Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 19 ноября 2024
07:29

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Таємниці Дніпра: Вознесенська церква – передостанній храм Катеринослава

|«« «« »» »»|

13 жовтня (1-го за старим стилем) виповнюється 110 років з дня освячення знакової, але напівзабутої споруди нашого міста. Це Вознесенська або Казанська церква – передостанній храм Катеринослава.

Ця будівля, виразна як своєю архітектурою так і історією побудови, на жаль, була варварські зруйнована в 1930-і роки радянською владою.

Спеціально до ювілею, Міський сайт пропонує детальну історико-архітектурну розповідь про цю храмову будівлю.

Чому передостанній храм Катеринослава має дві назви? Чому храм було збудовано на тодішній міській околиці? Чим відрізнялася за своєю архітектурою Вознесенська церква? Який зодчий керував будівництвом храму? Чому двійники Вознесенської церкви знаходяться в багатьох містах? Як проходило будівництво храму? Як і коли була знищена церква? Що зараз знаходиться на її місці?

На ці питання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Храм із двома назвами: Вознесенська або Казанська церква

«Церква Вознесіння Господнього, також відома як Казанська, була закладена у 1907 році та освячена 1 (13) жовтня 1913 року, - розповідає Максим Кавун. - Будівля заввишки 43 метри увінчала вершину другого міського пагорба Катеринослава. Крім цього, церква візуально відображала кордон тодішньої території міста. Біля храму закінчувалася вулиця Казанська (надалі Карла Лібкнехта, нині Михайла Грушевського).

Друга назва храму – Казанська церква, пояснюється формально назвою вулиці. Хоча, по суті, назва мала також виключно релігійне підґрунтя. Вулиця Казанська отримала свою назву через приділ в ім’я ікони Казанської Божої Матері Свято-Троїцького кафедрального собору, бо вулиця розпочиналася саме біля цього приділу.

Спорудження Вознесенської церкви було викликане двома причинами. Одна з них – швидка розбудова нового міського району – «Нові плани». Друга причина – 300-річний ювілей правлячої династії Романових, який святкувався 1913 року.

У 1891 та 1892 роках Катеринослав спіткали жахливі природні катастрофи – сильні зливи. За декілька годин потоки води з пагорбів змивали безліч споруд. Особливо постраждали низинні райони. Після цього Міська Дума, з ініціативи тодішнього міського голови Олександра Толстикова, ухвалила рішення про забудову великого за площею нового району – вище тодішньої вулиці Старогородньої (нині Свєтлова). А називалася вона так, бо по ній проходив кордон старого міста.

За всього лише одне десятиліття виник та швидко розрісся район «Нові Плани». Планами називали тоді ділянки землі, виділені під забудову. Тому назва району буквально означала нові ділянки. Центральною магістраллю району стала продовжена уверх вулиця Казанська (нині Грушевського). Квартали «Нових Планів» мали виключно суворе геометричне планування й доходили до вершини другого пагорбу Катеринослава. Нині тут саме знаходиться тупик трамваю № 4. А в старому Катеринославі саме на цьому місці вирішили збудувати церкву. Храм мав стати архітектурною домінантою району та всього другого міського пагорбу.

Друга причина будівництва – прив’язка до державного свята, 300-річчя тодішньої династії Романових. 1913 рік мав стати фінальною точкою будівництва. Дійсно, так воно й сталося. У цьому сенсі можна згадати історію останнього храму Катеринослава – Миколаївської (або Брянської) церкви, який було закладено саме 1913 року, до свята династії, а назва була на честь святого Миколая Мирлікійського, покровителя тодішнього імператора. Брянська церква була освячена 1915 року й стала останнім за хронологією православним храмом міста Катеринослава.

Церкву будувала еліта місцевого купецтва

Проект церкви було виконано 1906 року, а наступного року розпочалося будівництво. За тодішньою традицією храмобудування, кошти збирали «всім миром» - Міська Дума, Губернське та повітове Земства. Але дуже велику частку внесли приватні особи.

