Шлях славний, шлях тернистий

Сюди приїздили (та й неодноразово!) видатні композитори, музиканти, співаки. Проводилися музичні вечори і місцевими силами, однак вони були випадковими, а після революції переважно з нагоди якихось офіційних свят.

З самого початку обласна філармонія пропагувала і високу, класичну, і популярну музику, і естраду, і виступи для дітей. Ну і, звичайно, продовжували виступати найславетніші гастролери. Увесь цвіт музичної сцени, радянської естради побував за всі ці роки у Дніпропетровську. Якщо починалась філармонія з окремих виконавців, невеликих колективів, хору, то щоб приймати іменитих концертантів все суттєвішою ставала необхідність створення симфонічного оркестру. І під завершення третього сезону – 10 травня 1939 року відбувся перший концерт Дніпропетровського симфонічного оркестру під управлінням молодого дуже обдарованого диригента Соломона Фельдмана. Мабуть, славна історія цього колективу склалась успішно тому, що почалася вона з легкої руки такої високоосвіченої, ерудованої і непересічної особистості, справжнього лідера, який вмів захопити музикантів складними творчими завданнями, заклав чудові традиції. Вже за два роки роботи у репертуарі оркестру з’явилися твори Баха, Бетховена, Верді, Чайковського, Лисенка, Гулака-Артемовського, сучасних композиторів – Шостаковича, Прокоф’єва, Лятошинського, Кабалевського, Хачатуряна та інших.

У різні роки за пультом головного диригента стояли прекрасні обдаровані музиканти – Михайло Лубенець, Геннадій Проваторов, Сергій Дудкін, Михайло Карсавін, В’ячеслав Блінов та інші, кожен з яких зробив свій внесок у творче зростання оркестру, у набуття ним високої репутації у професійному середовищі та завоювання глядацького визнання. Згодом з цим колективом із задоволенням працювали кращі диригенти і солісти Союзу. Не буду їх називати, скажу просто – майже всі найперші імена музичного Олімпу. Серед них і наш земляк – геніальний скрипаль Леонід Коган.

Особлива роль належить Гургену Карапетяну, під керівництвом якого оркестр став всесоюзною творчою лабораторією для молодих композиторів Союзу. На його базі у 1974 році пройшов виїзний пленум Спілки композиторів України. Крім того, він гідно виступав і на всесоюзних фестивалях радянської музики за участю видатних композиторів, музикантів і співаків, які шість разів у 80-ті роки проходили у Дніпропетровську (шостий у 1987 році, вже без маестро, який пішов з життя).

Протягом всього існування на базі оркестру здійснювалася і велика просвітницька діяльність не тільки в обласному центрі, а й в усіх районах та містах області: працювали музичні лекторії для дітей та молоді, число яких доходило до 18. Їх вели чудові популяризатори, глибоко ерудовані музикознавці Соломон Колодний, Ія Гур’янова, Нонна Троянська та інші. До речі, на них навіть ставили музичні вистави, наприклад, «Аршин мал алан» у 1961 році.

Звичайно, ідеологічний прес за часів радянської влади ускладнював роботу філармонії: невмотивовано мінялися її керівники, суворі утиски були у доборі репертуару. Особливо у сталінські часи оркестр, приміром, мав виконувати насамперед твори радянських композиторів патріотичного спрямування. Та й пізніше партійні вимоги, хоч не були вже такими безапеляційними, однак певні обмеження ставили. Та завдяки смаку, наполегливості керівників оркестру розумна і зважена репертуарна політика давала можливість колективу розвиватися і творчо зростати. Традиційною була увага і до місцевих композиторів, чиї твори виконував і оркестр, і хор, і окремі виконавці.

Після війни, крім відновленого оркестру, у філармонії вже працювали ансамбль бандуристів під орудою Ф.Грогуленка, хорова капела ім. Лисенка (художній керівник М.Мельник), струнний квартет під керівництвом концертмейстера А.Лева, солісти-вокалісти та естрадні групи, навіть ансамбль естрадних мініатюр у ляльках «Дзеркала».

У 1946 році усі колективи і солісти обласної філармонії тріумфально звітували на республіканському огляді у Києві, і з того часу по нинішній день такі творчі звіти у столиці стали доброю і приємною традицією у житті колективу. Поступово змінювався творчий склад філармонії. Знаменною подією стала поява у 1972 році другого після симфонічного оркестру великого і самобутнього колективу – ансамблю пісні і танцю «Славутич» з видатним балетмейстером Георгієм Клоковим. Він відразу привернув до себе увагу навіть столичних глядачів і заслужив високу оцінку нашого земляка композитора Андрія Штогаренка.

