Он чудом выжил после атаки вражеского дрона…

Городской сайт продолжает рассказывать о судьбах воинов 128-й Днепровской бригады «Дикое поле».

Владимир уже два года воюет в составе этой бригады. До этого работал сантехником, считаясь крайне необычным специалистом этой сферы, потому что не пил и не курил.

Курить он не начал даже на фронте, хотя после некоторых ситуаций это не помешало бы расслабиться…

О судьбе своего воина в 128 бригаде рассказали:

«Півроку на позиціях у Кам’янському, оборона на Донеччині, вижив після удару FPV-дрона — сантехнік з Чернівців смалить окупантів!

“Я з Чернівців, де тихо й не стріляють, куди всі хочуть переїхати”, — каже Володимир.

Жартує, що став знаменитістю вдома ще за цивільного життя — був сантехніком, який не лише не п’є, а й не палить. Не почав палити навіть на війні — шкідлива звичка, яка негативно впливає на здоров’я, каже він з посмішкою.

“Коли я заповнив усі папери у ТЦК, мене відпустили додому — і два дні мене просто трусило. Я розумів, що моє життя зміниться докорінно, що буду спати в якихось руїнах, окопах, по мені будуть стріляти… Але потім я приїхав на БЗВП і просто прийняв нову реальність — це позбавило мене страху. А потім я зрозумів, що тут, на війні, теж є життя”.

Володимир уже два роки воює в піхоті 128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле". Його головна зброя — кулемет “Браунінг”: важкий, але безвідмовний. “Але важкий”, — знову жартує він. Володимир про все розповідає з посмішкою — про досвід, обстріли, проходи по вибитих лісосмугах, але найбільше — про хлопців, з якими воював.

“З часом я зрозумів, що саме тут, на війні, знайшов кращих друзів. Людей, які завжди зрозуміють і допоможуть, і яких я теж завжди зрозумію і зроблю все, щоб їх підтримати”.

Він брав участь в обороні Старомайорського на Донеччині, тримав посадки під шаленими обстрілами ворога, а потім провів у Кам’янському шість місяців. Але найбільше й досі згадує евакуацію пораненого на Донеччині. Той випадок, у вщент вибитих артою лісосмугах, Володимир називає найважчим за всі два роки.

“У нас був тяжко поранений, і за ним на позиції прийшов командир роти, до якої нас тоді прикомандирували. Сам прийшов, із медиком, який нам усім потім врятував життя. І тільки ми почали витягувати пораненого, як прилетів ворожий дрон і зробив скид. Усі уламки прийняли на себе ротний і я. Медик сказав, що маємо вийти самостійно, бо якщо втратимо сили — трьох витягти буде ще важче, ніж одного. Ця дорога до точки евакуації була найважчою у житті. Я не знаю, як дійшов ротний, у якого були ще складніші поранення. Не знаю, як дійшов я — мабуть, ми дуже хотіли жити. А хлопця, якого ми мали врятувати, витягли наступного дня”.

Дрони змінили війну, каже Володимир. Тепер саме вони є найбільшою небезпекою і для піхоти, і для техніки. Дрони дистанційно мінують, дрони полюють. Своє останнє поранення він отримав саме після влучання дрона у машину.

“Автівку роздуло від вибуху, але ми всі вийшли. Заховалися в укриття, дивилися, як ту машину вороги утюжать FPV-шками, але потім змогли вийти й евакуюватися”.

Він лікується після поранення і жартує, що два роки тому взяв позивний за номером своєї квартири — щоб не забути на випадок контузії, якою лякали на полігоні.

“З того часу були і контузії, і поранення, і шалені бойові виходи, але номер своєї квартири я так і не забув, — сміється він. — Очевидно, Чернівці потребують сантехніка, який не п’є і не почав палити навіть на війні”».