- Довгий час інформація про будівництво Вознесенської церкви обмежувалася кількома рядками, які переходили з однієї публікації в іншу. Але, досліджуючи дане питання, вдалося вияснити, що існує…спеціальна невелика книжка, присвячена історії храму. Вона була видана в 1913 році й має назву «История постройки церкви «Вознесение Господне», в г. Екатеринославе, на новых планах». Їі автором вказаний І.А. Фомін. На титулі є спеціальна позначка «Вся выручка от продажи этой книжки поступает в пользу церкви «Вознесение Господне». Ця унікальна книжечка й проливає світло на подробиці будівництва храму – зауважує Максим Кавун.

Книжка про історію церкви розпочинається наступними рядками:

«Семь лет тому назад место, где построен храм «Вознесение Господне», представляло из себя пустырь. Теперь на этом месте возвышается величественный храм. Вокруг храма расположилось не мало построек, а через три – четыре года здесь без сомнения будет бить ключом бойкая жизнь промышленнаго торговаго города».

Виявляється, що біля витоків храму стояли троє міських діячів:

«В 1897 году Я.Г. Гололобов, Л.И. Калугин и Г.Г. Щепакин устроили между собой подписку, по которой было подписано ими 1200 рублей. На второй день после этого они отправились к Преосвященному Епископу Симеону, который благосклонно одобрил мысль о постройке храма».

Єпископ підтримав ініціативу, та питання винесли на розгляд Міської Думи. Однак Дума відхилила цю пропозицію. Питання затрималося на 4 роки.

«6-го июня 1904 года Г.Г. Щепакин подал в Городскую Управу прошение за подписью своей и жителей Троицкой слободки и Новых Планов в количестве 317 душ о необходимости постройки храма в означенном месте. В первую же сессию, 21 Сентября 1906 года, Дума, разсмотрев это прошение, постановила отвести участок земли на Новых планах по продолжению Казанской улицы в количестве 2400 кв. саж. для постройки Храма, причтовых домов и церковной школы».

У червні 1906 р. Міська Дума постановила обрати спеціальний Будівельний Комітет храму, який складався з 10 осіб, та мав усі повноваження, які відносилися до проектування, фінансування та процесу зведення споруди.

«В состав этого Комитета в том же заседании были единогласно избраны следующие лица: Г.Г. Щепакин, Л.И. Калугин, Б.И. Гвоздев, Я.Г. Гололобов, Г.Я. Шатунов, Н.П. Вукашев, Протоиерей Василий Разумов, И.М. Алексеенко, П.Ф. Волков и Н.М. Мирошниченко.

Комитет тогда же приступил к делу: оградил отведенный городом участок земли, пригласил архитектора гражданскаго инженера А.И. Миклашевскаго, составил проект храма и начал заготовлять строительный материал, а 25 апреля 1907 года Преосвященным Сименоном Епископом Екатеринославским и Таганрогским совершена была закладка храма».

Список членів комітету вельми показовий: до нього ввійшла «золота» частина купецтва міста, зокрема, мільйонер та меценат Іван Алексєєнко, видатний громадсько-політичний та культурний діяч Яків Гололобов, заступник міського голови Петро Волков, та відомий священик Василь Разумов.

Меценати будівництва: імператор, земство та купецькі вдови

Цікаво, що для будівництва церкви було визнано корисним мати спеціальний цегляний завод.

«В марте 1907 года был куплен старый кирпичный завод, невдалеке от места постройки храма, за 760 рублей, затем этот завод был оборудован до стоимости 2004 руб. и на нем вырабатывался кирпич как на постройку храма, так и на продажу. Из этого завода на церковную постройку взято 1.415.550 шт. кирпича, а на продажу было отпущено 1.605.400 шт…. Затем впоследствии завод этот был продан за 4500 рублей».

Список меценатів будівництва храму вельми промовистий. Ось лише його перша частина:

«Главными жертвователями на постройку храма, если не считать Городское Общество Взаимнаго Страхования, которое затратило для этой цели, как выше сказано, более 42000 р. на первом месте были: Государь Император. Ему благоугодно было пожертвовать на этот храм 3000 руб. Затем Екатеринославская Городская Управа 14550 руб. Н.И. Алексеенко (на иконостас в правом приделе) 5500 руб., М.И. Бабушкина (на иконостас в левом приделе) 4030 руб., Губернская Земская Управа 3500 руб., Ю.И. Нестелей 2500 руб., Коммерческое Собрание 1700 руб., И.М. Алексеенко 1600 руб., от него же кровельным железом на храм 700 пуд.».

