Сумна доля Самарських курганів

Десятки пам’яток стародавніх народів у місті Самар та його околицях були знищені.

У Дніпропетровській області налічуються тисячі курганів, хоча точна кількість невідома через знищення та відсутність обліку багатьох пам'яток.

Станом на 2023 рік, понад 900 курганів, поселень та кочовищ були внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, але цей процес триває. Деякі джерела вказують на понад 7 тисяч курганів, що налічуються, і зазначають, що область лідирує за їхньою кількістю в Україні.

За історичними джерелами, раніше десятки курганів були розташовані на території міста Самар (нещодавно – Новомосковськ) та на його околицях. Але до нашого часу ця картина радикально змінилася.

Про сумну долю Самарських курганів у групі Samar.History розповів дослідник історії Костянтин Мешко:

«Наш край в прадавню добу активно заселявся представниками різних степових народів. На території міста Самар та його околицях розташовувалась значна кількість курганів – земляних насипів над могилами представників різних прадавніх культур. Розташування цих курганів і їх кількість навколо міста добре видно на топографічних картах ХІХ століття. Яким саме народам та племенам належать ці могили візуально визначити достатньо складно. Ці поховання можуть відноситись, як до періоду енеоліту-бронзового віку, так і до середньовіччя.

На старих картах ми бачимо значну кількість курганних комплексів навколо міста, від Животилівки до Воронівки й Решкута. В середмісті та пригороді у ХІХ столітті знаходились також досить великі й збережені на той час кургани, наприклад біля будівлі синагоги, поряд з Воронівською церквою, на городах і у дворах животилівських садиб, тощо. Всі ці кургани до сьогодні не збереглись, вони були знищені житловою та промисловою забудовою.

Як не дивно, сьогодні в переліку археологічних пам’яток міста Самар є лише один об’єкт – курган на території Решкута (Ох. № 4589), але й його ми не зможемо зараз побачити, бо ця археологічна пам’ятка повністю закрита сучасним решкутянським кладовищем і є фактично втраченою. До речі, місцеві цвинтарі на прадавніх курганах – це окрема тема для дослідження. Я зустрічав багато подібних прикладів в межах нашого району.

Цікаво, що багато прадавніх курганів отримували свої назви в козацьку добу. Наприклад на території, яка зараз забудована трубним заводом, на старих картах бачимо величезний курган, який в народі отримав назву Велика могила (хоча для українських курганів це досить поширена назва). Там же, на Животилівці, в 1930-х роках під час будівництва заводу були зриті й інші високі кургани. Ось як про це розповідалось в газеті «Новомосковська правда»: «Виконувати великий обсяг земляних робіт необхідно було не тільки для котлованів під фундаменти цехів, а й для того, щоб вирівняти майданчик. З цією метою почали розкопувати Мамракову могилу і наткнулися на давнє поховання (Мамрак, до речі, поширене животилівське прізвище – п.а.). Були запрошені працівники Дніпропетровського історичного музею, які обслідували могилу і забрали знайдені тут предмети давнього культу. Після Мамракової настала черга Майданової могили, що піднімалася біля залізничного переїзду на Кулебівці. До неї проклали вузькоколійку і вагонетками, які штовхали вручну, почали вивозити землю на будівельний майданчик». В цій згадці цікаво те, що кожна висока могила серед місцевих мешканців мала свою назву.

А от ще в 60-х роках ХІХ століття наш відомий земляк, історик козацтва, Григорій Надхін залишив кілька згадок про кургани на території повітового міста Новомосковська. Ось що він пише: «В Новомосковске существуют две высокие могилы, одна – в самом городе, у еврейской синагоги, тут казнен был какой-то Джигирь, а другая – в полуверсте от города, у еврейского кладбища, в соседстве с кирпичным заводом, она называется Каленикова могила […]. Каленикова могила получила свое название от того, что здесь исполнен приговор над запорожцем Калеником, осужденным к смертной казни на гостру палю, – т.е. на кол». Що взагалі цікаво – в архівах Коша Нової Січі мені вдалось знайти документи, які підтверджують, що згадана страта запорожця Каленика дійсно відбулась в Самарі у 1771 році. Тобто високі могили середмістя та околиць в козацькі часи іноді використовували як місця страти, після яких прадавні насипи отримували серед місцевого населення назви за іменами приречених на цю страту – «Джигиріва могила», Каленикова могила», тощо. Але, звичайно, до наших днів згадані могили не збереглись, ми можемо лише локалізувати їх місця з допомогою старовинних карт.

Мало кому відомо, що курганні комплекси на території тієї ж Животилівки та металургійного заводу, які були розкопані й дослідженні вже у 1970-х роках визначною археологинею І.Ф. Ковальовою, відкрили для науки нову, раніше невідому археологічну культуру – так звану Животилівську, або Животилівсько-вовчанську культуру. Саме так, назва цієї прадавньої спільноти походить від місця її відкриття – нашої Животилівки. Це були поховання степових племен, які населяли наш край близько п’яти з половиною тисяч років тому! Інвентар цих поховань був досить скромним: кременеві знаряддя, кістяні прикраси, зрідка траплялись й мідні вироби. Поряд з похованням знаходили й керамічні вироби – ліпні глиняні горщики. От саме ці горщики, унікальної, раніше невідомої дослідникам форми, і дали привід виділити ці курганні поховання в окрему археологічну культуру.

Крім того, на території металургійного заводу було досліджено і кілька поховань скіфо-сарматського періоду. 24 листопада 1964 року під час риття котловану біля флюсоплавильного цеху, на глибині 3.8 метра, будівельники віднайшли керамічні амфори й інший поховальний інвентар. Амфори мали висоту до 50 сантиметрів (певно імпортного походження), мали гладку поверхню, зеленого та червоного забарвлення. Прибулі на місце співробітники Дніпропетровського музею датували знахідки початком нашої ери. Зараз деякі артефакти із курганів зритих під час розбудови заводу також можна побачити в експозиції історико-краєзнавчого музею міста Самар.

Кургани – прадавні орієнтири та охоронці степу, місця останнього спочинку представників древніх таємничих народів. Сьогодні їх стає дедалі менше, вони поглинаються забудовою міст та сіл, зрівнюються з землею сільськогосподарською технікою. Їх таємниця вже навіки лишиться таємницею прадавньої історії присамарської землі».

Ілюстрації зі сторінки групи Samar.History

Картина С. Васильківського «Козак в степу»

Керамічні вироби з поховань Животилівської культури

Велика могила на карті 1853 року. Зараз - територія трубного заводу

Позначка великого кургану на Гавришевому куті (Джигиріва могила), біля синагоги. Карта 1853 року

Позначки високих курганів поряд з Воронівською церквою на карті 1853 року