храм вдасться відтворити в його колишній величі.

Богоборчеський режим залишив свій відбиток і на кам’яному Свято-Духівському храмі села Вільне. Його двічі закривали, а приміщення використовувалося для сільськогосподарських потреб. З величної дзвіниці вже не відкривався чудовий вид на навколишні села — вона була зруйнована. У 1961 році були знесені куполи, а храм перетворили в клуб. Для більшої наруги над святинею і почуттями віруючих вівтар перетворили на сцену. Старожили дуже добре пам’ятають цей скорботний час, тому саме вони в 1990 році виступили головними ініціаторами відродження святині. Пенсіонери власними руками очистили пам’ятник архітектури від сміття і добилися дозволу на передачу храму у власність православної церкви.

Любов до Бога, любов до Батьківщини

З 27 грудня 1991 року почалася нова сторінка в житті приходу. На прохання парафіян і з благословення єпископа Дніпропетровського і Запорізького Гліба (Савіна) була зареєстрована Свято-Духівська громада і призначений настоятелем молодий священнослужитель ієрей Олексій Гетьман. Завдяки його старанням поруч з храмом була споруджена дзвіниця. 4 липня 1995 року указом правлячого архієрея Дніпропетровської єпархії архієпископом Іринеєм настоятелем храму був призначений ієрей Георгій Ханів, який й досі несе покладену на нього слухняність. Від самого першого дня свого призначення настоятель і парафіяни докладають максимальних зусиль для того, щоб відтворити колишній архітектурний вигляд храму. 18 жовтня 2007 року, до дня святкування знаменної історичної дати — 225-ї річниці створення приходу був освячений і встановлений на храмі центральний купол. Також у той день на фасаді храму над центральним входом оновилася храмова ікона, яка довгі роки була потьмянілою.

У період Великого посту 2008 року зусиллями настоятеля і благодійників були відновлені ще три малих і один великий купол. Для збереження точної ідентичності пам’ятника історичної спадщини купола були виконані за старими кресленнями та ескізами. Проект відновлений завдяки роботі експертів з Дніпропетровської будівельної академії.

Крім відродження колишньої краси храмового комплексу вони активно допомагають школам, лікарням і дитячим будинкам.

— Не можна не сказати і про проповідь патріотизму серед підростаючого покоління, — говорить священик Георгій Скубак. — Саме любов до рідної Батьківщини настоятель храму отець Георгій вважає основним принципом у вихованні юнацтва і докладає максимум зусиль для цього. Вся літературна діяльність Георгія Ханова в основному спрямована на дитячу просвіту. І це не дивно. Адже до своєї пастирської діяльності він з 1985 року був вчителем російської мови і літератури в школах Росії і України. З прийняттям сану він не залишив своєї педагогічної діяльності і тепер завдяки його невтомним працям наші діти можуть познайомитися з життям святих на ілюстрованих сторінках видань. З-під пера протоієрея Георгія вже вийшло кілька книг для дітей. Так, в 2004 році він написав ілюстровану проповідь для дітей «Святитель Лука: сповідник, праведний, заступник», в якій він знайомить читачів з житієм і чудесами відомого хірурга і православного подвижника архієпископа Луки (Войно-Ясенецького). У тому ж році у пам’ять про російського солдата Євгена Родіонова спільно з Загальноросійською національною премією «Воїни Духу» було випущено твір «Безцінний подарунок. Матері солдата присвячується», а двома роками пізніше, до 10-річчя героїчного подвигу Євгена — «Слово про солдата». У 2006 році він написав книгу для дітей «Вогненний духом», присвячену 70-й річниці мученицької смерті одного з архіпастирів Дніпропетровського краю — священномученика Макарія (Кармазіна).

Сьогодні Вільнянська православна громада живе повноцінним життям і щодня творить добрі справи, тому що віруючі знають — зло існує тільки там, де люди перестають робити добро.