Алтар було названо в ім’я Вознесіння Господнього, приділи – лівий в ім’я Іоанна Богослова, правий – в ім’я Андрія Первозванного.

«На первом месте среди жертвователей церковной утварью и вещами следует считать двух сестер: Надежду Ивановну Алексеенко и Марию Ивановну Бабушкину».

Візантійський купол височив над містом

Архітектура Вознесенської церкви була виконана у популярному в кінці ХІХ – на початку ХХ століття неовізантійському стилі. Цей стиль характеризується монументальністю та одночасно вишуканістю. Він тяжіє до образів архітектури Візантії, зокрема, собору Святої Софії в Константинополі.

Архітектор Адольф Юхилевич згадував, що «собор… доминировал над городом, создавая запоминающийся, неповторимый силуэт».

Масивний однокупольний храм було видно за десятки кілометрів від Катеринослава.

«Храм этот издали выступает массивным силуэтом на горизонте и виден за несколько десятков верст от города, когда других городских построек еще не видно. Его, например, отлично можно видеть со станции Илларионово, отстоящей от Екатеринослава на 33 версты. Высота храма до креста около 20 сажень, внутренний диаметр главнаго купола 5 саж. Разсчитан храм площадью пола около 120 кв. саж. на 1½ тысячи молящихся, но может вмещать в себе при некоторой тесноте до 2½ тысяч человек», - згадував Юхілевич.

Будівництво церкви в цілому було завершене в 1912 році. Загальна вартість будівництва склала близько 110 тисяч рублів.

Ще рік зайняли робот и в інтер’єрах. Відзнакою храму став фаянсово-емалевий іконостас вартістю 16200 рублів. Його було виготовлено у московській майстерні М.С. Кузнєцова. Існує інформація, що розписи стін храму не було виконано (або не повністю), й нібито їх замінили живописні полотна.

Окремо сучасники відзначали дзвони храму. Зокрема, великий дзвін був найбільшим у місті та важив 512 пудів 30 фунтів (пуд = 16 кг). Вартість цього дзвону обійшлася в 11.280 рублів.

Однією з головних відзнак храму став хрест на головному куполі.

«Крест на главный Купол храма спроектирован в древнем византийском стиле инженером А.И. Миклашевским. Сделан он из массивнаго металла, затем позолочен и украшен зеркальными стеклами в виде прямоугольников восьмиугольников и пирамид с серебряной амальгамой. В вершине креста помещен золоченный трехконечный громоотвод».

Збереглися спогади старожила міста, автора книг з краєзнавства Галини Анненкової:

«Казанская церковь была очень красивой и главное – богатой, что бы ни говорили историки. Ее очень любили. И молились там не только местные жители, но и приезжавшие в наши края никопольские казаки, впоследствии осевшие в районе тогдашней еврейской слободы. Рядом были ярмарка и скотный рынок, а в километре от храма – ипподром…

Я тогда была ребенком, но хорошо помню, как в дни больших православных праздников, особенно в день Казанской Божьей Матери, возле церкви проводились народные гулянья. Выставленные на улице столы накрывали белыми простынями, а затем сервировали самоварами и вазами с фруктами и выпечкой. Казанская церковь как будто притягивала к себе людей. В такие дни у храма собиралось чуть ли не полгорода. Интересно и другое. Благодаря проводимой Городской Думой политике даже вечно кочующих цыган оставляли в этом районе, как говорят, на постоянное место жительства именно на этом холме. Власти приучали их труду и городскому быту, цыгане делали стеганые одеяла и продавали их слободским и приезжим…».

Архітектор церкви – Олександр Миклашевський

Вознесенська церква була спроектована місцевим зодчим Олександром Миклашевським у 1906 році. Список будівель, спроектованих архітектором Олександром Миклашевським у Катеринославі, порівняно невеликий. Проте декілька його робіт цілком заслужено вважаються знаковими для міста. Головне творіння Миклашевського — Вознесенська, або Казанська церква — безжально знищено у 30-х роках XX століття.

Точні дати народження та смерті архітектора досі невідомі. У різних джерелах його називають то Олександром, то Олексієм. Ймовірно, архітектор належав до знаменитого роду, який дав Катеринославу одного губернатора та кількох предводителів дворянства.

