Наші земляки повертаються із забуття

Четвертого липня деякі російські ЗМІ розмістили скупу інформацію про те, що напередодні у територіальних водах Швеції, неподалік від Аландських островів, дослідники виявили радянський підводний човен, затонулий у роки Другої світової війни.

Як повідомляє сайт «Новые известия», знайшла човен група розвідувачів, що використовували підводну камеру з дистанційним управлінням. У своїй роботі розвідувачі керувалися даними фінського військового архіву, згідно яким Щ-305 була протаранена фінською субмариною «Ветехинен» (Водяной) біля маленького острівця Гисслан.

Шведський підводний дослідник Бьорн Розенлеф, повідомляє автор інформації, гордий собою. Він зробив «знахідку свого життя». Цією радістю він першим поділився з кореспондентом «НІ»: «Підводний човен лежить на дні під невеликим кутом, зарившись носом у мул на кілька метрів. Перед рубкою – величезна діра від тарану. Корпус покритий іржею, але на вид ще міцний. На рубці чітко видні латунні позначення – Щ-305».

Шведські розвідувачі вже повідомили про виявлення Щ-305 у російське посольство в Стокгольмі. Хоча значна глибина затрудняє проникнення на борт цієї братської могили можливих аматорів військових трофеїв, точні координати знахідки шведи тримають у таємниці. «Ми сподіваємося, що російські ВМС проведуть пам'ятну церемонію над місцем загибелі «щуки», як це було з іншими знайденими біля шведських берегів радянськими підлодками», - сказав «НІ» Бьорн Розенлеф».

Можливо, за певних обставин ця інформація не привернула б нашої уваги, якби п’ятого липня увечері не зателефонував до Дніпропетровської облради журналіст російської газети «Труд» Сергій Ільченко з майже сенсаційною інформацією – серед 38 підводників, що знаходилися на борту «щуки», троє – уродженці Дніпропетровської області.

Отже, знайдені ті, хто 65 років вважався зниклими без вісті. Згідно зі списками Головного штабу ВМФ Російської Федерації, на човні проходили службу:
- старшина другої статті, командир відділення рульових Лавриченко Михайло Тимофійович;
- старший червонофлотець, електрик Дашкевич Олександр Трохимович;
- червонофлотець, рульовий Шаповал Микола Миколайович.

Голова обласної ради Юрій Вілкул доручив працівникам виконавчого апарату спільно з обласним архівом, історичним музеєм та місцевими органами влади вивчити ситуацію і допомогти знайти рідних і близьких загиблих героїв.

Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Ситуація ускладнювалася тим, що крім імен та військових звань, нам відомі тільки назви сіл: Сурско-Михайлівка Солонянського району, Тамбовка і Вишневець.

Перша спроба додзвонитися до Сурсько-Михайлівської сільради увінчалася успіхом. Обласна рада дякує голові сільради Олександру Хуртіну за його небайдужість до відновлення історії краю і увічнення пам’яті видатних земляків. У Сурсько-Михайлівці дійсно проживала родина Дашкевичів. На фронт пішли усі троє синів Григорій, Герасим та молодший Олександр – випускник Червонопрапорного навчального загону підплаву ім. С.М.Кірова.

Сумна звістка про те, що старший червонофлотець Дашкевич Олександр Трохимович пропав без вісті, прийшла в село наприкінці 43-го, після окупації, коли німців вже вигнали з України. Але «пропав» - це ж не «загинув». От і чекали батьки й брати найменшого. Сподівалися на його повернення із забуття більше шістдесяти років. Зберігали старі довоєнні фотокартки. Не дочекалися зовсім трохи. На 102-му році з життя пішов батько, а потім і брати – вчителі місцевої школи. На цьому зв’язок міг увірватися, та прищеплена з дитинства повага до свого роду, до його історії допомогла відшукати рідних племінників героя-червонофлотця.

Сумна звістка про те, що старший червонофлотець Дашкевич Олександр Трохимович пропав без вісті, прийшла в село наприкінці 43-го, після окупації, коли німців вже вигнали з України. Але «пропав» - це ж не «загинув». От і чекали батьки й брати найменшого. Сподівалися на його повернення із забуття більше шістдесяти років. Зберігали старі довоєнні фотокартки. Не дочекалися зовсім трохи. На 102-му році з життя пішов батько, а потім і брати – вчителі місцевої школи. На цьому зв’язок міг увірватися, та прищеплена з дитинства повага до свого роду, до його історії допомогла відшукати рідних племінників героя-червонофлотця.

Що стосується останнього, то у Старовишневецькій сільраді Синельківського району нам повідомили, що сім’я Шаповалів дійсно проживала на станції Вишневець. Сам Микола пішов на фронт дуже молодим, отже одружитися не встиг. Батьки та трохи дальші родичі вже пішли з життя. Але не хочеться вірити, щоб рід червонофлотця увірвався. Можливо, десь у іншому селі чи у місті живуть його рідні.

На жаль, не вдалося швидко натрапити і на слід близьких Михайла Лавриненка. Швидше за все, у назву останнього села Тамбовка закралася помилка, а родичі моряка живуть в іншому населеному пункті.

Юрій Вілкул підкреслив, що обласна рада подбає про те, щоб пам’ять загиблих героїв була увічнена на їх рідній землі – Дніпропетровщині.

Ще, на думку голови облради, депутатам необхідно розглянути можливість для організації поїздки рідних червонофлотців на урочисте підняття з дна моря легендарної субмарини «Щ-305».