Черліденг під сиренами: як у Камʼянському виховують чемпіонів світу

Олена Козинець, тренер Школи черліденгу СК «Прометей» ДЮСШ №2 в місті Камʼянське. Саме вона виховала віце-чемпіонку світу та багаторазову чемпіонку Європи Єлизавету Тимофєєву. Ліза разом зі своєю партнеркою Анастасією Малошенко одними з перших у світі дебютували на Всесвітніх іграх у програмі черліденгу.

dnipro.press поспілкувалися з Оленою про те, як тренувати дітей у складних умовах війни, з якими викликами стикаються дитячі тренери, та як нести світло спорту крізь темряву і обстріли, аби наші спортсмени прославляли Україну на міжнародній арені.

Пані Олено, розкажіть про Школу черліденгу СК «Прометей»?

Наша школа заснована в місті Камʼянське, але до нас приїжджають тренуватися з різних куточків області. Нам вже вісім років (офіційно заснована в 2017, а треную я з 2011) . Зараз у нас є шість локацій в Камʼянському і дев’ять тренерів. Ми виховали 12 майстрів спорту і майстра спорту міжнародного класу.

Попри найскладніші часи для кожного з нас, ми тренуємось, розвиваємось і змагаємось. Зараз семеронаших спортсменів у складі збірної України готуються до чемпіонату Європи, а Єлизавета  Тимофєєва разом зі своєю партнеркою готуються до чемпіонату світу.

Перший виступ Єлизавети на міжнародній арені припав вже на часи війни, це був чемпіонат світу в Орландо у 2023 році? Як тоді вас зустрів світ?

Ми відчули колосальну підтримку, це було неймовірно. Це була неймовірна повага й співпереживання до України. Виступи української команди супроводжували шаленимиоплесками.

Ми виходили на майданчик з гордістю, відповідальністю та вірою. І не могли повірити в своє щастя, коли отримали медаль чемпіонату світу.

Далі була низка змагань з тріумфами у чемпіонаті Європи, вихованки школи стали володарками Кубку ICU у 2024 році, здобули ліцензію на Світові Ігри - і все це під час війни. Як проходила підготовка спортсменів?

Готуємо спортсменів в умовах стабільної нестабільності: повітряні тривоги, перервані тренування, емоційна напруга, постійні поїздки до Львова (оскільки наші спортсменки з різних міст, а Львів є найбезпечнішим). Часто ми тренувалися без світла, в холоді, постійно  шукали можливості для максимально продуктивних тренувань. Кожне тренування мало ціну, кожен вихід на майданчик - мрія, бо ми постійно працювали в нестабільній ситуації.

Спортсменки росли не лише фізично, а й ментально: навчилися зосереджуватись, підтримувати одне одного й виступати під колосальним тиском. На чемпіонаті Європи-2024 в Норвегії ми здобули першу ліцензію на всесвітні ігри . Це неймовірна відповідальність і одночасно ще одна мрія. Ці перемоги - результат командної єдності, довіри між тренерами і спортсменами та великої любові до своєї справи. Війна нас зробила сильнішими й навчила боротися.

Розкажіть,опираючись на досвід змагань, як ставиться світ до українських черлідерів?

Українських черлідерів сприймають не лише як сильних спортсменів, а й як людей із неймовірною внутрішньою стійкістю. Після виступів до нас підходять тренери та спортсмени з інших країн - зі словами підтримки. Сьогодні наші спортсмени - це символ сили, сміливості й незламності.

 Як Ви особисто прийшли до черліденгу і чому вирішили тренувати дітей?

Черліденг був моєю дитячою мрією! На мою думку, ценеймовірний вид спорту, черліденг – це про силу й красу, дисципліну і характер, про команду і кожного у цій команді. Це неймовірний вид спорту, який  вчить бути сильними разом. І я щаслива бути частиною цього прекрасного виду спорту.

Рішення тренувати дітей з’явилося завдяки підтримці людей, які в мене вірили, та бажанню створити щось нове, позитивне і відкрите для кожного, хто прагне розвиватися і бути частиною великої спортивної родини. Черліденгстав справою мого життя. Я зрозуміла, що моя місія -створювати середовище, де діти щасливі, знаходять друзів, мріють, працюють і досягають більшого, ніж колись вважали можливим. Саме це щодня надихає мене рухатися вперед.

Як змінилася робота дитячого тренера після повномасштабного вторгнення?  

Змінилася дуже сильно, і, звісно, не в кращу сторону.Особисто для мене найскладнішим стало те, що я втратила половину своїх чудових діточок, які разом із батьками переїхали у більш безпечні місця. Дуже виснажують постійні відключення світла та тепла. Ми намагаємося пристосовуватися до графіків, але це дуже складно, адже діти вчаться в різні зміни. Проте ми не здаємося, працюємо далі, підтримуємо один одного.

Які нові виклики постали перед Вами та Вашими учнями?

Головний виклик для мене - це зберегти команди та позитивний настрій спортсменів. Ми намагаємося втримувати регулярний графік тренувань, тому на деяких локаціях працюємо з ліхтарями, на деяких є генератори. Головний виклик - пристосуватися до нових умов. В цей момент нас дуже підтримують батьки, вони просто неймовірні і є тією рушійною силою, яка підтримує в моменти, коли дуже складно. Я їм за це безмежно вдячна.

 Як доводиться тренуватися в умовах без світла?

Ми вже звикли. Найцікавіше, що діти вже не реагують, коли відключають світло, вони просто зупиняються, щоб зачекати поки ми включимо ліхтарі, і продовжують далі тренуватися. Вони адаптуються дуже швидко. А коли зʼявляється світло, тоді і настрій стає краще.  

 Чи були історії коли спорт допомагав в ці складні часи?

Спорт дійсно став нашою відрадою в цей час. Він допомагає відволіктися від того, що відбувається в нашій країні. На деякий час і діти, і батьки можуть забути про всі складнощі і насолодитися моментом. Взагалі в нас дуже класна черліденгова родина, і за період війни ми неодноразово проводили збори на підтримку ЗСУ і хворих діточок. Так склалось, що і батьки потребували допомоги, і ми обʼєднувалися, аби підтримати їх. В ці часи ми стали більш згуртованими, уважними один до одного. Ми знаємо, що ми є один у одного.

Що б Ви хотіли побажати іншим тренерам, батькам або дітям у цей складний час?

Цінуйте, поважайте, підтримуйте одне одного, адже важкі часи бувають у кожного з нас: і у батьків, і у тренерів, і у дітей. Розумійте один одного. Бо тільки коли ми разом, ми сильні. Трикутник - тренер, діти, батьки - завжди має бути рівносторонній, саме тоді є результат.

Бажаю не здаватися, адже можна багато чого досягти. Для цього треба трохи часу і наполегливості.

Я хочу подякувати кожному тренеру, який продовжує в цей час працювати з дітьми, надихає їх, розвиває і дарує свою любов. І, звісно, батькам, які постійно підтримують своїх дітей, їздять на тренування і змагання. І навіть під час війни вони роблять все, щоб діти не втрачали своє дитинство, і мали змогу насолодитися ним навіть без світла і тепла. Ми віримо, що світло і тепло наших сердець завжди перемагає!