На Дніпропетровщині зберігся вражаючий будинок-палац, якому півтора сторіччя

Цей палац у готичному стилі був побудований 151 рік тому у Верхньодніпровську для місцевої Земської управи.

Увесь час своєї історії будинок-палац був центром політичного, культурного та соціального життя у цьому місті та районі.

Спочатку у ньому розміщувалась Земська управа. Тут не лише приймали важливі рішення місцевої влади. У її великій залі проходили концерти та вистави різних зірок, які із задоволенням відвідували місцеві мешканці.

За радянських часів тут розташували Районний відділ освіти.

А зараз будівля є центром життя Верхньодніпровської ОТГ.

Про цікаву історію будинку неповторної краси у групі «Краєзнавча студія А. Артеменко» розповіла Альона Артеменко:

«Будинок земства у Верхньодніпровську — свідок часу

У самому серці затишного містечка, яке колись було важливим адміністративним центром великого повіту, а нині є центром Верхньодніпровської ОТГ, стоїть справжня архітектурна перлина — «готичний палац». Літніми днями він огорнутий щільною тінню вікових дерев, а зимою, у мовчазній величі, виглядає, наче застиглий у часі привид минулих епох. Це місце не можна оминути поглядом — воно вабить своєю загадковістю, спонукає замислитися про тих, хто колись тут працював, навчав, приймав рішення, творив історію.

Будинок є справжньою окрасою міста, і ми завжди із захопленням показуємо його туристам під час екскурсій. Це місце не залишає байдужими ні краєзнавців, ні істориків, ні місцевих мешканців, ні гостей, зачарованих його величчю та історією.

У народі будівлю називають по-різному. Для тих, хто захоплюється історією міста та його околиць, це, безумовно, Будинок земства — свідок багатьох важливих подій. Інші, пам’ятаючи про його освітнє минуле, називають його Будинком учителя або Учительською бібліотекою, адже колись тут вирувало життя педагогів та бібліотекарів. І, звісно, ще одна назва, що прижилася з радянських часів, — «РОНО», скорочено від «Районний відділ народної освіти». Кожна з цих назв — частина великої історії, яку варто зберегти й розповісти далі. Бо ця будівля, з її архітектурним шармом і глибоким змістом, відображає дух часу й розвиток міста.

Витоки історії

151 рік тому, 19 жовтня 1874 року Будинок земства відкрив двері для перших своїх працівників і відвідувачів.

Саме в цей день у новозбудованому приміщенні почала функціонувати земська управа. Того ж року, 1 листопада, сюди перебралася канцелярія з’їзду мирових суддів. Ці події стали знаковими для розвитку адміністративної й правової системи регіону. Відтоді ця будівля, яка нині є пам’яткою архітектури, розпочала свою історію як осередок державної та судової діяльності, а згодом — і як центр культури та громадського життя.

На старих світлинах можна побачити завершений архітектурний комплекс із первісними деталями та ліпниною, яка, на жаль, майже не збереглася до наших днів. Цей дім став найпривабливішою адміністративною спорудою повіту, відображаючи як стильову естетику епохи, так і масштаби місцевого самоврядування.

Осередок влади та розвитку

Історія цієї будівлі нерозривно пов’язана з процесом управління великим Верхньодніпровським повітом. У численних кабінетах розміщувалися голова та його канцелярія, члени й працівники відділів Земської управи. Тут також діяли земська бібліотека, склад-магазин товарів широкого вжитку, пізніше — склади будівельних матеріалів і пункт видачі необхідного для роботи установ. З 1903 року тут містилася редакція газети «Верхнеднепровский земский листок» та різні комітети й комісії.

Багато відомих людей Придніпров’я переступали поріг цієї будівлі, підіймалися її масивними сходами, заходили до кабінетів та великої зали. Для багатьох саме тут почалася службова кар’єра. Серед них — Олександр Поль, Сергій Лаппо-Данилевський, Ераст Бродський, Степан Деконський, Іван Абаза, Михайло Доленго-Грабовський, брати Олексій і Геронтій Харченки. І це лише частина списку імен, знаних далеко за межами краю.

У великій залі, яку розширили й прибудували у 1911 році, раз на рік збиралося Земське зібрання. Тут ухвалювали постанови, що визначали життя повіту. Рішення оформлювали у вигляді офіційного документа — «Постанови Верхньодніпровського повітового земського зібрання», який друкувався у місцевій типографії й набирав чинності нормативного акту.

Земська управа на початку ХХ століття

На початку ХХ століття Земська управа мала чітку структуру: голові підпорядковувалися три члени управи, кожен із яких відповідав за певний напрям — освіту, господарство, фінанси, контроль волосних управ.

Станом на 1915 рік діяло 21 відділення, серед них: розпорядчий, бухгалтерія, телефонний, шкільний, господарський, технічний, агрономічний, медичний, ветеринарний, поштовий, редакція «Земського листка» тощо.

Штат Земської управи налічував 49 працівників, а телефонний відділ — найбільший — 86 осіб, з яких 66 були телефоністками. До складу земських службовців також входили вчителі, що підпорядковувалися шкільному відділу. У 1915 році їх кількість сягала 217 осіб.

Робочий день тривав із 9:00 до 14:00 і з 18:00 до 21:00. Заробітна плата становила від 40 до 80 рублів на місяць, з можливими надбавками.

Земська управа відігравала ключову роль у житті повіту — не лише в адміністративному, а й у соціальному аспекті. Саме тут вирішували питання розвитку освіти, медицини, сільського господарства, телефонного зв’язку, будівництва шкіл і лікарень.

Центр культури та просвітництва

Однак не лише службовими справами жила ця будівля. Від початку ХХ століття парадна зала Земського дому стала місцем культурних і просвітницьких подій.

Так, у 1903 році тут виступав видатний історик і дослідник козацтва Дмитро Іванович Яворницький. Протягом двох днів жовтня він читав лекції з історії козацької доби, демонструючи ілюстрації за допомогою «туманних картинок» — новітнього тоді методу. Частину зібраних коштів він передав Верхньодніпровській жіночій гімназії. Про цю подію повідомляв «Верхнеднепровский земский листок» №19 від 28 вересня 1903 року.

У 1908 році Велика зала Будинку земства відкрила двері для бідних дітей міста. Благодійний новорічний вечір із ялинкою, подарунками, оркестром і танцями став справжнім святом. Ініціаторами були міський лікар Андрій Петрович Казанський і його дружина, до яких приєдналися заможні мешканці міста. Про цю подію газета писала у №10 від 10 січня 1908 року.

У 1916 році у залі проходили гастрольні концерти оперних співаків. Серед гостей — артист Народного театру, бас Петро Россіхін, випускниці Катеринославської вокальної школи Горбачова (контральто) та Вельгій (сопрано). На роялі їм акомпанував наш місцевий піаніст,в майбутньому знаменитий музикант, Климентій Аркадійович Корчмарьов.

Пам’ятка, яку потрібно берегти

Цей нарис — лише поверхнева спроба розкрити історію будинку до 1917 року. Згодом тут відбувалося ще чимало подій, адже кожна нова влада не залишала цю споруду без уваги.

Нині будівля занесена до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення, але, на жаль, перебуває у стані занепаду. Цей історичний нарис — заклик зберегти її, дослідити глибше, описати ширше, щоб зрозуміти справжню цінність цього місця.

Наостанок хочеться потішити вас знімками залишків старовинного внутрішнього оздоблення Будинку земства — свідченням того, що це не просто звичайна будівля, яку можна втратити, просто забувши…».

Ілюстрації зі сторінки групи «Краєзнавча студія А. Артеменко»