Історія Дніпра: Як у нашому місті стався «Аптечний бунт»

Як кажуть фахівці, великі міста України насичені аптеками у багато разів більше, ніж європейські.

Але зовсім інша картина була у 19-му сторіччі.

За даними катеринославських архівів, у 1864 р. в місті з населенням на той час 22 тис. чоловік було понад 150 шинків і всього лише три аптеки.

Але дуже скоро і тут сталося різке кількісне зростання, викликане збільшенням попиту на лікарські препарати. До кінця позаминулого сторіччя кількість аптек в Катеринославі і по всій губернії зросла більш ніж до півсотні.

Але умови праці у аптеках були дуже тяжкими.

Це призвело до подій, які в історії залишились під назвою «Аптечний бунт».

Про маловідому сторінку історії нашого міста нагадали у Облпрофі Дніпра:

«Найвідомішими закладами в губернському центрі були аптеки І.Стефановича, З.Айнберга, Л.Поля, О.Гурвича та ін. На цих та інших власників фармацевтичного бізнесу вдень і вночі, по 13-15 годин на добу, працювали наймані працівники - провізори, аптекарські помічники і та учні. Останні дві категорії, зокрема, були найбільш безправними. Учням часто не лише не платили за працю, а навпаки, вимагали плату з них за можливість отримати прописку на право проживання в місті, якщо вони такої не мали.

Важкі умови праці і постійне використання шкідливих речовин призводили до високої захворюваності і смертності аптекарського пролетаріату. Небагато з них доживали навіть до 40-річного віку. І усе це - при невеликій зарплаті.

«З часом, - відзначалося в книзі «Історія фармації і організація аптечної справи», - аптечний ремісничий цех вступає на шлях капіталістичного розвитку. Аптеки укрупнюються, штати в них збільшуються, і власник перестає грати роль «старшого товариша». Його підприємницька діяльність і експлуататорські тенденції стають яснішими. Умови праці в аптеках тепер нічим не відрізнялися від умов роботи інших осіб найманої праці, але погіршувалися нічними чергуваннями, які оспівувалися власниками як «священний обов'язок» і не розглядалися як робочий час». Невдоволених безжально викидали на вулицю з клеймом «баламута», і влаштуватися в іншу аптеку – при міцній спаяності хазяїв! - було практично неможливо. Проте незабаром прокинувся і забитий аптечний народ. Та так, що, об'єднавшись в роки першої російської революції у свою професійну спілку фармацевтів, став одним з найбільш бойовитих і непоступливих».

Одними з перших серед медиків включилися у боротьбу за свої права аптечні службовці. Вже у 1902 р. в повітовому місті Бахмут (входило тоді до складу Катеринославской губернії) була створена нелегальна спілка фармацевтів. Своїм завданням вона ставила поліпшення умов праці і матеріального становища працівників. У 1904 р. вже зміцніла спілка охопила членством майже усіх службовців-фармацевтів міста і пред'явила двом приватним власникам аптек - Сталю і Паланту свої вимоги, погрожуючи страйком. Він врешті-решт, через небажання власника реагувати на вимоги, таки відбувся.

Не відставали й катеринославські фармацевти. Як свідчать архівні документи тієї пори, вони були одними з головних збурювачів спокою.

«Він засуджений віками тягнути ненормальний спосіб життя і праці, - писала 15 квітня 1904 р. місцева газета «Вестник Юга», - він засуджений по декілька діб залишатися на своєму посту без зміни, а головне - залишатися при виконанні таких відповідальних обов'язків після обурливої безсонної, чергової ночі. Багато говорили про це пани аптекарі кілька років тому, на з'їзді в Москві, і хором вирішили, нарешті, врегулювати ненормальні умови праці в аптеках. Деякі навіть ввели у своїх аптеках подвійну зміну службовцям. Але, на жаль, більшість аптекарів, переважно старого гартування, досі не можуть розлучитися з милими, старими порядками і наймінімальніша кількість робочих годин у них від 38 до 40, без зміни.Час вже, - закликала газета, - час і цим відсталим аптекарям піти назустріч очікуваному новому аптекарському статуту».

Через декілька днів під головуванням Д.А.Каплана відбулися збори членів товариства взаємодопомоги фармацевтів. Було оголошено проект статуту, вироблений редакційною комісією у складі О.Л.Караваєва, З.А.Штебера, А.М.Соловйова та ін. Документ цей був прийнятий з незначними змінами.

