Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
чт, 26 декабря 2024
21:05

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Людина прийшла у світ радіти життю і розвиватися, вважає поетеса і прозаїк Марія Дружко

Людина прийшла  у світ радіти життю  і розвиватися, вважає поетеса і прозаїк Марія Дружко
Марії немає ще тридцяти. Cпілкуючись з нею, розумієш, що рідко зустрінеш людину такого позитивного налаштування. Хоч з точки зору обивателя, у Марії не все гаразд: інвалідність першої групи.

Перехворівши в дитинстві, в п’ять років втратила зір. Але не занепала духом (весела думка — половина здоров’я). Завдяки матері, педагогу за фахом, захопилася літературою. Дев’ять років тому, у зовсім юному віці, прийнята до лав Національної спілки письменників України. Нині автор чотирьох книжок. Марія уточнює: чотирьох з половиною, бо є ще у неї одна дитяча книжечка… Благословляв її у широкий світ і зі шпальт «Зорі» ветеран письменницького цеху поет Микола Миколаєнко. Отже, представляємо Марію Дружко — члена Національної спілки письменників України, керівника Дніпродзержинського молодіжного літературно-мистецького клубу «VivArt», лауреата міжнародної премії ім. Олеся Гончара.

Скільки себе пам’ятає, вона пише...

— Я людина віруюча, — говорить Марія,— і у мене така позиція: якщо Господь нас створив за своєю подобою, то в нас закладено дуже багато. І більшість з того, що в нас є, ми навіть не знаємо. Ще три роки тому, приміром, я не знала, що можу робити ті речі, які роблю зараз.

— Наприклад…

— Наприклад, я зараз ходжу сама. Багато чого нині роблю сама: працюю в iнтернеті, займаюся фінансовими операціями. Я не знала, що я це можу робити. А є ж люди в моєму оточенні, які в такій же ситуації роблять значно більше за мене. А є, навпаки, люди, які перебувають в кращій ситуації, але думають, що вони цього не подужають... Тобто все в нас закладено. Важливо осягнути, для чого людина в цей світ прийшла. Якщо ти прийшов, щоб бути споживачем і скаржитися, нарікати — будь ласка! Але якщо людина прийшла для того, щоб радіти життю і розвиватися, це зовсім інше.

Родом Марія зі старовинного козацького села Карнаухівки, яке нинішнього літа святкує своє 275-річчя.

Пише з п’яти. Вважає — в кожній людині від народження є Божа іскра. І вона мусить якось проявитися. Якщо тобі дано писати — пиши, якщо дано малювати — малюй. Не наступай на горло власній пісні. Не даси розвиватися таланту, вважає Марія, за це матимеш Божу кару.

Скільки себе пам’ятає, вона пише. Це стало невід’ємною часткою її життя. Їй годі уявити, як це можна не писати? З 14 років бере участь у різних конкурсах. Наталя Олексіївна завжди і в усьому підтримує дочку. За фахом вона — вчитель початкових класів. На одному з конкурсів «Собори наших душ» дівчинка почула про поета-фронтовика Миколу Миколаєнка. Відправила йому свої вірші. З того все й почалося. Він дуже багато уваги приділив юному обдаруванню, дав зрозуміти: література — це велика праця, прагнення до професійних висот. Поетам Миколі Миколаєнку і Григорію Бідняку завдячує появою першої книжки «Журливі журавлі», яку подаровано їй цими добродіями на день її народження.

Потім Микола Миколаєнко давав їй рекомендацію до Спілки письменників. І нині перед виходом у світ кожної збірки вона радиться з Учителем, телефонує, зустрічається.

Як вона навчалася? Батьки прийняли рішення, що дівчинка проходитиме курс середньої школи вдома. До неї приходили вчителі місцевої загальноосвітньої школи. А до всього ж мама, тітка, хрещена мама — всі вчителі. Завдяки цьому дівчинка могла отримати освіту і потім їй за успіхи в навчанні вручили золоту медаль. Відтак за співбесідою вступила на факультет української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету. Навчалася на заочному відділенні. А зі шкільних років принесла мрію — вступити у вуз і написати роман. Але створення роману відклалося на післявузівський час.

2004 року вона почала збирати матеріал для роману про воєнні події в Іраку «Шейла», а за пару років почала його писати.

Серед джерел інформації для неї, незрячої, й iнтернет, де є спеціальні звукові програми. Йде повністю озвучка iнтерфейсу і є програми, які озвучують телефон. Тож нині це не проблема. «Мені пощастило», зізнається вона, маючи на увазі сучасні досягнення техніки. Люди, які добре на цьому знаються, допомогли і зараз допомагають. Всі друзі два роки збирали їй матеріали про Ірак.

