Музей Хреста пішов у «хрестовий похід» проти Музею історії Дніпра

Дніпровські історики затято сперечаються, як правильніше робити реконструкцію старовинних об’єктів і чи існували вони взагалі.

В останній час Музей історії Дніпра за допомогою нових технологій проводить активну роботу з відтворення вигляду об’єктів, які колись могли існувати на території Новобогородицької фортеці. Нагадаємо, що з нею пов’язаний новітній відлік історії Дніпра, яка тепер за офіційною версією вже сягнула 500 років.

Частина дніпровських істориків та музейників не згодна ані з таким передатуванням, ні з прив’язкою його до певних історичних об’єктів. Та і сміливі експерименти Музею історії Дніпра викликають чимало заперечень.

Дуже активно такі спроби реконструкції можливих об’єктів фортеці критикував в соцмережі дніпровський історик, засновник та керівник єдиного в Україні Музею Хреста Віктор Векленко. Нарешті він від критики перейшов до наочних прикладів того, як треба, на його думку, робити такі реконструкції.

Ось що він з цього приводу розповів та показав:

“Новобогородичне: як треба робити реконструкції.

В попередньому пості на тему реконструкцій по Новобогородицькій фортеці в коментарі зайшла одна людина і почала вимагати показати – як треба робити реконструкції.

Тому показую на прикладі шинка або корчми.

Для реконструкції потрібні археологічні дослідження (у фантазійної церкви їх немає). Потрібні креслення розкопів, потрібне розуміння природного ландшафту, потрібне розуміння подій. І потрібні пізніші уточнення, якщо надійшли нові історичні дані.

В 2011 році Олександр Харлан і я зробили наукову статтю про «Досвід реконструкції шинка з козацької Самарі» на підставі археологічних свідчень. Цю статтю я викладу пізніше, але вже зараз потрібно уточнювати, що шинок (або корчма) існував не в «козацькій Самарі», а на території північної частини передмістя Новобогородицької фортеці, і що час його функціонування – 1688–1690-й роки. А ще – він розташовувався не біля спуску до гіпотетичного перевозу, а біля дороги від Самарських воріт на гирло р. Самара.

Тобто є дійсно археологічні свідчення і креслення. Є археолог, який цей об’єкт досліджував. І є історик архітектури. Який зміг відповідно до розмірів, креслень і описів здійснити реконструкцію. І Олександр Валентинович виконав свою роботу блискуче.

Що ми мали на початковому етапі: рештки невеликої пічки типу «голландки», фрагменти кахель, частини дошок з облицювання стін, вхід пандусного типу і розміри. Також у нас було припущення археологів, що це був шинок. Відповідно до розмірів робилася реконструкція: було вирахувано – скільки могла вміститися столів, щоб залишилося місце для шинквасу (типу барної стойки), проходи тощо. Не поставили тільки центральний опорний стовп, який мав тримати основну балку перекриття, але на той момент це було неважливо.

Ось така картина. І перш ніж робити реконструкції – потрібно мати археологічне бачення об’єкту. А ще – відокремлювати наші археологічні припущення від реального стану речей. Бо один з розкопів мав умовну назву «Митниця» через концентрацію знахідок торгівельних пломб (в тому числі і 16 століття) без культурного шару, давнішого за кінець 17-го століття. Інший розкоп мав назву «Садиба полковника», хоч на відновленій під назвою Старосамарського ретраншементу фортеці найвищий військовий чин був прем’єр-майором…

Таких нюансів багато. Зрозуміло, що це важливо для розуміння дійсної картини тоді як для більшості патріотичної «хромадськості» потрібна гарна патріотична картинка на кшталт «зробимо їх разом». І коли заступник міського голови на блакитному оці промовляє про якісь писемні чи археологічні свідчення існування «козацької Самарі» 16 століття, то він або фантазує, або відверто бреше. Те саме роблять анонімні «реконструктори», які вигадують льодовні, церкви і потужні вежі з підйомними мостами. Ну, то вже таке – подивіться на нашу парламентську монобільшість, набрану на смітниках.

Головне, що давні укри викопали Чорне море.

Але коли починають якісь реконструкційні роботи, то спочатку мають бути вивченими джерела, потім це апробовується в наукових публікаціях, потім відбуваються обговорення фахівцями і вже тільки потім починають створювати варіанти відтворення об’єкту”.

Музей історії Дніпра у відповідь на ці та попередні зауваження тримає стоїчне мовчання...

Не будемо робити висновки, хто в цьому спорі більш правий. Нехай це роблять досвідчені фахівці. Нагадаємо лише, що у спорах часто народжується істина…

Ілюстрації Віктора Векленко.