Як на Дніпропетровщині затопили легендарну пам’ятку

Дивовижна доля виявилась у пам’ятника князю Святославу Ігоревичу, який було встановлено у 1913 році на скелі Монастирко над Ненаситецьким порогом.

Як відомо, після будівництва та введеня в роботу ДніпроГЕСу було затоплено 9 історичних дніпровських порогів.

Один з них – легендарний Ненаситецький. Свою лякаючу назву він отримав через те, що був для лоцманів та судноплавців найважчим для подолання. Безліч човнів та суден розбилося, долаючи цей порог. Багато людських життів забрав Ненаситець!

У 1913 році саме біля нього було встановлено пам’ятник легендарному князю Святославу Ігоревичу. У 972 році він загинув, повертаючись з походу на ворогів. Багато істориків вважає, що це трапилось саме у наших краях. Хоча суперечки з цього приводу ведуться до нашого часу.

Доля згаданого пам’ятника виявилась незвичайною. Він був затоплений після пуску ДніпроГЕСу. Потім – знайдений у водах Дніпра. Але при цьому – пошкоджений. Але і це – ще не кінець історії...

Про цікаву історію пам’ятника та про те, що сталося з ним далі, в групі “Історія міста Синельниково та регіону у фотографіях” на основі досліджень дніпровського історика Валентина Старостіна розповів мандрівник та дослідник історії Едуард Карпенко:

“У 1932 року, після будівництва греблі ДніпроГЕСу, рівень води у Дніпрі значно підвищився. В результаті утворилося Дніпровське водосховище та було затоплено дев'ять історичних дніпровських порогів.

Разом с Ненаситецем затопили і пам’ятник

Найбільш величним серед них був поріг Ненаситецький, або Ненаситець, який також поглинули води Дніпра. Разом із ним затопленим виявився пам'ятник князю Святославу Ігоровичу – чавунна плита з написом, встановлена у 1913 році на скелі Монастирко над Ненаситецьким порогом, з текстом: «Въ 972 году у Днѣпровскихъ пороговъ палъ въ неравномъ бою съ печенѣгами русскій витязь князь Святославъ Игоревичъ.»

Причини вибору місця для встановлення пам'ятника князю Святославу не дуже зрозумілі. У «Повісті минулих літ» сказано, що у 972 році, «коли настала весна, поплив Святослав через пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили Святослава ... ».

Правда загибелі князя ховається за легендами

В інших відомих літописах також немає конкретних відомостей про місце загибелі князя Святослава, крім згадки про те, що він загинув на порогах. У XVIII столітті Ненаситець згадувався лише у легенді про Андрія Первозванного. У 1780-х роках Василь Зуєв записав, що назва скелі Монастирко походить від того, що на ній під час своїх мандрівок до Києва тимчасово жив Святий Андрій Первозваний. На підтвердження цього йому показували «хрести з червоного шиферу, не місцевого каменю, які часто знаходили під водою в кам'яних ущелинах». Показували навіть ямки на камені, де нібито йшов святий. Аналогічні хрести – їх знаходили лише біля скелі Монастирка – у 1820-х роках демонстрували й письменнику О.Ф. Воєйкову.

Але вже у 1840-х роках «за 30 верст від Катеринослава, поблизу самих Ненаситецьких порогів, показують місце, де за словами мешканців, вбито великого князя Святослава». Хто були ці жителі, котрі пам'ятали події часів Київської Русі, залишилося невідомим. Цілком можливо, що Ненаситецький поріг було визначено як місце загибелі Святослава лише тому, що він був найзначнішим серед порогів Дніпра. Ця легенда набула широкої популярності після 1882 року, коли її озвучив Андрій Миклашевський на сторінках газети «Московські відомості». З того часу вона знайшла багатьох прихильників у наукових колах і почала сприйматися як незаперечний факт.

Історія встановлення пам’ятника

Ініціатором встановлення пам'ятної плити виступив Одеський відділ Імператорського Російського Військово-історичного товариства. Представник Товариства генерал Романенко уклав контракт на роботу над пам'ятником із Одеським скульптором Борисом Едуардсом. За цим контрактом Едуардс мав, за затвердженим Товариством ескізу, виготовити чавунну пам'ятну плиту з написом, доставити її на місце та встановити на схилі Ненаситецького порога. Усі роботи мали бути завершені до 15 травня 1913 року. Скульптор повністю вклався в умови контракту, і в 1913 році чавунна плита завдовжки близько 4 метрів і вагою понад 25 пудів (приблизно 400 кілограм), була встановлена над Ненаситецьким порогом на скелі Монастирко.

Радянська влада брехала про “перенесення” пам’ятника

Подальша доля пам'ятника дуже характерна для радянської доби. За офіційною версією плита знаходилася на скелі Монастирко до 1932 року, після чого її було демонтовано та перенесено на «постамент, встановлений на площі села Микільського». Насправді дошку було залишено на своєму місці і опинилася під водою Дніпровського водосховища. Лише 1941 року, після руйнування ДніпроГЕСу та спуску Дніпровського водосховища, коли над водою піднялися скелі Ненаситця, пам'ятник Святославу знову побачив світ. А 1943 року, після другого вибуху ДніпроГЕСу, вода впала настільки, що повністю оголився весь Ненаситець.

Пам’ятник “виплив” з небуття, але не був цікавий владі

Доля «знайденого» пам'ятника не дуже зацікавила місцеву владу. Для його врятування від повторного затоплення знадобилося втручання уряду. У 1947 року, перед наступним пуском ДніпроГЕСу, Рада міністрів УРСР зобов'язала Дніпропетровський облвиконком зняти пам'ятну плиту та встановити її навпроти Ненаситецького порога. Але під час проведення робіт з демонтажу плита зірвалася в Дніпро, чіпляючись за скельні виступи.

Меморіальну реліквію дістали з води та перенесли на нове місце. Від ударів по скелі плита була сильно пошкоджена – оббита з країв і дала велику тріщину в центральній частині. Меморіальна плита була встановлена тимчасово. Передбачалася споруда пам'ятника, яка б відповідала вимогам пам'яток всесоюзного значення. Незабаром було пущено ДніпроГЕС, вода в Дніпрі почала прибувати, і за кілька тижнів Ненаситецький поріг знову виявився затоплений.

Доля оригінального пам’ятника невідома...

Спорудження нової пам'ятки розпочато так і не було. На сьогодні навіть не знайдено інформації про те, чи взагалі розроблявся проект його будівництва. 1951 року місцевість, на яку перенесли пам'ятну плиту, було передано заводу ім. Петровського під розміщення піонерського табору.

Проектні роботи з піонертабору Петрівки було розпочато у квітні 1951 року. Пам'ятну плиту зняли, а стелу, до якої вона кріпилася, розібрали. Вибрано нове місце для її встановлення. Враховуючи плачевний стан пам'ятника, на заводі ім. Петровського було виготовлено точну копію плити, яку й встановили 1952 року на обране місце. Було також спеціально виконано благоустрій території навколо неї.

Подальшої долі оригіналу роботи Бориса Едуардса сьогодні точно не встановлено, хоча збереглися відомості про те, що її начебто було передано до історичного музею УРСР у Києві...

Фото Дмитро Поздняков. 23.07.1930 ріку. 

АРХІВ - Закревська Юлія Валеріївна”.