Відсіч ворогам допомагає давати «Голлівуд»

У лавах нашої 108-ї бригади ТРО бореться воїн Матвій рідкісної професії – сценарист.

Не дивно, що у бригаді він одразу отримав позивний «Голлівуд».

Жителям Дніпра чудово відомий фільм «На Різдво обіцяють сніг», який було знято у Дніпрі студією «Контрабас» та завоював безліч нагород. Наразі триває робота над зйомкою повнометражного фільму на його основі.

В обох проектах Матвій брав участь як сценарист. А на телеканалі СТБ зараз показують серіал «Кохання та полум'я», у зйомках якого він брав участь. Про долю воїна розповіли у 108-й бригаді ТРО:

«Матвій на бойове псевдо «Голлівуд» - мобілізований, у цивільному – представник рідкісного фаху - сценарист. В цьому році, до речі, на СТБ вийшов його серіал - «Кохання та полум'я». Він - один з авторів сценарію. Ще одна його повнометражна робота - «На Різдво обіцяють сніг» - нещодавно виграла конкурс Держкіно.

- Я відкрив професію сценариста для себе за кілька років до початку повномасштабного вторгнення, - каже Матвій. - До того я працював журналістом, робив розслідування для “Української правди”.

У Матвія - троє дітей, дружина. Старші діти вже живуть самостійно. Коли взнав про те, що на Україну напали, найперше, що почав робити глава родини, це шукати зброю. Роздобув мисливську гвинтівку, відправив дівчат на захід України. Вони дуже швидко повернулися, сказали, що житимуть в Києві, разом з ним.

- Я залишився з сімʼєю, але одразу домовився з дружиною, що коли прийде час виконувати обов'язок, я піду, - згадує «Голлівуд». - Мене мобілізували трохи більше року тому, на початку літа 2024 року. Звичайна історія: на вулиці підійшли представники ТЦК, і ми почали оформляти документи. Все було коректно, можливо, тому що я був готовий до цього і не створював конфлікту. Я знав, куди хочу потрапити й мав відношення зі 108-ї бригади ТрО.

- Чому Ви обрали саме цю військову частину?

- Мені її рекомендували через досвідчене командування, повагу до особового складу, високий рівень підготовки, який надають новачкам. Про забезпечення я не знав, і був здивований, коли я сюди приїхав з БЗВП. Як з'ясувалося, тут ще і гроші платять!

- Згадайте свої перші враження, коли Ви прибули у військовий колектив?

- Після БЗВП, яке нагадувало «совок», тут я відчув себе, немов у голлівудському кіно. Я побачив різницю між армією і війною. Знаєте, є такий жарт: ішов на війну, а потрапив до армії. Так ось, тут цієї проблеми немає. Тут розрізняють першочергове і неважливе. Тут немає непотрібної муштри. Важливий тільки результат, це головний показник. Мене радо прийняли в колективі. Крім українців, здебільшого добровольців, зустрів тут вихідців з Колумбії, Великої Британії. Оскільки говорю англійською, швидко адаптувався. Я почав як солдат стрілець. Згодом став командиром відділення, нещодавно — командиром взводу. Ця посада потребує багато знань, тому тепер я хочу отримати відповідну освіту.

- А Ви мали досвід строкової служби?

- Ні. Весь військовий досвід я отримав вже тут, у 108-й бригаді ТрО.

- Як з військовою формою та захистом? Все надали? Чи щось доводилось докупляти?

- Я багато чого отримав ще в навчальному центрі. Тут забезпечили зброєю та бронею. Видали, підігнали. Все правильно, зручно. Питань з цим не виникало взагалі. Трішки треба було звикнути до побуту, дещо незвичного для розбалуваного київського гедоніста.

- Пригадаєте свій перший вихід на передову в якості піхотинця?

- Так, ротація відбувалась в повній темряві. Дуже важко було зорієнтуватися, зрозуміти де я, і що відбувається. Та коли я опинився в окопі й роздивився, то зрозумів, що там все влаштовано логічно й надійно, зброя - напоготові, кава теж. На БЗВП я часто чув, що піхота – це найстрашніше, що може з тобою статися, але, як виявилося, “не так страшний чорт, як його малюють”.

