Таємниця Набережної, або Перший скульптурний пленер до Дня міста

Якщо замість того, щоб смажити свою корму десь на Канарах (чи хоча б у Криму) ви ще й досі тиняєтесь по Дніпропетровську, то в таку спеку всі шляхи ведуть до Набережної Леніна. І там ви напевно вже бачили купку чоловіків, які під транспарантом «Перший скульптурний пленер до Дня міста», щось завзято рубають, пиляють та викарбовують на кам’яній поверхні. Хто вони і що ж там таке насправді діється, мало кому відомо. А цікавих чимало! Серед них і я. Проте докопатися до істини виявилося не так вже й легко. Певно, скульптори прийняли мене за шпигуна.

— Я — Болуш Вадим. Член Міжнародної асоціації «Мистецтва народів світу». Приїхав з Москви. І мені дуже цікаво попрацювати в камені. Ні разу ще не пробував. Але маю хист до цього. І власний стиль.

— Ви мене вже заінтригували. Але скажіть, будь ласка, що тут взагалі відбувається, бо більшість мешканців Дніпропетровська лише про це здогадуються.

— Ага! Вони питають: «А що тут буде?». А тут нічого не буде! Тут тимчасовий майданчик будівельний. Ми тут зробимо скульптури, а тоді архітектор міський розмістить їх десь там, на Набережній. Для того, щоб люди цікавилися своєю історією. А ще до наших скульптур будуть молодята віночки покладати. От така задумка місцевого мера та Спілки художників.

— І що ж це за скульптури будуть?

— А! Скульптури! Оце привезли каміння однакового розміру, і самі поважні люди роблять свої композиції на різні теми.

— Вибачте, самі поважні люди — це хто?

— Котрі вже мають досвід. Котрі поставили багато пам’ятників. Із Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Києва (перелік скульпторів див. нижче)…

— Тобто всі роботи різних авторів, але певно вони будуть виконані в якомусь одному стилі?

— Кожен із учасників виконує свою творчу роботу. А тоді ще треба зробити на тему бабів. От як біля історичного музею на подвір’ї стоять скульптури. Але ми не копіюємо їх, а намагаємося наблизитися, вивчити, відтворити пластику. Зрозуміти, як це робилося. Думок є багато. Одні кажуть, що це були надгробія, а інші — що це були якісь ідоли. І всі вони тримають якісь письмена у руках. Що за письмена? Невідомо. А от про історію вам найкраще розповість отой дядько, через оцього. Він академік.

— А Ви з Москви приїхали спеціально для участі у цьому проекті?

— Я — графік. Але так вийшло, що я зі скульпторами знався і вони запросили допомагати. Поважна дуже людина, Гарнік (Хачатрян) з Дніпродзержинська, запропонував у семінарі взяти участь. Так я на його роботі творчій повчився. А тепер ми вдвох бабу висікаємо, вирубуємо.

«Отой дядько, через оцього» і справді виявився академіком. Ще й трьох академій! Поцікавившись лише один раз, чи не займаюся я «промисловим шпіонажем», швиденько видав усю надзвичайно секретну інформацію.

— Моя фамилия Прус. Виктор Николаевич. Я академик трёх академий. Действительный член. Член четырёх творческих союзов. Я большой сторонник вот таких творческих групп и симпозиумов. Как по живописи, так и по скульптуре. Я по основной своей профессии художник монументального исскуства широкого профиля: скульптурно-монументального и живописно-монументального. В данном случае — скульптура. Я заинтересовался этим симпозиумом, потому что родился на этой земле. В городе Никополе — столице скифских царей. Сейчас живу в Москве. Но у меня мастерская и в Москве, и в Никополе. И каждое лето я здесь бываю. Поэтому меня пригласили поучаствовать в симпозиуме. И чтобы это была не просто обычная работа, я решил показать культуру этой земли за двадцать тысячелетий. На основе исторических хроник и археологических находок. Чтобы люди поняли, что здесь культура древняя и народ, живущий на этой земле, не нуждается ни в каких внешних вмешательствах в вопросы культуры. Потому что здесь культура самодостаточная, исторически богатая.

Я показываю в своей работе календари. Еще древнейшие, которые сохранились. Хотя культура наших народов методически истреблялась. Особенно византийцы, когда пришли со своей идеологией, пытались всё истребить. Но у нас была и письменность особая своя. Так называемая руническая письменность — система черт и рис. Вот это все я хочу показать. Я ещё в своей работе буду показывать древнейшие памятники, которые на этой земле были со времён трипольской культуры.

— І з чого все це роблять?

— Это белый крымский известняк.

— А скільки скульпторів беруть участь у симпозіумі?

— Среди участников основная группа 12 человек. Сделано около 20 скульптур, включая и работы, которые будут отображать этническое возрождение культур еще до нашей эры.

— Але всі ці роботи певно мають щось спільне?

— Каждый выполняет свою авторскую работу так, как он хочет. Один делает козака Мамая, другой — просто женщину с ребёнком. Нету ограниченного тематического направления. Каждый мастер делает свою работу. Они частично отражают этническую культуру этого народа древнего периода, и в тоже время охватывают современный. Кроме этого запланировано и несколько скифских баб. Они не буквально будут повторять что-то. Это ассоциативное восприятие скифских баб.

Все работы будут установлены на Набережной. Они фактически дарственные. Здесь у нас есть заслуженные мастера искусства, профессора, академики. Уровень симпозиума достаточно высокий. И когда местный голова пришел на нашу площадку, и увидел работы (по 2 метра 40 высотой, а некоторые работы даже чуть выше будут), он понял, что тут серьезное мероприятие по подготовке ко Дню города. Такая практика проводится и за рубежом, и в Москве, и в Киеве. Это недорогая форма вклада искусства в жизнь города. Потому что скульпторы-монументалисты заинтересованы, чтоб их работы создавались для людей, а не пылились в подвалах и мастерских.

Для тих, хто може щось не второпав, підсумовую: зібралися якось 12 майстрів з України та Росії та й заморочилися до 230-річчя Дніпропетровська зробити місту подарунок. А як відомо, кращій подарунок — це той, що зроблено власноруч (звичайно, якщо у вас руки не із сідниць ростуть). Але до наших героїв остання моя репліка ніякого відношення не має, адже всі вони — видатні й досвідчені майстри! А що може зробити скульптор? А якщо їх 12 ? Правильна відповідь: двадцять скульптур під 2,5 метри висотою, що втілюють власне авторське бачення персоналій нашої історії. Всі ці роботи будуть встановлені на Набережній напередодні Дня міста.

І може хоч тепер місцеві школярі та молодята тішитимуться не лише урочисто-весільним покладанням квітів до могилок чи монументів загиблим воякам, а ще й долучатимуться до нашої етнічної культури.

Скульптори-затійники:

• Юрій Коровушкін (Дніпропетровськ)
• Петро Куценко (Дніпропетровськ)
• Микола Мироненко (Запоріжжя)
• Олександр Невечеря (Дніпропетровськ)
• Юрій Павлов (Дніпропетровськ)
• Гарнік Хачатрян (Дніпродзержинськ)
• Юлій Синькевич (Київ)
• Лев Синькевич (Київ)
• Юрій Щедров (Дніпропетровськ)
• Віктор Прус (Москва)
• Микола Штець (Дніпропетровськ)
• Олександр Шамарін (Дніпропетровськ)

artvertep.dp.ua