Герои Днепровской бригады ТРО: Волшебник «буханки» Артем

Городской сайт продолжает рассказывать о судьбах воинов 128 отдельной Днепровской бригады ТРО Украины.

Артем – один из ветеранов этой бригады. Он пришел в нее еще в феврале 2022 года.

Сейчас сложно даже подсчитать, сколько раненных побратимов он вывез с передовой на старом вездеходе УАЗ, который в обиходе называют «буханкой».

О побратиме на странице бригады рассказал Дмитрий Каюк:

«Артем - ветеран підрозділу. Як і більшість добровольців він прийшов до 128 бригади у лютому 2022 року, але, на відміну від решти, він пройшов строкову службу в армії, і тому одним з перших був залучений до виконання бойових завдань: почав вивозити бійців іншого підрозділу на нуль і першим з нашого підрозділу потрапив під артобстріли. А потім на старезній “буханці” вивозив поранених з лісосмуг. Всі знали, якщо чергує команда Артем і Костя - поранений буде доставлений на “стабік” за будь яких умов.

Щоб “буханка” працювала, а не стояла, Артему довелося чимало чаклувати над нею. Як же всі дивувалися, коли на питання “ким ти був до повномасштабки”, у відповідь чули “менеджер з продажів”, а не далекобійник чи автомеханік. Артем ніколи не впадає у відчай, бо ремонт “буханки” точно не для таких людей. Натомість він завжди в русі, сповнений якимись планами і ідеями. Іноді вони фантастичні, а буває і ні - цілком реальні й результативні.

Як той, бравий вояк Швейк, Артем завжди має історії з життя на будь-яку подію. Розповідає їх жваво і навіть артистично. І сам же з них перший починає сміятися. Та так, що втриматися і не засміятися самому неможливо. Єдине на що він не здатен - це бути самотнім. Йому обов'язково потрібне напарник, а краще цілий гурт побратимів. Ось тоді він показує свій кращий результат, чи це стосується копки окопів, чи споживання смаколиків, до яких наш він дуже охочий.

Про нього можна розповісти безліч цікавинок. А сьогодні я пригадав ось таку історію. Артем на полігоні зламав ногу. Це було ще навесні 22-го року в Дніпрі. У лікарні йому наклали гіпс і відправили додому одужувати. А тут якраз надійшла команда висуватися до лінії фронту. Турист категорично відмовився залишатися в місті і загіпсований поїхав з нами. На одному з етапів нашого шляху до нуля ми дислокувалися у підвалі адміністративної будівлі. І от якось серед ночі хтось зарепетував: "Тривога!!!!" Вся рота рвонула на вихід. Це було ще те видовище. Уявляєте, сотня напвдягнених дядьків з автоматами, в броніках і касках щодуху летить коридорами і сходами, а попереду наш Артем на милицях!!! Обігнав усіх!!! Я і досі не розумію, чи він такий прудкий від природи, чи це закон фізики - на трьох кінцівках швидкість вища. Потім з'ясувалося, що тривога фальшива і ми довго самі з себе сміялися. Ну, а Турист одужав і воював у складі роти до поранення.

Того дня росіяни наче оскаженіли. Артобстріл не припинявся. Дрони, міняючи один одного, безперервно висіли над позиціями – наводили арту й самі робили скиди. І таки поцілили. Спочатку вирішили, що рана легка. Але потім з’ясувалося, що справи кепські. Ми думали, Артем до нас вже не повернеться - одна рука майже не працювала. Та ми помилилися. Він повернувся і продовжив воювати на реанімованій ним старезній буханці. Навіть коли пораненою рукою ледь міг перемикати передачі, все одно вивозив хлопців на позиції. Під’їжджає на мінімально можливу відстань до позицій, попри всі небезпеки, а таке хлопці завжди цінують».

Фото Дмитрия Кравченко.