Одноногий сапер став легендою бригади «Дике поле»

До початку повномасштабної війни Андрій був співаком та викладачем вокалу, але пішов добровольцем на фронт.

На жаль, у одному з боїв він втратив ногу. Але залишився служити у 128-й Дніпровській бригаді «Дике поле».

Про долю побратима розповів відомий історик Дніпра Дмитро Каюк, який воює в цій же бригаді:

«- До нас їдуть артисти. Концерт буде. – Одного разу радісно сповістило наш особовий склад начальство.

- Оооо! – захвилювався особовий склад.

- А хто буде? Може Злата Огнєвич чи Оля Полякова? – поцікавився наївний і трохи перевантажений своїми хлоп’ячими фантазіями молоденький солдатик.

- Емануель приїде! Персонально до тебе! – Продемонструвало неабияке знання світової кінематографічної класики начальство. - І дивіться мені, без дурощів.

В означений час до нас завітав дует артистів. Одного я знав. Це був Єгор - "цивік"* якогось з наших батальйонів. Він до війни був викладачем вокалу. А от другого я бачив уперше. Чорнявий. Худорлявий. Вище середнього зросту. Як на мене, типовий представник антропологічного типу поширеного в нашому українському степу. Рухався він швидко, енергійно, але не метушливо. Погляд впевненої в собі людини – відкритий і трішки іронічний.

- Дядько Чорнозем або просто Андрій. – Представився він.

Грали й співали хлопці просто суперово. Концерт пройшов на "біс". Після виступу перекинулися парою слів з Дядьком. З'ясувалося, що Чорнозем сапер. Мінує, розміновує, робить б/к для дронів, а у вільний час співає. І ще впадало в око те, що Андрій трішки припадає на ногу. Що ж буває. Може десь забив.

Йшли бої й роботи Чорнозему вистачало, тому наступного разу я зустрів Андрюху лише за пів року. Тоді ми записували бандерівську колядку. Я знову звернув увагу на те, що він шкутильгає. Придивися. І от, чорт, замість ноги в Андрія був протез!!! Сапер в бойовому підрозділі без ноги! Я такого ще не бачив.

З’ясувалося, що Чорнозем доброволець. В перші ж дні став до лав ТрО. Служити потрапив до інженерної роти й тут "знайшов" себе. Колись Андрій вивчав електроніку і тепер залюбки майстрував "сюрпризи", які відправляють у пекло московитів. Улітку 23, під час контрнаступу, Чорнозем з групою наших хлопців заходив на п'дарську позицію. Як завжди йшов першим: перевіряв на наявність мінно-вибухових пристроїв. Далі пряма мова: "Завдання виконали. Піхоту завели. Все нормально. Тільки но зібралися відходити – нова задача. Працюємо далі. І це зробили. І знову команда працювати. Темно. Від втоми ноги запліталися. Зробив один неправильний крок – ступив за стежку і все. Вибух. Я зразу ж зрозумів, що ноги в мене вже немає. Відірвало. Паніки не було. Швидко наклав турнікет. Прибіг товариш. Від побаченого розгубився. Довелося на нього нагримати. Добре поряд була розвідка. Хлопець на позивний Акула зняв з мене броню, каску, РПСку й на плечах почав виносити. Потім я сам плигав по вузькому окопу, бо нести ніяк було. Вийшли на позицію. Чекаємо медиків, а їх все немає. Розумію, що медична дія турнікета добігає кінця. Ще трохи й ногу відріжуть по саме не можу. Хотів сам йти в тил. Однак двоє хлопців підхопили з боків і ми почали відхід. Тут нас п'дари й змалювали. Почали навалювати з міномета. Але, з лихом навпіл, ми таки допленталися до точки евакуації. Там бардачок вийшов. Спочатку не туди куди треба мене вивезли. Але, зрештою, розібралися. Приїхав за мною звичайний пікап. Борт відкинули. Я сам туди заліз. Ліг на голу підлогу. Поряд комвзводу. Їдемо. Машину кидає на розбитій дорозі. Я його матюкаю, а він мене заспокоює:

"Посилай мене куди хочеш. Головне, що подаєш ознаки життя". Ну, я і відривався - посилав його по повній".

Потім тривале лікування й реабілітація. На протезі Дядько навчився не тільки ходити, а й бігати. Без кінцівки Андрій міг спокійно демобілізуватися. Та дзуськи. Не та порода. Про таких, як він Тарас Шевченко писав:

"Караюсь, мучуся … але не каюсь!.."

Дядько Чорнозем продовжує служити. Займається улюбленою справою: готує для п'дарів "презенти", виїжджає на розмінування, як інструктор навчає "молодняк". Ну, а в перервах виступає з концертами.

Ось така людина наш Дядько Чорнозем…».

Фото зі сторінки Дмитра Каюка.