Трагедiя в Марганцi. Два роки по тому

На місці аварії одразу загинули 38 людей, серед яких було троє дітей. Загинув і водій автобуса, що мав 36-річний водійський стаж. Ще 9 постраждалих пізніше померли в лікарнях. Семеро дістали травми. А через кілька днів вкоротив собі віку 40-річний інвалід Олег Левченко — аварія забрала у нього матір, і він не зміг пережити втрату найближчої людини.

Наступного після аварії дня, 13 жовтня 2010 року, в Україні було оголошено жалобу.

Як це було. Хроніка подій

12 жовтня 2010 року, близько 9.00 ранку

Водій злощасного автобуса, незважаючи на червоне світло семафора і попере­джувальний сигнал поїзда, з невідомих причин виїхав на залізничні колії. Пасажири ледь встигли прокричати водієві, щоб той зупинився. Але щось змінити вже було неможливо — до електровоза залишалося не більше 20 метрів. Після зіткнення до повної зупинки він протягнув маршрутку по рейках ще близько 300 метрів. Вижити змогли лише окремі пасажири.

15 жовтня 2010 р.

Вже третій день Марганець прощається з загиблими. Через будинок на хвіртках вивішені чорні хустки. Вчора тут було 28 похорон на трьох кладовищах. Загиблих з однієї сім’ї ховають в одній могилі. Разом з мамою Вірою поховали 15-річного Максима Міуського. Разом тепер лежить і сім’я Бідняк — бабуся, дідусь і їх 15-річний онук Рома. Біля кожного кладовища чергують по три-чотири машини швидкої та міліціонери з усієї області.

19 жовтня 2010 р.

Водій «маршрутки смерті» Микола Гречко востаннє проходив медобстеження 6 років тому, в 2004-му. Про це стало відомо на робочій нараді з безпеки дорожнього руху через тиждень після трагедії. Як таке могло статися, повинно було з’ясувати слідство.

Жовтень 2010 — травень 2011 р.

На виконання доручення Президента України Віктора Януковича, який побував на місці трагедії, відвідав постраждалих у лікарні, в Марганці проведено реконструкцію міської лікарні. Тут відкрито сучасний медичний центр. Кошторисна вартість реконструкції центральної лікарні становила понад 24,5 млн. грн. За ініціативи голови облдержадміністрації Олександра Вілкула на придбання меблів та медичного інвентарю для лікарні додатково було виділено з обласного бюджету ще майже 2,2 млн. грн.

Комплекс медичного центру складається з трьох будівель: хірургічного корпусу на 100 ліжок (п’ятиповерхова будівля), поліклініки (триповерхова), лабораторного корпусу (двоповерхова), які з’єднані переходами.

1 червня 2011 р.

Переїзд, який забрав життя 47 людей, закритий для автотранспорту. А в декількох сотнях метрів — якраз там, де зупинився локомотив, зім’явши автобус, — 12 травня відкрито новий міст через колії. Так вирішили проблему з нерегульованим переїздом представники залізниці, місцевої і обласної влади. Раніше тут був пустир, але для нового моста зробили насипи, при в’їзді і спуску — кишені для маршруток та криті зупинки. Перед ними — пішохідні переходи.

12 жовтня 2011 р.

Рік після трагедії

Міський голова Марганця Олег Бідняк, заступник голови облдержадміністрації Марія Пустова, заступник голови облради з виконавчого апарату Андрій Шипко, родичі загиблих та жителі Марганця вшанували пам’ять загиблих. Було освячено новий пам’ятний знак з іменами загиблих. Пам’ять про них вшанували хвилиною мовчання.

