У Петриківці збереглася церква, яку вважають духовним заповітом Петра Калнишевського

Місцеві мешканці прозвали цей храм “Білою церквою”, і її більш ніж 200-річна історія пов’язана з останнім кошовим атаманом Запорізьської Січі.

З ім’я Петра Калнишевського у Петриківці взагалі пов’язано дуже багато!

Історики пов’язують з ним і заснування Слободи Петриківка, перша письмова згадка про яку датована 1772 роком. Саме тоді Петро Калнишевський звернувся до церкви з проханням про освячення дерев’яного храму, який було перенесено до цього місця з Кирилівки. Разом з храмом сюди переїхало чимало мешканців Кирилівки.

Дерев’яний храм досить швидко вирішили замінити кам’яним, який було побудовано у 1812 році. Ось ця велична споруда у напівзруйнованому вигляді і збереглася до нашого часу у Петриківці.

Про цікаву історії цієї церкви у групі “Мой родной Днепр” розповів невтомний дослідник історії нашого міста та краю Ханс Калінін:

“Населення Петриківки швидко зростало, і до 1793 року дерев'яна Церква вже не могла приймати всіх парафіян, тому постало питання будівництва нової Церкви.

Будівництво тривало довго, як говорилося в усному переказі, 19 років. Перекази свідчать, що до будівництва храму безпосереднє відношення мав Калнишевський.

Можливо й так, але документальних підтверджень цьому немає. Швидше за все, отаман справді займався ним, але річ у тому, що на момент спорудження церкви у 1812 році останній отаман Війська Запорізького вже перебував у довічному засланні на Соловках.

Отже, нова та велична Церква Різдва Богородиці була освячена у 1812 році священиком Симоном Кальченком. Храм мав три престоли: головний – на честь Різдва Пресвятої Богородиці, другий – на честь Св. Апостола Андрія Первозванного, третій – на честь Святителя Миколая. Церква цегляна, оштукатурена, тридольна, з прямокутним у плані нефом, напівкруглою вівтарною частиною та виступаючим притвором. На західному фасаді – чотириколонний портик, завершений трикутним фронтоном.

А на початку ХХ століття стіни церкви були побілені у білий колір, тож у народі її звуть "Білою церквою".

А ось у 1930-х роках у Церкви і почалася "дуже чорна смуга". Саме в 1930-ті роки більшовицька влада розстріляла всіх священиків, ікони залишали в колодязі, величезні церковні книги в шкіряних палітурках спалили, а в Церкві влаштували клуб. А вже 1961 року Храм (клуб) знову закрили, а згодом облили соляркою та підпалили.

Ну і сьогодні храм - суцільна руїна... З 1961-го року ця культова споруда (яка, до речі, є пам'яткою архітектури України національного значення), архітектурна "перлина" справжньої України перебуває у досить занедбаному та плачевному стані. Деякі фахівці навіть стверджують, що за реального бажання цілком можливо відновити, відтворити та відреставрувати цей Український Храм, але... Але, незважаючи ні на що, тут все одно і сьогодні правиться служба Божа! Це стало можливим завдяки отцю Йову, який обладнав боковий вівтар храму для служби.

А от поруч стараннями батюшки та нечисленних меценатів, у 2009 році було збудовано нову дерев'яну Церкву з карпатського лісу. Ось така історія.

Перші фото 2013-го та 2021-го років - з shukach.com”.

Фото зі сторінки групи “Мой родной Днепр”.