Цивільний інженер Олександр (?) Іванович Миклашевський працював «молодшим архітектором» у будівельному відділі Катеринославського губернського правління з кінця 1890-х до середини 1910-х років. Спогади про архітектора залишив архітектор Адольф Юхилевич (опубліковані в газеті «Днепр вечерний» у 1987 р.):

«А. И. Миклашевский по душевному складу тихий, вежливый, являл собой тип старого русского интеллигента, что дополнялось и его внешним видом: невысокий, чеховская бородка, пенсне на шнурке, чесучовый пиджак и соломенная шляпа. В таком, примерно, виде я однажды узрел его согбенную фигуру с кельмой (инструмент строителя) в руке возле входной двери в наш почтамт. Он чинил цементом что-то, начавшее деформироваться. Для меня это было неожиданно, но, зная его характер, я не удивился. В его большой квартире, в доме, построенном по его собственному проекту на пересечении улиц Комсомольской и Короленко, значительное место занимали «музейные» стеллажи с образчиками редких минералов. С большой увлеченностью он рассказывал мне о своей коллекции, собранной за многие годы. Это говорило о разносторонних интересах А. И. Миклашевского».

Незважаючи на «тихий» характер, архітекторові вдалося знайти своє місце в насиченому архітектурно-будівельному житті Катеринослава початку XX століття. Сьогодні збереглося два об'єкти, до яких мав відношення архітектор, — міський поштамт та житловий комплекс «Первозванівський».

Одна з найвідоміших будівель Катеринослава – міський головпоштамт (нині просп. Яворницького, 62). Нова будівля «поштово-телеграфної контори» була збудована у 1904-1905 роках поряд із старою будівлею середини ХІХ століття. Будинок поштамту вирізнявся імпозантною архітектурою, а своїм виглядом нагадував будівлі Центральної Європи. Двоповерховий основний обсяг акцентований сильно виступаючою частиною з гостроверхою вежею. Проект виконав петербурзький архітектор В. Бочаров. Миклашевський здійснював загальний нагляд за будівництвом та виконав проєкт інтер'єру операційного залу.

Величезне склепіння залу поштамту прикрашене соковитим декором у стилі модерн, з рослинними мотивами. Вірогідно, Миклашевський спроектував також декор сходів поштамту, виконаних в одному стилі із залом. Прекрасно збережений інтер'єр поштамту – найцінніший пам'ятник інтер'єрів катеринославського модерну. Конкуренцію йому може становит

Миклашевський маловідомий як архітектор житлових будівель. Один об'єкт, без сумніву, пов'язаний з його ім'ям, – це будинок Тайцліна, збудований у 1908 р. на розі вулиць Первозванівської (Короленка) та Козачої (нині – Старокозацька, 25). Частину першого поверху займала Казенна палата, розміщувалися тут також декілька аптек. За спогадами А. Юхилевича, тут мешкав і сам Миклашевський.

Уже наприкінці XX століття будівля була надбудована, розширена і стала одним із перших «елітних об'єктів» ринкового міста – житловим комплексом «Первозванівський», про що говорить напис на фронтоні й дата «1998». Проєкт реконструкції будівлі А. Миклашевського виконав архітектор уже нашого часу – Олександр Дольник.

Чому Вознесенська церква має багато «двійників»?

Вознесенська церква – найбільш масштабна споруда в творчості архітектора Миклашевського.

«Гражданский инженер А.И. Миклашевский, которому журналом Комитета от 27 Октября 1906 года, поручено было составить проект и смету за 300 рублей и наблюдать за постройками за вознаграждение по 100 рублей в год, но который от этого вознаграждения отказался, а безплатно наблюдал за возведением постройки.

Инженер А.И. Миклашевский, обладающий, безспорно, большими познаниями и вкусом в строительном деле, не только спроектировал этот храм, но также дал оригинальные чертежи и детали для креста на главный купол храма, для железных дверей и проч.».

Однак не все так просто… Аналіз культових споруд того часу, свідчить, що Вознесенська церква Катеринослава мала декількох «двійників» у різних містах тогочасної імперії.

Називають Санкт-Петербург, Кам’янець-Подільський, Новомиколаївськ (нині Новосибірськ), Тифліс (нині Тбілісі).