Марія Пустова зазначила, що коштом державного бюджету виплачено по 100 тис. грн. кожному постраждалому та родині загиблих. За дорученням голови облдержадміністрації Олександра Вілкула з обласного бюджету 53 родинам загиблих і постраждалих всього виплачено 265 тис. грн. На благодійний рахунок, відкритий Марганецьким управлінням праці та соціального захисту населення для нарахування коштів матеріальної допомоги постраждалим, надійшло понад 2,2 мільйона гривень. Пенсійним фондом України виплачена допомога на поховання 31 пенсіонеру на суму майже 60 тис. грн. та призначено щомісячні пенсії за втрату годувальника від 723 до 1465 грн.

10 травня 2012 р.

У Бресті в ході оперативно-розшукових заходів білоруські правоохоронці затримали 35-річного приватного підприємця, маршрутка якого 12 жовтня 2010 року розбилася на залізничному переїзді під Марганцем. Інтерпол і Управління МВС України на Придніпровській залізниці розшукували цього чоловіка за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 «Порушення вимог законодавства про охорону праці» Кримінального кодексу України, йдеться в повідомленні МВС Білорусі. Підприємець, якому належав автобус, тривалий час переховувався в Росії, потім переїхав до Мінська, де винайняв квартиру. Нині власник автобуса перебуває під слідством.

Хто винен?

Державна комісія, що розслідувала причини аварії на залізничному переїзді під Марганцем, встановила, що основна вина лежить на водієві, котрий порушив Правила дорожнього руху.

В акті держкомісії також розкриті й всі супутні причини трагедії, зокрема, той факт, що у водія була підроблена медична довідка, і ще в 2004 році йому запропонували носити лінзи чи окуляри. Крім того, в автобусі були тоновані вікна.

Зазвичай я ходжу пішки, але того дня сів у автобус,
згадує почесний ветеран
України І. Ф. Таран

Напередодні трагічного дня Іван Федорович Таран залишився ночувати в домі, де раніше жила його мама, що в селищі Городище. Він часто тут буває, доглядає за будинком. Наступного ранку вирушив до ради ветеранів, на роботу.

— Зазвичай я ходжу пішки, — розповідає Іван Федорович. — Але в той день мені потрібно було запросити директора одного підприємства на пленум ради ветеранів, а це доволі далеко. Тому я сів в автобус біля задніх дверей.

Пенсіонер сів на кінцевій зупинці, коли автобус ще був порожній. Проте вже на наступній зупинці пасажири заповнили майже весь салон. Потім — ще і ще. В результаті на момент аварії в маршрутці було 52 пасажири.

Коли під’їхали до переїзду з працюючою сигналізацією, водій зупинився і навіть вийшов з автобуса. А потім раптом повернувся, і маршрутка рушила з місця. Люди почали щось кричати...

— Я, чесно кажучи, зараз не пам’ятаю, що кричали люди, — голос мого співрозмовника починає тремтіти. — Я взагалі, починаючи з того моменту, мало що пам’ятаю...

Прийшовши до тями вже на землі, Іван Федорович побачив біля себе якогось молодого хлопця, який порадив пенсіонеру лежати на місці, не вставати. Послухав його. Через хвилину зі сльозами підбігла знайома жінка. Не розуміючи, що відбувається, марганчанин запитав у неї, що сталося. Вона й пояснила пенсіонеру, що через аварію багато людей загинуло.

Іван Таран був у гарячці. Зламана права рука, переломи ребер, сильні удари голови... Швидка допомога його доставила спочатку в міську лікарню, а потім в обласну лікарню Мечникова. 29 грудня 2010 р. Івана Тарана виписали додому — він сам наполіг на цьому. Дали другу групу інвалідності. Довічно. А от проблеми з доплатою до пенсії потерпілому досі не вдалося вирішити. Як колишній військовослужбовець, Іван Федорович недавно написав лист до військкомату з проханням розібратися в його ситуації. Дуже сподівається на позитивний результат.

Сьогодні Іван Федорович Таран — почесний ветеран України. Єдиний у всьому Марганці. Про трагедію, яку йому довелося пережити два роки тому, згадувати не любить. Каже, що нерви здають, коли чує людський плач. Роки вже не ті...