ДахаБраха - етнічні генії сучасного мистецтва

Незважаючи на надзвичайно щільний гастрольний графік, напередодні концерту гурта ДахаБраха у Дніпропетровську, нам таки вдалося впіймати музикантів на рідній землі аби поставити їм свої запитання.

Привіт, я знаю, що у ДахаБрахи зараз проходить грандіозний тур на підтримку нового альбому. Може поділитесь своїми враженнями: Де вже встигли побувати? Як сприйняли ваш новий альбом слухачі?

ДахаБраха: У цьому році у нас так склався графік, що першим містом, де ми представили свій новий альбом, став Монреаль, після чого ми отримали багато запрошень на різні фестивалі. Найближчим у часі із них буде Womаd в Австралії, куди ми вирушимо в березні наступного року. А це найбільший і найкращий фестиваль world music. Отже, можна зробити висновок, що наша творчість є цікавою для світу. Також останні концерти в Чернігові та Москві були дуже душевними, але ми не розслабляємося, бо далі - ще багато праці.

Саундпродюсером вашого нового альбому Light виступив Юра Хусточка. Як так вийшло, адже наскільки мені відомо, Хусточка зараз буквально дні і ночі пропадає у Франції, де весь вільний час приділяє своєму новому гурту.

ДахаБраха: Так, Юра зараз у Парижі, де в нього дуже багато роботи і саме тому його на жаль не буде на презентації нашого альбому. Також дуже шкода, що наша робота була останньою на тій студії, де ми записувались, зараз цієї студії вже не існує. Спогади про неї маємо тільки приємні і теплі. Сподіваємось, що наша співпраця з Юрою на цьому не завершиться в будь-якому випадку.

Проте, деякі ваші шанувальники відзначають, що ви трохи переборщили із клавішними і, що важкі гітарні рифи Хусточки теж дещо не в'яжуться з музикою ДахаБрахи. Що ви можете їм на це відповісти?

ДахаБраха : Нічого не зможемо на це відповісти, адже кожна людина має право на свою власну думку. Переборщили чи ні, це справа смаку, а про це, як відомо, не сперечаються. Проте до конструктивної критики ми завжди намагаємось прислухатися.

Українські пісні, які складають основу вашої творчості безумовно дуже красиві та мелодійні, та їх кількість, як і все в цьому світі обмежена, альбомів ж у ДахаБрахи з кожним роком дедалі більше. Ніколи іще не міркували над тим, що будете робити, коли переспіваєте і переграєте весь українській фольклор, нові-то народні пісні сьогодні вже більше не з'являються ...

ДахаБраха: Думаємо, що це буде великим досягненням, якщо ми насправді переспіваємо всі записані народні пісні. Проте вважаємо, що це буде зробити непросто. Їх дуже багато ще залишилось, і у нас, і у професійних фольклористів є ще великі архіви. Якщо у нас закінчаться, підемо по людях. На крайняк, будемо писати кавер-версії на самих себе)). А те, що нові пісні не з'являються більше, це справді прикро. Телевізор відбив у людей бажання щось творити самим. Він забрав у людей вільний час. Разом з тим обрядові пісні не виконують тієї функції, що вони виконували раніше, коли люди вірили в надприродні сили. І якщо вони і звучать зараз десь, скажімо, на весіллях в фольклорних колах, то мають, скоріше, ілюстративний характер. Це більше гра в обряд, а не сам обряд.

Наскільки мені відомо, у репертуарі ДахиБрахи є пісні українською, російською, молдавською, англійською та німецькою мовами. Як вам вдається тримати в голові таку кількість іноземних слів, невже ви дійсно такі поліглоти?

ДахаБраха: Життя показало, що необов'язково знати мову, щоб співати нею )). Так само, не обов'язково віртуозно володіти музичним інструментом, щоб просто робити музику. Проте обов'язково слухати хорошу музику. Зокрема для того, щоб виховувати свій смак і збагачувати свій музичний досвід. Хоча ми не виключаємо того, що і знання іноземної мови ще нікому не завадило, тож намагаємось розвивати свій словниковий запас, у тому числі завдяки пісням.

Окрім кількості використовуваних вами у піснях мов, також вражає і кількість музичних інструментів, які зазвичай можна почути під час вашого виступу. Таке відчуття, що з кожним новим концертом у вас їх стає дедалі більше, а самі вони все унікальнішими.

ДахаБраха : Для нас всі наші інструменти по-своєму унікальні. Але журналісти і слухачі, як правило, реагують на якісь екзотичні речі, як то діджеріду, дарбука чи джамбе. Іще ми досить давно граємо на дитячій гармошці, яку в наш колектив колись принесла Лєна. Власне, це її дитяча іграшка. У всій красі її можна почути в композиції ВЕСНА.

