
37-летний работник Приднепровской ТЭС Александр награжден орденом «За мужество».
Каждый день работы Александра и его коллег – это своеобразный подвиг. Ведь враг ежедневно обстреливает предприятия этой сферы.
О работе своего специалиста и его награде на Приднепровской ТЭС сообщили:
«Нема часу боятися. Треба діяти», — енергетик Придніпровської ТЕС Олександр, який отримав орден «За мужність».
Олександр — машиніст енергоблоку.
Здавалося б, це не та професія і не те місце, де отримують орден «За мужність». Але реальність війни змінила все. Півтора місяці тому, до Дня енергетика, Олександра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня — за самовіддану працю в умовах постійної небезпеки.
Олександру 37 років. Близько 18 років він працює в котлотурбінному відділенні. В енергетику прийшов у 2008 році після закінчення теплоенергетичного коледжу. Починав машиністом-обхідником котельного обладнання. З роками досвід, відповідальність і довіра колег зробили своє: вже п’ять років він працює машиністом енергоблоку.
Для сторонньої людини слово «машиніст» може звучати оманливо. Це не «водій» і не «оператор кнопок». Машиніст енергоблоку керує складним технологічним комплексом: контролює роботу котла, турбіни та допоміжного обладнання, стежить за параметрами тиску, температури й навантаження, миттєво реагує на будь-які відхилення. У критичних ситуаціях саме він ухвалює рішення, від яких залежать безпека людей і збереження обладнання.
«Енергетика — це моє, рідне. Мій дідусь працював у теплопідземних комунікаціях, бабуся будувала цю станцію — займалася обв’язкою арматури. Виходить, я тут не випадково», — говорить Олександр.
Ракетні удари, вибухи, пожежі — це реальність, у якій живуть українські енергетики. Навіть коли вони точно знають, що ракети цілять саме по станції, вони залишаються на робочому місці. Триматися допомагає команда: хтось стежить за новинами, хтось ходить, аби не зациклюватися на тривожному очікуванні, хтось жартує, щоб зняти напругу.
За чотири роки війни дії під час атак стали відпрацьованим алгоритмом: локалізувати пожежу, розібрати завалене обладнання, оцінити пошкодження, виконати аварійну зупинку, врятувати те, що ще можна врятувати.
Ось як Олександр описує робочий процес під час обстрілу:
«Ми на робочому місці. Раптом стає темно, гучно, все сиплеться, ти дезорієнтований і наляканий. А потім починаєш діяти: орієнтуєшся, координуєшся з колегами — і вже немає часу боятися. Треба працювати. Ми робимо все можливе, щоб люди не залишилися без тепла і світла. Адже за нами українські родини. У цьому наша відповідальність».
Орден «За мужність» Олександр отримав за особистий внесок у порятунок пошкодженого обладнання теплоелектростанції та службу в умовах постійної загрози.
Історія Олександра — це історія всієї української енергетики під час війни.
Дякуємо колезі та всім енергетикам, які вже майже чотири роки під обстрілами відновлюють зруйноване і тримають світло для країни».
![]() |
Gorod`ской дозор |
![]() |
Фоторепортажи и галереи |
![]() |
Видео |
![]() |
Интервью |
![]() |
Блоги |
| Новости компаний | |
| Сообщить новость! | |
![]() |
Погода |
| Архив новостей | |