Поруч з Дніпром збереглася старовинна каплиця з загадковою історією

Культова споруда в селі Безбородьково Дніпровського району нагадує про родину засновників цього села з цікавими та трагічними долями.

Каплиця вже давно не використовується за призначенням. Вона стоїть у напівзруйнованому вигляді на околиці селища.

Але головне, що вона збережена до наших часів. І у майбутньому було б доречно відновити цю цікаву споруду.

Про історію каплиці та роду Безбородько розповів дослідник історії Віктор Захарченко:

«ЗАГАДКОВА КАПЛИЦЯ В С.БЕЗБОРОДЬКОВО Дніпровського району (колишнього Солонянського).

Її даремно вважають усипальницею

Більш широкою долиною Комішуватой Сури, над селами Безбородькове і Письмечеве, на високому степовому кургані підносяться руїни якогось загадкового культової споруди, яку краєзнавці та випадкові мандрівники безпідставно називають «усипальницею графа Безбородька».

Як казав один літературний персонаж, «так то воно так, та тільки трішечки не так», тому що брати Безбородьки (Олександр, і Ілля) поховані в Петербурзі. Навіть для місцевих жителів цей пам'ятник покрита пеленою таємничості, хоча до її руйнування вони доклали чимало зусиль.

Увічнили ім’я засновника села

Сьогодні село Олександрівка в честь Олександра Безбородька, яка в народі мала прізвисько Безбородькове, називається таки Безбородькове. Всупереч прагненню радянської влади стерти з карти імена і прізвища колишніх поміщиків, село в 1920-х рр. зберегло все ж другу, чи не бажану, «панську» назву, яка назавжди увічнила в топоніміці краю рід свого засновника і першого власника - імперського канцлера і ясновельможного князя Олександра Андрійовича Безбородька (тисяча сімсот сорок сім - 1799). Поселень в 1778 р, це одне з найстаріших сіл в Солонянському районі, що вже в документах за 1782 р згадується як село в 30 дворів, тобто значне поселення для малолюдного краю.

Народилась від коханки та стала заможною

Засновник села В. А. Безбородько не був одружений. Але мав позашлюбну дочку, «вихованку» - Наталю Олександрівну Верецьку, «байстря», народження від наложниці, балетної танцівниці Ольги Дмитрівни Каратигіна. Народилася Наташа в 1790 р, а прізвище отримала від назви білоруського села Верецькому, подарованого їй батьком при народженні. Здобула освіту, чудове всебічне виховання і, головне, великий посаг - практично всі Безбородько маєтку, придбані ним за службу, крім родових чернігівських маєтків, які дісталися братові, графу Іллі Андрійовичу Безбородько.

Верецька успадкувала в 1799 р 37 173 десятин і понад 1000 душ тільки в одній Катеринославській губернії, в тому числі села Олександрівку і Тритузне.

У 1806 р Наталія Олександрівна вийшла заміж за потомственого дворянина Московської губернії Якова Петровича Савельєва. Подружжя мало в шлюбі семеро дітей - дві дочки і п'ятеро синів.

Один з синів став поважною людиною

Один з цих синів, онук В. А. Безбородько, Яків Якович Савельєв, народився 3 жовтня 1820 в Петербурзі. Освіту здобув в Царськосільському ліцеї. Слухав лекції в Петербурзькому університеті. Служив. Чиновник особливих доручень при воронезькому губернаторі (1848). Один з провідних діячів селянської реформи і земського руху. У 1857 році обраний в ревізійну комісію по земської реформи, якої подав проект передачі земського господарства з рук царської адміністрації місцевим власникам. Титулярний радник (1862).

Депутат Катеринославського дворянського депутатського зібрання від Катеринославського повіту (1863 - 1864). Поміщик с. Олександрівки 1-й в 1848 - +1875 р.р. Скоїв 20 жовтня 1848 року зі братами роздільний акт численних маєтків померлого батька. У 1848 р за ним в повіті в с. Олександрівці і в с. Тритузне 159 душ, а також зобов'язання компенсувати сестрі, незаміжньою Марії Савельєвої, 14 286 руб. сріблом. За ним по десять казенної ревізії 1858 року в селі Олександрівці було 64 двору, 158 кріпаків і 40 дворових ревізьких душ, а також 5468 дес. зем. У 1860 р за ним значилися ділянку Крута (в 1000 дес., Потім село Круте) і хут. Шмалько (1444 дес.). У 1863 р підписав з селянами с. Олександрівки викупні угоди. Було внесено в 6 частина родоводу книги дворян Катеринославської губернії визначенням дворянських зборів від 20 вересня 1865 і указом департаменту герольдії Сенату від 12 серпня 1854 за № 6206.

