Від атаки ворожих дронів він рятувався у… ванній

Один епізод із життя воїна 128-ї Дніпровської бригади «Дике поле» Романа міг би стати основою для сюжету пригодницького фільму.

Ворожі дрони – одна з найбільших небезпек для наших воїнів на передовій. Щоб урятуватися від них, герої використовують усі можливості.

У черговому бою Романові довелося відбиватися від безпілотників у звичайній ванні зруйнованого ворогами будинку.

Про цього воїна та його незвичайний бій у 128 Дніпровській бригаді «Дике поле» розповіли:

«Цей випадок міг би стати сюжетом для перезапуску кінофраншизи про пригоди Індіани Джонса або нової частини “Рембо”.

Уявіть: герой збиває кілька ворожих дронів, але його помічають і починають накривати вогнем з усіх калібрів. Він стрибає у ванну зруйнованого будинку посеред руїн села Кам’янське й там переживає і обстріл, і скиди дронів-бомберів, і атаки дронів-камікадзе.

За всіма законами жанру мала б бути пауза для відпочинку — спокійна сцена, щоб герой і глядач видихнули. У реальності ж її не було: Роман півгодини був під безперервним вогнем, а потім перебіг в інше укриття й… продовжив бій.

Його звати Роман. Як і в кіношного Індіани Джонса, його цивільне життя не мало нічого спільного з війною: він був металургом у Дніпрі.

24 лютого 2022 року на роботі почув вибухи від перших ракет.

“Я навіть побачив ракету і не повірив очам. Але коли почув вибух — зрозумів, що все по-справжньому, почалася війна”.

Він одразу пішов у ТЦК, потрапив до 25 десантно-штурмової бригади й незабаром опинився на передовій у Донецькій області. Вже за місяць — перше поранення у боях під Верхньоторецьким: обпалені руки й обличчя.

“Дуже вдячний дніпровським медикам. Обличчя було сильно обпечене, але вони зробили все, щоб мінімізувати шрами”.

Потім — знову повернення в бригаду, знову поранення, і знову служба.

Луганське, Новолуганське, Авдіївка, Яблунівка, Вишнівка, Суха Балка — ці назви стали частиною його бойового шляху. Півтора року війни. Аж поки після чергової контузії військова комісія не визнала його непридатним, і Роман був звільнений за станом здоров’я.

Вдома він активно волонтерив, постійно їздив до підрозділів із допомогою. Та швидко зрозумів: навіть найщиріше волонтерство не замінить солдатів на фронті.

“В армії катастрофічно бракує людей. А вона — єдине, що стримує ворога. Як я міг залишатися вдома?”

Він повернувся до ЗСУ й вже рік воює у складі 128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле". Його ділянка фронту — Степногірськ і Кам’янське.

Спочатку працював із гранатометом МК-19. Коли ж атак з неба стало більше, ніж із землі — освоїв антидронову гармату.

“Це дорога, але надзвичайно ефективна зброя. Щодня нас атакували десятки ворожих дронів зі скидами. Я пишаюся тим, що знищив чимало з них і врятував життя побратимів. Але після кожного пострілу ворог одразу вираховує позицію, тому доводиться постійно змінювати місце”.

Того разу ворогів було надто багато. Роман тримався до останнього, доки не стало пізно змінити позицію. Навколо — лише руїни. І тоді, як у кіно, він стрибнув у ванну серед уламків і накрився сміттям. Будівлю добивали скидами з бомберів, вогнем з мінометів і дронами камікадзе, які врізалися в руїни. Півгодини це місце було справжнім пеклом.

Коли росіяни витратили все, що мали у небі, Роман перебіг до іншого укриття й продовжив бій.

“Уже пів року я обходився без поранень і контузій. Цього разу було серйозно. Але, мабуть, Бог мене любить”, — сміється він.

Мирних планів у Романа немає - не на часі. Він думає лише про подальшу службу і про розвиток.

“Війна змушує постійно вчитися. Ворог не такий дурний, як здається за тік-током. Вони вчаться день і ніч. Тому і я хочу вдосконалюватися й освоювати нові військові професії, інакше зараз не можна. Про мирне життя подумаю після Перемоги”».

Фото 128 бригади.