- Згадайте, будь ласка, перший обстріл. Як ви, мирна людина, на нього відреагували?

- Ви знаєте, спокійно. До того, як ще не стикався з роботою артилерії, авіації, ворожих дронів, я просто заздалегідь не знав, як реагуватиму, і через те більше побоювався не самих обстрілів, а того, щоб не осоромитись. У результаті з’ясувалося, що я сприймаю їх адекватно і не втрачаю зосередження. Мене добре підготували у бригаді. Тут передбачений певний час на злагодження та підготовку перед виходом на бойові позиції.

- Поділіться історією бойових буднів.

- Ось, відносно свіжа. День почався з того, що по нас почав працювати танк. Рашистських бронемашин тут не було доволі довго, і мабуть вони розраховували, що посіють паніку. Що ж, за мить ми визначили за напрямком польоту уламків азимут, і передали інформацію пілотам, які наступної миті підняли «пташок», виявили ціль. Включилося командування, дружні сили — по обіді танк було знищено. Я розумію, що в цій історії немає шокуючих неочікуваних поворотів, але особисто для мене є вражаючою точність і злагодженість роботи всіх цих ланок, різних людей з різних підрозділів, яку не так вже й просто побудувати.

- Наскільки активні ворожі дрони, чи часто вони вас турбують?

- Постійно. Зараз головна загроза - дрони на оптоволокні, які використовуємо і ми, і рашисти. Посадки вже, як павутиною, обплетені цим оптоволокном. Особливість у тому, що ці БПЛА треба збивати. Тут вже не сховатися за РЕБом. Окрім цього, слід дуже чітко розрахувати інженерний захист позиції, щоб у разі влучання, пошкодження були не критичними. А головне - бути напоготові.

У мене теж є досвід оператора БПЛА, на самому початку я політав у розвідці, навчився управляти «Мавіком» і ще кількома видами дронів. Зараз мені це дуже допомагає, тому що піхота має розуміти розвідку, а розвідка – піхоту.

- Чи маєте нагороди?

- У мене є відзнака від командира батальйону – «Хрест Незламності». Сприймаю це, як аванс, що заохочує до нових досягнень у бойовій роботі.

- Хто, на Вашу думку, контролює ситуацію у Вашій смузі відповідальності?

- ЗСУ. У нас краща не тільки мотивація, але й розвідка теж. Покидьки періодично намагаються прорватись, але не мають успіху, і вмирають ще на підступах. Не так давно нас попередили, що рашисти готують штурм на мотоциклах неподалік. Шість штурмовиків виїхали — шість «двісті». Пілоти розібрали їх за межами дальності роботи кулеметів, піхоті навіть нічого не дісталося.

- Чи відчуваєте виснаження?

- Втома є, але мені допомагає не думати про це думка, що зі мною працюють хлопці, які тут з 2022-го року. Мої півтора роки – нічого в порівнянні з їхніми трьома з половиною.

- У Вас є мрії?

- Мрія – бути з сім'єю, жити мирним життям. Я вважаю, що жодна розумна людина не хоче війни. Коли війна приходить, треба захищати свій дім. Але мрію я про мир.

- Кажуть, що немає людей, які б хотіли миру більше, ніж військові…

- Так, але не за будь-яку ціну. Мир на наших умовах. І ми цього добʼємося.

- Чи не виношуєте плани на якийсь новий фільм?

- Я жодного сумніву не маю, що будуть фільми про війну. Тому що, звісно, тут багато досвіду, достойного екранізації. Як тільки буде змога повернутися до творчої роботи, я це зроблю.

- Чи ведете творчий щоденник?

- Вже ні. На командній посаді я забув, що таке вільний час, і закинув це заняття. Але перед тим я вів щоденник кожного дня: рік до і три - під час війни.

- Як ваші рідні? Маєте можливість їздити у відпустки?

- Так, я був у відпустці навесні. Коли з'являється будь-яка нагода, намагаюся потрапити додому, навіть якщо це пару днів. Дуже сумую за рідними, й вони теж. Але заради них я тут, і вони це розуміють».