У 1974 році з’явився дуже популярний і своєрідний вокально-інструментальний ансамбль «Водограй» Володимира Марховського, один з солістів якого Віктор Шпортько згодом був запрошений до Києва, а солістка Людмила Артеменко прославилася зворушливим виконанням «Балади про матір» на всесоюзному телеконкурсі «Молоді голоси».

Один з найстаріших колективів філармонії — квінтет духових інструментів під керівництвом Евгена Токолова, який недаремно обрав назву «Престиж» — він і справді переконливо підтримує престиж дніпропетровських музикантів, де б вони не виступали. Так само престижним був і ансамбль сучасної музики «Кредо» (керівник Олег Косько, солістка Людмила Кримова) – єдиний у країні, який виконував музику у стилі «кросс-карренд». У філармонії працювали чудові співаки – Анатолій Бойко, Ніна Черепенько, Петро Кучмій, Галина Комова, Едіт Ткачова. Завжди користувалися успіхом і артисти розмовного жанру – Валентина Радченко, Олександр Мандель, Евеліна Тютюнова, відомий конферансьє Іван Шепелєв та інші.

Неможливо назвати усіх, та навіть цей далеко не повний перелік (і це не враховуючи ще гастролерів!) яскраво свідчить про насиченість та різноманітність роботи Дніпропетровської філармонії, яка проводила по 3,5 тисячі концертів на рік.

Життя філармонії, таке насичене, успішне і змістовне до 90-х років, почало згасати через складні економічні умови в Україні, яка тільки-но ставала на шлях самостійності. Відзначивши своє 60-річчя, замість дарунку філармонія отримала наказ обласного управління культури про ліквідацію. На той час у філармонії залишалося вже тільки два колективи – симфонічний оркестр і «Славутич». Ансамбль пішов у самостійне плавання і досі прославляє хореографічне мистецтво нашої області, а оркестр пережив важкі роки без притулку, без оплати. У цей час його підтримав диригент Юрій Сердюк, який навіть за власний рахунок розширив сцену Будинку культури УВС, де тимчасово опинився колектив. Другий диригент Анатолій Осмаков, який починав ще до Гургена Карапетяна і 35 років беззавітно служив оркестрові, незважаючи на тяжку хворобу до останніх своїх днів готував і грав з ним складні, серйозні програми. І весь цей час оркестр при підтримці колег і громадськості вів безпрецедентну боротьбу за своє відновлення, за повернення філармонії. Мабуть, це зіграло вирішальну роль у тому, що врешті у 2001 році філармонія поновила свою роботу, причому вже у власному приміщенні у центрі міста в оригінальному старовинному будинку – колишньому Палаці залізничників.

Звичайно, не все йшло гладко спочатку. Господарські, адміністративні, економічні проблеми вирішувалися важко. Та поступово все налагоджувалося. І у 2006 році філармонія урочисто відзначила своє 70-річчя. У ній з’являються нові колективи, як приміром, джаз-оркестр Юрія Паламарчука або квінтет народних інструментів «Фолк-драйв» (керівник Людмила Верещако). Камерний хор (керівник Євгенія Нечвєєва) до своїх класичних, духовних програм додає джазові, народні обрядові. Сильна співоча група дуже різноманітна: від класичного співу, який гідно представляє сильне виразне сопрано Галини Кузяєвої, до різножанрового естрадного — молодих артистів, які вже мають багато шанувальників. Знову з’явився у нас ансамбль бандуристок «Чарівниці» (керівник Світлана Овчарова), який дуже люблять слухачі. Симфонічний оркестр отримав звання академічного. Лише за п’ять останніх років він 12 разів гастролював у Європі, гідно виступаючи на міжнародних музичних фестивалях під проводом талановитого головного диригента Наталії Пономарчук, а вдома кожного місяця приймає зарубіжних солістів.

І знову ж не можна розповісти про всіх і про все, настільки жваве і змістовне нині творче життя філармонії, в якій працює багато митців, що мають почесні звання та відзначені нагородами на міжнародних конкурсах. Звичайно, є проблеми, насамперед економічного характеру, що впливає і на творчість. Але з директором Тетяною Соломкою, яка з 2004 року впевнено здійснює стратегічний план розвитку філармонії, хочеться сподіватися, що вони будуть вирішені. А ще хочеться, щоб здійснилося бажання митців присвоїти філармонії ім’я нашого великого земляка Леоніда Когана.