Результатом такої підтримки стали премії, що їх отримала за роман «Шейла», — премії імені Олеся Гончара та ім. Валер’яна Підмогильного.

Добре тому, хто в дорозі…

…Чи могла вона сподіватися, що їй буде так цікаво поїхати закордон. І ось цього року вона спробувала — це дійсно класно! З друзями побувала в Кракові і Берліні. Ще й жартувала: як захоче український письменник кудись поїхати, то це неодмінно буде Польща й Німеччина. Саме так сталося і в неї.

Поїхали з друзями. Хтось хотів подивитися архітектуру, комусь хотілося шопінгом зайнятися, а у Марії, яка володіє англійською мовою, було бажання трохи пожити у цьому суспільстві. Чотири дні в Берліні, два дні екскурсій і два дні вільного часу. Це було шикарно — ходити містом, спілкуватися, вдихати аромати Берліна. Марія навіть почала вже орієнтуватися, де що знаходиться в цьому великому і гомінкому місті.

— Зараз у мене свій бізнес, — розповідає Марія. — Мені пощастило: знайшла однодумців і ми разом створили колектив і працюємо в сфері торгівлі, обслуговування. Тепер сама можу планувати свій день, забезпечувати своє життя. Але коли тобі добре, так природно поділитися добром з іншими.

Тому Марія виношує творчі амбіції — дуже хотіла б створити, як настане на те час, Фонд підтримки творчої молоді. Бо їй знайомий той момент, коли кортить видати книгу, а в тебе ще немає ні роботи, ні засобів для існування, ні підтримки. Ти звертаєшся до спонсорів і меценатів і чуєш у відповідь: «Батьки ж є? Є. Отже, ти не сирота. Здоровий? Здоровий, не інвалід. Якось заробиш і на книжку»… Тим часом заробити молодій людині три-чотири тисячі гривень на видання книжки не так і просто.

До речі, за статутом «VivArt» видає для автора його першу збірку, шукає кошти. Вже три автори у видавничій серії «VivArt» видали збірки-дебюти коштом клубу — це Юлія Купіч («Зоряна пектораль», 2007 р.), Влада Матвєєва («Жемчужина», 2008 р.), Катерина Кравченко («Фантазія втечі», 2010 р.). Але щоб авторові було приділено час і зусилля, висувається єдина умова — що людина хоче професійно займатися літературою. Душею й розумом клубу лишається Марія — чарівна й розумна жінка. Світ навколо неї не застиг, а розвивається. Ще ж народ мудро спостеріг: око бачить далеко, а розум ще далі.

Не керівниця, а «піклувальниця»

Клуб «VivArt» народився з потреби часу. Обдарованими школярами, підлітками займаються чимало. Але коли ти вибуваєш зі школи, ти випадаєш з творчого життя. Ось «веснянківці», з якими вона разом творчо мужніла, полишили заняття творчістю з різних причин.

У 2005 році, коли вона закінчила університет, їй запропонували в міській бібліотеці Дніпродзержинська очолити Школу поезії. Завдяки директору бібліотеки Тетяні Герасюті життя там вирує. Правда, вирішили, що школа поезії — визначення не зовсім точне, навчити писати неможливо. Але якщо у когось дар, ти допомагаєш людині випростатися. До їхнього творчого гурту прийшли і молоді письменники, молоді художники. Вирішили, що це буде клуб за інтересами, клуб творчої молоді. Разом придумали назву «VivArt». У серпні клубу виповнюється 7 років. Ми жартома говорили самі про себе: «Ми вже пішли… Ми вже заговорили… А зараз ми вже пішли до школи, бо нам сім років!»

Якщо підрахувати всіх творчих людей, які пройшли через її клуб, це буде 40—50 осіб. Керувати творчими людьми нереально. У клубі жартують: Марія формальний керівник від англійського слова «care» — піклуватися. Тобто вона скоріш піклувальниця над талантами. Окрім спілкування, у клубі народилася купа проектів. Зокрема, власний інтернет-сайт, вийшло два альманахи. Зараз в роботі третій.

— Вас відсилають в iнтернет?

— Ні, нас просто відсилають самим заробляти гроші…

Тим часом Слово старше, аніж гроші.

Gorod.dp.ua на Facebook.


Жаба  (19.08.12 12:17): Чем радостнее жизнь, тем тяжелей белые тапки. Ответить | С цитатой
dak  (18.08.12 11:39): Круто! Вірші Маріїни колись читав. Тепер би розшукати прозу :) Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
9
млн евро на новые трамваи потратит город в 2025 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте