Чорнобильська вахта пам'яті

Пожертвувати кілька годин свого сну перед робочим днем – це мінімальний внесок, який може зробити людина у скарбницю людської пам’яті та вдячності. Важко знайти людину, яка б добровільно поступилась чорнобильцям чергою на квартиру чи якоюсь іншою пільгою. Але якась сила веде людей у ніч, шукати прощення у померлих чи може замолити совість за своє ставлення до живих ліквідаторів.

Ті ж, хто не може вийти на вулицю у цей час - приходять до пам’ятника за кілька годин, або запалюють свічку вдома на вікні. Й поки ці свічки запалюються – міцнішає віра у те, що ми збережемо свою країну та свою планету для життя наступних поколінь людей.

Таке відбувається в багатьох містах України та Білорусії. Не виконання формального обов’язку чиновників, а поклик серця та веління розуму вільних людей, які досі намагаються усвідомити причини трагедії, що сталась 26 квітня 1986 року.

Й думається, що цієї ночі варто згадати усіх жертв техногенних катастроф. Починаючи від таких масштабних, як Чорнобильська, закінчуючи загиблими на виробництві чи автошляхах. Склавши ці цифри ми розуміємо, які жертви людство поклало на вівтар науково-технічного прогресу. Тоді вже кожен зможе почути дзвін, який звучить за тими, хто дихає забрудненим повітрям, вживає умовно питну воду з крана, живе під впливом електромагнітного опромінення й просто – користується транспортом та працює на підприємствах, де таке поняття як «техніка безпеки» дуже часто посувається такими поняттями як «рентабельність» та «безробіття».

Пам'ятайте - Чорнобильський дзвін звучить за кожним з нас.

Тому кожен має право та обов’язок у ніч з 25 на 26 квітня зробити те, що вважає потрібним.