Він був один проти трьох ворожих танків…

Мужність та сила духа наших воїнів вражає…

Черговий приклад цьому – доля воїна 128-їй Дніпровської бригади «Дике поле» Сергія, про якого його побратими розповіли:

«Один проти трьох російський танків!

“В тій танковій каруселі, шансів вижити у нас було нуль”.

Харків'янин Сергій не планував військової кар’єри - працював будівельником. У 2017 році на хвилі патріотизму підписав контракт зі Збройними Силами України, йому тоді було 22 роки. Вже на службі вирішив з побратимом спробувати вступити до вищого військового навчального закладу “ми все одно у війську, то чому не спробувати”. Спроба виявилася успішною.

“Я навіть тоді, після служби в АТО, не уявляв собі масштабів майбутньої війни”.

Цю війну він зустрів у своєму виші у Харкові і перший місяць брав участь у відбитті російських атак на місто.

“Спочатку був хаос, туман, грубо кажучи. Ніхто нічого не розумів. Прийшов наказ на призначення нас на лейтенантські посади і “Все, ви лейтенанти, офіцери, вперед-вперед”. І далі четверта танкова бригада”.

Бій з трьома танками став першим бойовим хрещенням Сергія, який тоді тільки був призначений командиром відділення. Це сталося на Харківщині. Тоді один “Мавік” на весь підрозділ був вже великим досягненням. Інформації про поле боя було мінімум.

“Росіяни зробили засідку для нашої піхоти. Ми знали що там може бути танк і виїхали прикрити своїх. Ми зробили постріл по російському танку, який був по переду, і одразу почули у рацію, що позаду нас з’явився ще один, він був у зеленці і пропустив нас, щоб зайти ззаду”.

Екіпаж Сергія ні на мить не втратив концентрацію. Вони встигли розвернутися і зробити постріл по російському танку у момент, коли той наводив ствол на танк Сергія. Хоча ворожа машина не була знищена, вона отримала пошкодження, а контужений екіпаж росіян вирішив вийти з бою. У цей момент Сергій отримав повідомлення про ще один танк у сусідній посадці.

“Ми одразу відкрили вогонь по тій посадці з кулемета і потім відпрацювали по ній з гармати навіть чітко на бачачи ціль. Вже потім хлопці там знайшли динамічний захист російського танка, навісні деталі - ми влучили. Після цього цей танк також відкотився”.

Долю бою вирішила злагодженість дій екіпажу Сергія, його рішучість і готовність битися до останнього.

“В тій танковій каруселі, шансів вижити у нас було нуль. Якщо б у нас запанікував хоча б один - екіпаж був би приречений. Натомість ми тоді працювали на якомусь автоматизмі. Я не встиг навіть вимовити команду про постріл по другому танку, що заходив ззаду, а навідник вже виконав і влучив. Адреналін шалений. Вже потім, після бою, коли ми вилізли і зрозуміли, що по нас взагалі не влучили - ми були щасливі. А коли дізналися про вдалу роботу по третьому танку - це таке піднесення було”.

Далі Сергій звільняв Харківщину, бився з росіянами, які були вже у десятках метрів, воював під Бахмутом, але накалу емоцій, які отримав у тій засідці з трьох російських танків, вже ніколи переживав.

Наразі Сергій - заступник командира танкового батальйону у 128 бригаді “Дике Поле”. Його побратими продовжують свій бойовий шлях разом з ним.

“Зараз складна ситуація. Але вона була складною і у 2022 році. Для ворога вона аж ніяк не легша. Програє той, хто злякається, запанікує і втратить волю до боротьби - це я побачив на власному досвіді”».