Герои Днепровской ТРО: Из дворников – в командиры!

Сегодня, 23 мая, в Украине отмечают День Героев.

Это – один из многих новых праздников в нашей стране.

И в этот торжественный день в 128-й отдельной Днепровской бригаде ТРО «Дикое поле» рассказали и о новом празднике, и об одном из своих героев с удивительной судьбой:

«Сьогодні — День Героїв.

Цей день створили, щоб вшановувати борців за волю України минулих поколінь. Тих, хто не скорився імперіям. Хто йшов у підпілля, на фронт, у бій — бо інакше не міг.

Але сьогодні це вже не лише історія.

Сьогодні Герої — це побратими поруч.

Ті, хто ще вчора працював на заводі, викладав у школі, лікував, вирощував хліб.

Сьогодні вони на передовій, керують дронами, тягнуть поранених з-під обстрілу.

Наші герої зупиняють армію окупанта, йдуть у бій, тримають позиції, навіть коли здається, що триматись уже нема як.

Вшановуємо всіх, хто став до бою — і хто в бою залишився назавжди.

Схиляємо голови перед полеглими.

Тиснемо руку живим.

І продовжуємо боротьбу.

Слава Героям!

Слава Україні!

Вранці на Великдень Петро тягнув на позиції не лише боєприпаси, але й паски. Звичайні паски, щоб роздати хлопцям і ті, попри російські артобстріли і гупання КАБів неподалік, трохи відчують святкового настрою. Уявляв, як з хлопцями приготує кави і буде хвилька відпочинку.

Кави випити не вдалося - почався новий російський штурм, потім другий, потім бо зна який, хвиля за хвилею.

У небі ворожі дрони, на землі - російські штурмовики намагаються подолати поле між посадками і заскочити у майже стерте з землі село.

У бою серед руїн приватних будинків, сараїв і напівзавалених підвалів утримати позиції буде неможливо. Тому треба знищувати ворога на відстані!

Колись давно, за 36 років до того Великодня, Петро служив срочну службу у радянській армії. Молодий і повний сил, він навіть тоді не міг собі уявити, що він буде відбивати штурми у таких умовах. Але у 53 роки Петро не питав у себе, чи потягне такі бої, а разом з побратимами гатив по ворогу - така робота у піхоти.

Перед повномасштабним вторгненням Петро підпрацьовував на сусідньому заводі охоронцем і двірником, бо робота у себе на землі не закривала всі потреби.

Після 24 лютого 2022 року поривався піти до Збройних Сил. Тримали на місці думки про вік і розуміння, що давно забув, як за той автомат братися. Але коли отримав повістку - не чекав не хвилини, поїхав до ТЦК.

На БЗВП, базовій загальновійськовій підготовці, підтягнув фізичні кондиції. Потім - сержантський вишкіл і звідти він потрапив до 230 Окремого батальону 128 бригади ТРО «Дике поле», який тримав оборону на Донеччині.

Бойовий вихід, який почався сірим ранком на Великдень, тривав 14 діб. Коли підтягнулась підмога - окупанти остаточно вмились кров’ю - півтисячі російських штурмовиків перетворились на добрива і Петро, врешті, зміг випити кави.

Зараз йому 54 роки. Він передає досвід новачкам підрозділу.

“Понизили! То я взводом командував, а це ж офіцерська робота. Нарешті приїхав взводний і тепер я знову просто головний сержант взводу”, - сміється Петро.

Коли питають чим закінчилася історія з пасками, які ніс перед боєм, каже що довелося жувати на суху, бо 27 штурмів за дві доби самі себе не відіб’ють».

Фото 128 бригады.