В обласному центрі відкрито меморіальну дошку загиблим оборонцям міста

До Дня Перемоги у сквері, на вулиці Передовій з’явилась меморіальна дошка, де викарбовано шістдесят прізвищ бійців Червоної Армії. Вони загинули під час оборони Дніпропетровська і до цього часу їхні імена зберігались тільки в архівах краєзнавця Леоніда Безуглого. Чоловіку вдалось увічнити пам’ять бійців лише за кошти не байдужих до історії людей. У цій місцевості на кожній вулиці є подвір’я, біля якого знаходиться могила невідомого солдата. Краєзнавець мріє: колись всі вони будуть перепоховані, а поки розповідає про таємниці тих місць, де у вересні 1941-го йшли кровопролитні бої.

Леонід Микитович із трепетом розповідає уривки з історії тих бойових дій. На робочому столі краєзнавця схема оборони Дніпропетровська, фотографії, різноманітні документи та листи. Він по крихтам збирає матеріали, щоб не забулись події вересня сорок першого року. Для нього це справа честі, адже його батьки воювали і його товариш був одним з тих, хто брав участь в обороні Дніпропетровська. На збиранні матеріалу робота не закінчилась. У 2002 році серед смітника він побачив одиноку могилу. З дозволу відповідних інстанцій останки невідомого воїна врочисто перепоховали. За останні п’ять років пошуковій групі, у складі якої був і Леонід Микитович, удалось перепоховати п’ятьох бійців.

Влада неохоче підтримує таку завзятість. Вона не оцінила наміри Безуглого встановити меморіальну дошку бійцям п’ятнадцятої стрілецької дивізії, більшість яких залишилась у цій землі. З архівних документів, що потрапили до нього після смерті товариша, чоловік знайшов шістдесят прізвищ, які до цього часу не були відомі. Діти фронтовиків, сусіди, підприємці, родичі та знайомі давали хто по десять, хто по сто гривень, аби сьогодні меморіальна дошка стояла у місцевому сквері. Зусиллями громадськості, каже Леонід Микитович, може, й музей відкриємо.

На цих вулицях тільки й чути історії: то в тому дворі знайшли речі з часів війни, то в іншому. Ось цей свисток пролежав на одному з подвір’їв понад шістдесят років. Він належав офіцеру, якого перепоховали у дві тисячі шостому. Більшість речей, що могли б розкрити нові сторінки історії, так і покояться у цій землі. Пошукові групи майже не створюються, а якщо й існують, то з людей похилого віку. Тому розкрити нові таємниці стає дедалі важче.