Героя оскароносного фільму «20 днів у Маріуполі» рятували у Дніпрі

Історія родини Повненьких – одна з тих, що увійшла до оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі».

Автори зафіксували звільнення з-під завалів 15-річного Івана. Декілька годин знадобилося, аби підняти залізобетонні плити з його ніг. Потім була місцева лікарня та евакуація до Дніпра. Тутешні медики зробили все можливе для порятунку хлопця. Нині він на лікуванні в США.

«Одна з найпрестижніших нагород в кінематографії, яку отримав фільм Мстислава Чернова, дуже важлива для України. Адже вона вкотре звертає увагу на звірства, що коїть росія на нашій землі. Світ має бачити правду», – сказав начальник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак.

Серед героїв стрічки – родина Повненьких: Максим, Майя та 15-річний Іван. У пожежну частину, де працював чоловік, 10 березня 2022-го поцілив ворог. У цей момент сім’я знаходилася на четвертому поверсі будівлі.

«З нами також був мій колега. Ми всі опинилися під завалами. Він загинув одразу. Нас з дружиною врятували, діставши першими. А Ваніни ноги й ліву руку затисли плити. Потрібен був кран, аби їх підняти. На це знадобилося кілька годин», – згадує Максим Повненьких.

Весь цей час чоловік був поряд із сином. Тримав за руку, разом планували майбутнє. Як кататимуться на велосипеді. Довкола продовжувалися обстріли. Коли хлопця деблокували, відвезли на операцію до маріупольської лікарні. За кілька днів ліки там почали закінчуватися і родина прийняла рішення вирушати до Дніпра.

«Вони приїхали до нас на понівеченому обстрілами джипі. Хлопець був «важкий», з розтрощеними ногами. Була загроза ампутації. Ми зробили все можливе. Й далі організували евакуацію закордон. Одну із перших в країні від початку повномасштабного вторгнення. Зрештою кінцівки вдалося врятувати. А американські лікарі високо оцінили роботу маріупольських та дніпровських колег», – розповів генеральний директор Регіонального медичного центру родинного здоров’я Олексій Власов.

Зараз Іван продовжує лікування в США. Попереду – декілька операцій. Втім, він вже має успіхи – може самостійно зробити кілька кроків. А Максим вірить: ще обов’язково, як колись, проїдуться з сином на велосипедах.