Знаю, що слухачі на концертах досить часто дарують вам подарунки. Ви група незвичайна і слухачі у вас напевно такі ж. Який найоригінальніший подарунок від них вам доводилося отримувати, може ті самі інструменти як раз?

ДахаБраха: Так, нам справді часто дарують якісь екзотичні музичні інструменти. Так, наприклад у Дніпропетровську нам якось подарували доумбек з нашим зображенням - надзвичайно гарна і приємна річ! А ще іноді дарують картини, теж з зображенням нас «прекрасних». Але, навіть не зважаючи на те, що там зображено, в окремих випадках, ці картини дійсно бувають справжніми шедеврами.

Дійство, яке триває на сцені під час вашого виступу – це також шедевр. До речі, чому за стільки років свого існування ви до цих пір не випустили жодного офіційного DVD? Як на мене, у кожного, хто знайомий із творчістю ДахиБрахи, навіть не виникає сумнівів у тому, що це було б по-справжньому цікаве та оригінальне відео.

ДахаБраха: Згодні, що давно пора такий диск випустити. Тут, сподіваємось, все у нас попереду. Безумовно, це має бути досить якісне відео, адекватне нашій музиці. Наразі існує промо-диск з нашим усім відео і усілякою інформацією, а також диск з перформансом СНИ ПОКИНУТИХ ДОРІГ, з яким ми пов'язуємо багато планів, щодо гастролей у Франції наступного літа. Д о речі, якісь частинки цього дійства вже сьогодні можна знайти в Інтернеті.

Таке враження, що гастролі вже стали вашим перманентним станом. А чи залишає вам такий щільний графік час на те, щоб і досі брати участь в житті театру ДАХ або ваша театральне життя поступово відходить на другий план?

ДахаБраха: Ні, ми як і раніше працюємо в театрі. Якраз перформанс СНИ ПОКИНУТИХ ДОРІГ, про який ми згадували раніше, і є останнім втіленям нашої спільної роботи - ДахаБрахи, Влада Троїцького і акторів театру ДАХ. Разом з тим ми беремо участь в трьох репертуартих виставах театру. Це дає нам можливість завжди бути в творчому тонусі. Робота в театральних постановках дала і продовжує нам давати багато.

2010 рік став для вас довол і насиченим на спільні виступи з такими відомими музикантами як Kimmo Pohjonen Cluster, Karl Frierson, Kyivbass, Інна Желанная. Який з них запам'ятався найбільше?

ДахаБраха: Кожен проект був по-своєму цікавим, але враження від роботи з Карлом Фріерсоном, і музикантами з Kimmo Pohjonen Cluster свіжіші, тому на них і зупинимось. Карл прекрасний вокаліст з ним працювалось легко і невимушено. Можливо тому, що це відбувалось в Коктебелі в творчій оселі Алли Басаргіної, за що ми їй щиро вдячні. Буквально за пару годин ми зробили дві композиції. І уже ввечері на концерті разом їх виконали. З Кіммо зовсім інша історія. Щоб втілити цей проект в життя нам довелось поїхати в Гельсінкі. Там працювали декілька днів, і були вражені суперпрофесійним підходом до справи фінських музикантів, і взагалі, вражені атмосферою міста. Результатом спільної роботи стали спільні концерти там у Гельсінкі і тут, в Києві, під час ГОГОЛЬФЕСТУ. Але починалось все не так обнадійливо, бо приїхавши в Гельсінкі ми виявили, що Нінина віолончель розламалась і залишилась без грифу. Проте закінчилось все справді якнайкраще.

А що для вас найцікавіше у подібній співпраці іншими музикантами?

ДахаБраха: Безумовно найцінніше, що ми отримуємо від таких проектів - це досвід, який нас збагачує як особистостей і як музикантів. Як казав нині покійний великий режисер Володимир Оглоблін : «Не так університети навчають нас, як зустрічі з цікавими людьми!»

І на останок, хотілось би дізнатися, що ж саме стало для вас більш значущою подією 2010 року - ваші спільні проекти з закордонними музикантами, вихід нової платівки і тур на її підтримку або, можливо, премія Сергія Курьохіна, якою вас нагородили в Пітері?

ДахаБраха: Певна річ, всі ці події для нас знакові, але гран-прі ім. Сергія Курьохіна - одна з найнеочікуваніших для нас. Ми знали, що нас номінували, але не вірили, що колективу з України дадуть цю премію. Тому отримати її було вдвічі приємніше і почесніше. Ми, гурт, який здебільшого експериментує з фольком, отримали премію в галузі сучасного мистецтва, тим самим довели собі й іншим, що рухаємось у правильному напрямку, раз народна пісня стала об'єктом актуального мистецтва. Наш новий альбом – це також видатна подія, до якої ми йшли більше ніж рік. Він вийшов інакшим, ніж попередні, - менш драматичним, легшим, прозорішим, можливо, іронічним. Ми гралися в різні жанри і музичні напрями, проте намагалися робити це якісно і чесно.