Активізувалися в цей період й інші медичні товариства. Причому, із загостренням політичної і соціально-економічної обстановки, їхні дії все більш стали носити захисний, чисто профспілковий характер. Поряд з фармацевтами тоді діяли товариства взаємодопомоги лікарів, фельдшерів (помічників лікарів), ветеринарних лікарів, лікарів промислових підприємств. Вони дуже швидко підхоплювали почини колег, зіграли важливу просвітницьку і організуючу роль (особливо, в розвитку системи охорони здоров'я і поліпшення медичного обслуговування населення). Вони ж стали і тим фундаментом, на якому пізніше виникли профспілки медиків. У 1905-му поряд з іншими категоріями трудівників страйкували й фармацевти всіх аптек. Показово, що значна частина їхніх вимог була задоволена.

Проте до повної злагоди на аптечному фронті було ще далеко. То в одному, то в іншому закладі виникали гострі трудові конфлікти. Багато в чому вони були викликані злісним бажанням хазяїв помститися «баламутам». Про один з таких конфліктів можна судити з публікацій в газеті «Вестник Юга». Як повідомив провізор Боярський, його хазяїн - Пек-фон Амменшильд «визнав для себе можливим і морально прийнятним негайно після того, як усі стали на роботу після страйку, відмовити без єдиного шанобливого мотиву одному з найбільш старих своїх співробітників, саме мені, що пробув в його аптеці близько 6 років». Судячи з усього, резонанс у цього звернення рядового провізора до громадської думки був чималим, бо вже незабаром його «скривджений» господар почав через ту ж газету виправдовуватися.

Ввечері 9 серпня 1905 р. застрайкували працівники аптеки Бистрицького. Вони виставили дев'ять вимог, серед яких, - зверніть увагу особливо! - було і шанобливе ставлення до співробітників. Частково вони були задоволені. Незабаром Бистрицький знову «потрапив на зуб» громадськості, коли, вирішивши приструнити своїх найманих працівників, звернувся до послуг штрейкбрехерів. Тоді профспілка оголосила таким аптекам жорсткий бойкот! В результаті з 7 штрейкбрехерів залишилося усього двоє.

Займалася спілка і створенням пенсійної каси. Найбільшу активність в її діяльності проявляли новообрані активісти - члени правління Линтварев, Леонович, Левинос, Соловйов.

Офіційна реєстрація «Професійного товариства службовців фармацевтів Катеринославської губернії» відбулася 30 червня 1906 р. Як писав 19 липня того року «Приднепровский край», 15 липня відбулися загальні збори фармацевтів, в ході яких «в члени спілки записалися 60 чоловік». До складу нового правління увійшли: Гарбовицький (голова), Дейчик, Лохман, Леховинер, Ратнер, кандидати Мазу, Линтварев, Штейн.

У статуті професійної спілки фармацевтів, який також був опублікований в пресі, говорилося, що вона

«…ставить собі за мету захист правових і економічних інтересів своїх членів; сприяння розумовому, професійному і моральному розвитку їх і матеріальну допомогу своїм членам.

Для досягнення зазначених цілей спілка організовує збори і з'їзди, провадить обстеження побуту, умов праці і потреб фармацевтів, відкриває бюро для надання юридичної допомоги, довідкове для пошуку робочих місць і заробітку, входить в угоди як з окремими хазяями, так і з цілими групами або товариствами їх про нормування зарплати, робочого дня та інших умов праці, а також стежить за точним виконанням як з боку хазяїв, так і своїх членів, цих угод, організовує примирчі камери (щось подібне до нинішньої комісії з трудових спорів. - Прим. авт)».

Незважаючи на свою невелику чисельність, профспілка фармацевтів була однією з найбільш активних в губернії.

«…Катеринославське Професійне товариство фармацевтів», - зазначалось в одному з поліцейських звітів, - є вкрай революційно спрямованим і організованим… Уся діяльність спілки зводилася до впертої і наполегливої боротьби з хазяями, до повного підпорядкування хазяїв свавіллю оплачуваних службовців, до примусу їх «юридичною колегією» до дуже значних на користь спілки штрафів і більш значних «неустойок» на користь розрахованих ними службовців, до повсюдної організації в аптеках страйків, і навіть до вигнання у деяких випадках, на колективну вимогу службовців, власників аптек з їх аптек, до надання матеріальної допомоги страйкуючим членам своєї спілки і спілок інших професій, до різкої боротьби з «штрейкбрехерами», до обливання їх кислотою включно».

Отак, хоч іноді й з крайнощами, наші попередники боролися за свої права. А питання, які вони ставили, не втратили своєї актуальності і через сотню років. На жаль…».