Історія Дніпра: Як червоноармійські загарбники грабували наше місто узимку 1919-го року

Під час Жовтневого перевороту та Громадянської війни наше місто пережило дуже важкі та буремні часи.

Багато хто з дослідників проводить аналогії нинішньої епохи з тим періодом. Так само у 1917-1920 роках у Катеринославі була вкрай важка ситуація з комунальними послугами, транспортом, економікою, цінами і так далі. Багато мешканців залишило місто…

Як вважають фахівці, Катеринослав був українським «рекордсменом» з кількості змін керівництва у місті. Більше 20 разів змінювались ті, хто вважав себе володарем міста!

А зараз дослідник історії Юрій Пахоменков розповів про те, як 127 років тому, у такі ж січневі дні у Катеринослав зайшли загони червоноармійців, які почали грабувати Катеринослав та його мешканців:

«Катеринославські війни

Червоні в місті (26-27.01.1919 року)

27 січня 1919 року до зайнятого червоними військами Особливої групи командуючого Павла Дибенка Катеринослава увійшли його головні сили «союзника» Нестора Махна.

Один із мешканців міста, член єврейської воєнізованої дружини, якій у подальшому довелося неодноразово силою затримувати активних батькових експропріаторів, Яків Кальницький залишив спогад про цю знаменну подію. Деталь: спогади свої, «записки сєрповця» Яків Кальницький написав у 1924 році російською, а опубліковані вони були у 1927 році в перекладі самого В. Сосюри – українською. Українізація в дії. Яків Кальницький про вступ червоних Дибенка та махновців до Катеринославу (26-27.01.1919):

«…за півгодини мертвої тиші по проспекті проїхало кроком двоє вершників із наганами в руках. Скоро з’явився невеликий загін кавалерії. Потім двоє вершників повернулися і тоді почали йти з боку вокзалу перші загони червоної армії.

Місто враз ожило. Проспект почорнів од курток і кашкетів.

Кашкети хмарами майнули в гору, і небо загриміло від криків:

– Наші! Наші! Ура! Ура!

Чітко йшли частини П’ятакова. Катеринославці вперше бачили червону армію. Їх вражало, що в цій армії є ряди, форма, виучка, командири і дисципліна. Робітники й бідарі від радості й гордощів плакали і в сльозах обнімали і цілували червоноармійців.

А буржуазія в цей час виглядала в щілини, поспішала надати пролетарського вигляду своїм помешканням і тягла до сховок усе хоч трохи коштовне.

Слідом за частинами П’ятакова посунули махновські тачанки, за ними – махновська артилерія. Наших було небагато; головні сили наступу були махновці.

І після струнких колон червоноармійців, після їхньої молодецької виправки, чудну, навіть жалку картину являли собою дезорганізовані сили махновців, де так і почувалась ставка не на масу, не на ряди, а на одчайдушність і героїзм окремого вояка. І, хоч які страшні були ці вояки в бурках і лахматих шапках із суворими обличчями, у них не почувалося такої незламної сили, як монолітні ряди червоної армії.

Артилерія махновців викликала сміх. Незвичні селянські коні, по-кустарному прив’язані до гармат, часто без передків, причеплені ледве не за хвіст, тяглися на поводі по парі, рідко по дві на одну гармату за рослим рум’яним парубком. Він із усієї сили тягнув коней, матюкався й обливався потом:

– А бодай ти здохла! Но!... – і т.д.

І знову тачанки з веселими зухвалими хлопцями й кулеметними дулами за їхніми спинами. Пройшли загони. Тільки гуде далина, і майорять червоні й чорні прапори. І знову сірі стали обличчя в євреїв.

- Махновці! Махновці!

Вони пам’ятали недавні цвіточки, чекали на ягідки й тремтіли за свою й без того діряву шкіру.

Махновці чемно почали з реквізицій. Спочатку вони ходили по незруйнованих магазинах, вимагали показувати їм увесь крам і тут-же перевдягалися в нове, а старе й вошиве лишали крамарям. Коли невеликі запаси таким робом було вичерпано, махновці перейшли з магазинів у помешкання, а далі на вуличне постачання. Грабунки почались з першої-ж години…

Кальницький Я. Під Катеринославом: (П’ять епізодів боротьби), Х. ДВУ, 1927».