Музею російсько-української війни – 10 років

Десять років тому він став першим в Україні музеєм, присвяченим цій темі.

Тоді ще ніхто не міг уявити, на який тривалий час розтягнеться це жахіття, кінця якому все не видно…

Спочатку він носив назву Музей АТО. Кропіткою та довгою працею фахівців різних галузей була сформована експозиція увічнення героїв АТО в приміщенні Діорами. Після цього була облаштована експозиція назовні, біля входу до Діорами.

Про історію розвитку Музею сучасної російсько-української війни нагадала його завідувачка Ганна Терянік:

“Музею 10 років.

Щоденна праця багатьох людей з дня заснування по сьогодні змушує наших відвідувачів не тільки замислюватися над подіями, а й бачити в них свою роль, розуміти свою власну цінність.

Ці десять років вмістили в себе величезну кількість зустрічей, екскурсій, виставок, концертів, показів кінофільмів, презентацій книжок, наукових конференцій, пам'ятних заходів. Сюди приходили й приходять талановиті митці, літератори, громадські активісти, родини військових, родини загиблих і зниклих безвісти, а також люди, звичайні люди, які несуть частинку свого серця. Від АТО до Сучасної російсько-української війни через найскладніші виклики. Через усвідомлення, що ми таки "ВІДКРИВАЄМОСЯ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ" після шоку 24 лютого 2022 року.

Ми несамовито віримо в те, що розповідаємо. Навіть коли разом біжимо у сховище під час балістичної атаки, знаємо, що одного дня виборемо те, про що мріяли, стоячи на відкритті 10 років тому. Того дня не всі усвідомлювали, що музей - це про них. Зараз ми точно знаємо, музей - про всіх українців. Про військових, медиків, капеланів, волонтерів, журналістів, про людей, які втратили все, та залишилися в Україні, знайшовши на Дніпропетровщині свій новий дім і сенси. З 2014 по сьогодні. І, можливо, по завтра...

Дякуємо всім, кому Музей допоміг жити, реалізовуватися, надихатися. Кому стало легше дихати та з'явилася надія, хто не стримував сліз і радощі. Разом і окремо.

Дякуємо за ваше бажання ділитися з нами своїми спогадами, за сміливість згадувати найважче та можливість писати з ваших слів. За квіти, які ви саджаєте, прикрашаючи нас ззовні.

Дякуємо військовим за те, що ми існуємо, в першу чергу, а також за величезну допомогу в зборі експонатів, свідчень і за порятунок цінностей з зони бойових дій. Йти з вами поруч - велика честь”.