У 1861 - 1863 рр. обирався членом Катеринославського губернського в селянських справах присутності. Був міським головою н. Катеринослав (1863 - 25 липень 1864). Предводитель дворянства Катеринославського повіту (22 вересня 1868 - 22 вересня 1871). Голова з'їзду мирових посередників і суддів. Земський голосний Катеринославського повіту. Голосний Катеринославського губернського земського зібрання від Катеринославського повіту (1869 - 1874).

Розвинув бурхливу діяльність, та раптово помер

Живучи в Катеринославі, влаштував в с. Олександрівці велику економію, де були перші парові підприємства: тартак (тартак), крупорушка, млин, винокурня. У 1873 р підготував проект «Про відповідність покарань, що накладаються на дворян, з покараннями, що накладаються на осіб інших станів». З 1874 жив в Петербурзі. Був «предводителем дворянства» Петербурзького повіту.

Помер раптово, 24 березня 1875 році в Петербурзі, просто на засіданні губернського дворянського зібрання, готуючись до захисту власного проекту «Положення про волості». Ймовірно, спочатку був похований в Петербурзі.

Поховали в родовому маєтку

Згодом, тіло в цинковій труні перевезли зі столиці до його родового маєтку Олександрівки (Безбородькове), де на високому кургані, за селом, побудували усипальницю, саме цю каплицю-склеп, там, в кінці кінців і поховали.

Був одружений, але дітей не мав і спадкоємців не залишив. Його дружину звали Софією Миколаївною. Жила вона в м. Катеринославі та в маєтку. У 1875 р згадана як вдова статського радника, по якій від 1875. при с. Олександрівці 5360 дес. зем., якою вона володіла і в 1885 р З 1886 року. за нею вже 5541 дес. Померла близько 1895 і була похована разом з чоловіком в Олександрівці в каплиці-склепі.

Після її смерті, в 1901 - 1909 рр. родові земельні угіддя біля Олександрівки Першої і Тритузного спадкоємці розпродали оточуючим заможним селянам і німцям-колоністам - Фрізену, Гейнрихс, Віллер та Нейштеттеру.

Отже, в крипті каплиці було два поховання - Я. Я. Савельєва і його дружини Софії.

За спогадами місцевих жителів усипальниця Савельевих ( «каплиця») була високою, величної, вікна були вітражі, двері окуті міддю, в середині стіни прикрашали чудові фрески, висіли ікони, горіли лампади, а в поминальні дні та дні пам'яті - панікадило. Висока склепіння зовні вінчав великий золотий хрест, якого нібито було видно вже при виїзді з Катеринослава.

Кілька разів каплицю грабували

Вперше каплицю пограбували якісь заїжджі «визволителі» в 1919 р У 1943 р німецькі солдати влаштували на ній спостережний пункт, де сиділи снайпери. Радянські війська вдарили по ним з "катюш», потім бомбила авіація. Як не дивно, але на будівництво вціліла навіть дах не згоріла, хоч і зазнала руйнувань.

У повоєнний час її пограбували вдруге, тепер уже викинувши з трун і тлінні останки: по селу носили листи цинку, якими була покрита труна Я. Я. Савельєва. Бажають та любителі почали «добувати» цегла для господарських потреб, розібрали дах. Не вистачало і банальних «безкорисливих» варварів, які вже в наш час намагалися увічнити себе малюнками і написами на стінах пам'ятника.

А вона ніким не охороняється, живе своїм життям, і поки продовжує підніматися над широкою степом, нагадуючи про вічне і святе, про минуле і неминуче, про мирське і людське, про добро і зло, про тих хто був, тих хто є і тих хто буде».

Фото зі сторінки Віктора Захарченко