Мама вже більше ніколи не вийшла заміж, одна витягла на своїх тендітних плечах троє дітей і свою стареньку матір. Микола, середня дитина в сім’ї, по закінченні восьми класів сільської школи отримав права водія в автошколі і пішов на свій хліб.
Служба в армії сповна розкрила на той час дрімаючий талант юнака. З дитинства він любив малювати, в армії йому випало оформляти наочну агітацію замість демобілізованого художника. У радянські часи тієї агітації було багато. Тому присісти Миколі Кашелю за цією роботою, чи то пак службою, не було коли. Тож два роки пролетіли швидко — вже й додому пора. Молодого та енергійного вчорашнього військовослужбовця в рідному селі поставили завідувати клубом. Та його манило міське життя. Може, тому, що Жовті Води всього за сім кілометрів від Олександро-Мар’ївки. Тому вже в місті він пішов художником монтажного управління №5.
П’ятнадцять років Микола Васильович віддав роботі в міському Палаці культури. Тут він відвідував заняття ізостудії, які вів Михайло Олександрович Москвітін, вчився у нього різьбі по дереву. Ще й сьогодні наш ветеран праці зберігає папку зі своїми тодішніми ескізами костюмів до спектаклів. Як театральний художник він оформляв різні спектаклі, а також прикрашав сцену до свят. Займався й кінорекламою, аж поки знайомий художник Петро Миколайович Овчинников познайомив його з директором музею Ельвірою Олексіївною Коренєвою, котра шукала гарного фахівця. Так два десятиліття тому сюди прийшов наш герой і залишився.
Скільки експозицій та художніх виставок, що пройшли за ці роки, зроблено руками М. В. Кашеля! А скільки акварелей, картин, намальованих олівцем і вугіллям, зберігається у папках його майстерні! Це і пейзажі, і жіночі портрети, виконані справжнім професіоналом.
— Я стараюсь багато чим займатися у творчості, — говорить Микола Васильович, — але прагну, щоб усі мої роботи були на професійному рівні.
Його захоплює багато речей. Він з однаковим захватом виготовить на токарному станку підставку для вази, сплетеної з лози, і виріже різцем рибу морську, виготовить мініатюрного дерев’яного воза. А бачили б ви, яку він незвичайну вазу зробив у формі чарівного черевичка! Цікавлюсь в автора, з чого вона, а мій співбесідник, посміхаючись, зізнається, що з прозаїчного пап’є-маше і шкіри, каблучок, пофарбований у золото, виточений з дерева на станку.
Однак і це ще не все, що вміють ці талановиті руки. Микола Васильович запросто може і річ старовинну реставрувати. Так було з ткацьким верстатом, який він привіз від знайомих із села Зелене. Тепер цей верстат є справжньою окрасою другого поверху музею, біля нього полюбляють фотографуватися відвідувачі.
Власне, про його роботи можна говорити і говорити, бо талант творчої людини з роками тільки все більше розкривається. Але, розповідаючи про цю людину, не можемо не згадати і про його хорошу форму, яка підтримується у бойовому стані наперекір літам. Виявляється, Микола Васильович регулярно робить зарядку і в свої 76 років ще й віджатися від підлоги може. Крім цього, все по господарству теж робить сам, бо вже кілька років після смерті дружини мешкає один. Дуже любить своє стареньке авто, на якому їздить у рідне село. Там у нього стоїть п’ять вуликів з бджолами, біля яких він ходить, немов біля малих дітей.
Залишаючись і сьогодні в строю, М. В. Кашель не може не викликати поваги і щирого захоплення. Своїм талантом, людяним характером, ставленням до творчості і життя взагалі.
Автор: Олена Чернявська
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |