На Дніпропетровщині ожила Матінка Кураж та її діти

У Театрі Лесі Українки міста Кам'янське відбулася прем'єра вистави за знаменитою п'єсою німецького драматурга Бертольда Брехта.

Поставив цю п'єсу відомий український театральний режисер заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк.

Вистава стала великою культурною подією у житті Дніпропетровщини.

Про його прем'єра на сайті МІС розповів журналіст Віталій Баранник:

«Це дійсно видатна подія в культурному житті не тільки Кам’янського, а й всієї країни. Бо вистава "Матінка Кураж та її діти" поставлена на такому надзвичайно високому рівні, що може безперечно прикрасити репертуар не тільки театру нашого міста, а й будь-яку столичну театральну сцену.

Актори під керівництвом Сергія Павлюка створили вражаючу галерею самих різноманітних яскравих образів. І це стосується не тільки головних героїв, а й тих хто грав другорядні ролі, або просто з’являвся у масовці, навіть не промовляючи жодного слова.

Оскільки я мав можливість бувати за лаштунками театру і протягом певного часу міг спостерігати за роботою над постановкою вистави, то можу визнати, що за цим успіхом стоїть неймовірна складна і віддана робота всього колективу театру. І не тільки акторів, режисера, художників, музикантів оркестру, балету, а ще й реквізиторів, гримерів, костюмерів, декораторів, швейного цеху, столярів, слюсарів, монтувальників сцени та навіть прибиральниць.

Але спостерігати за репетиціями і побачити готову виставу – це зовсім різні речі. Після перегляду ти знаходишся під дуже сильним враженням, намагаєшся усвідомити побачене і пережите, а ще задаєш собі цілу купу самих різноманітних питань.

В антракті і після вистави я спілкувався з кількома глядачами. Всі одноголосно визнавали, що це щось неймовірне, що побачене на сцені вразило їх до глибини душі. Проте деякі чесно зізнавались, що точно не наважаться ще раз прийди на цю виставу, бо вона викликає надто сильні емоції і вони не готові пережити ще один раз подібного потрясіння.

На відміну від них, я точно хочу ще раз (або і не раз) подивитись цю виставу. Подивитись з іншого місця в залі, подивитись з балкона. Подивитись, щоб оцінити деякі технічні моменти, особливості сценографії, нюанси акторської гри і ще якісь речі, на які не звернув уваги через свій емоційний стан.

Є ще один момент, який дуже красномовно вказує на те, як ця вистава вразила всіх присутніх у залі. В кінці вистави глядачі стояли й аплодували мовчки. В залі ніхто не кричав традиційні "Браво!" та "Біс!". Люди просто стояли, мовчали та аплодували. І дали волю своїм почуттям і почали вигукувати схвальні репліки, лише коли актори почали виходити на поклін».

Фото Віталія Баранник