Дійсно, Вознесенська церква виявилася практичним повторенням кількох проєктів храмів у неовізантійському стилі, які мали одну структуру та практично ідентичне зовнішнє оформлення. Основний проект – це церква Милуючої Богоматері на Васильєвському острові в Санкт-Петербурзі, збудована в 1889-1898 рр. Їі проєкт виконали знаменитий архітектор В.А. Косяков та інженер Д.К. Пруссак. Але існує більш ранній проєкт, практично повністю аналогічний – це проєкт Олександро-Невського собору у місті Тифліс (нині столиця Грузії Тбілісі). Проєкт виконав у 1866 р. знаменитий архітектор Д.І. Грімм, але собор збудували вже пізніше за петербурзьку церкву, у 1891-1897 роках. Мова тут, скоріше, не йде про запозичення, а про наслідування однієї архітектурної моделі візантійської храмової архітектури.

Однак факт залишається фактом – на основі церкви Милуючої Богоматері згодом були зведені практично аналогічні споруди. Це Олександро-Невський собор у Кам’янці-Подільському (1891-1897 роки); Олександро-Невський собор у м. Новомиколаївську (Новосибірськ) у 1897-1899 роках; Спасо-Преображенський собор у Сормові м. Нижній Новгород (1900-1905 роки).

Цікаво, що щонайменше дві церкви – в Петербурзі та Новосибірську, - збереглися до наших днів. Якщо порівняти фото, то, дійсно, відреставрована церква в Новосибірську виявляється точною копією катеринославської…

Через це можна вести мову про визнання О. Миклашевського лише куратором будівництва.

На місці підірваної церкви нині тупик трамваю

Вознесенська церква була побудована на зламі епох. Ця споруда стала своєрідною лебединою піснею храмового зодчества Катеринослава. Її візантійський купол височив над пагорбом, але на горизонті наступала нова доба…

У 1920-і роки церква ще продовжувала діяти, але згодом була закрита. Точна дата закриття храму на сьогодні невідома. Храмові споруди в 1930-і роки або перетворювали на палаци культури чи спортивні зали, інші спіткала доля складів. Вознесенська церква за своїм архітектурним обрисом взагалі не вписувалася в офіційний канон сталінської доби.

Останню крапку в долі церкви поставив швидкий розвиток інфраструктури в 1930-і роки. Тоді було проведене асфальтове шосе з нижньої частини міста по лінії вулиці Казанської, яка стала називатися Карла Лібкнехта (нині Грушевського). Згодом цю лінію продовжило Сурсько-Литовське шосе (нині проспект Богдана Хмельницького).

Церква опинилася в епіцентрі транспортних потоків. На жаль, унікальна для нашого міста пам'ятка архітектури не збереглася. Вознесенська церква була підірвана в 1936 році.

Такий спосіб руйнування будівлі було обрано, ймовірно, через міцність структури. За спогадами старожилів, будівля не одразу піддалася руйнуванню. Церква «опиралася» войовничим «безвірникам». Існують свідчення, що від вибуху будівля не розсипалася, а завалилася на один бік. За спогадами Галини Анненкової, церкву «добивали» три дні.

Залишки церкви були використані як будівельний матеріал. Існує інформація, що частину іконостасу церкви було перенесено в Казанський приділ Свято-Троїцького кафедрального собору. Деякі фрагменти іконостасу, який був виготовлений із порцеляни, напрестольний хрест, поступили у фонди Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького, та багато років експонувалися в шостому залі музею.

На місці Вознесенської церкви тепер... транспортна розв'язка з тупиками трамваїв 4, 12 і 16 маршрутів.

До речі, точна локалізація церкви наразі невідома. Повну ясність можуть внести тільки археологічні розкопки цієї ділянки, які дадуть можливість встановити точні обриси фундаменту. Прецеденти є - влітку 2020 року було точно локалізовано та обстежено археологами підмурки Лазаревської церкви в Севастопольському парку.

Вірогідно, частину фундаменту церкви нині займає ремонтна яма для трамваїв четвертого маршруту. До речі, маршрут цей з’явився ще до революції 1917 року (одна з ліній «Міського трамваю»). Так що спочатку церква з трамваями ніяк не заважали одне одному. Існує припущення, що залишки церкви нині скриває водонапірна станція міського водогону (розташована поруч із тупиком трамваю), яка має характерні ворота, явно дореволюційні за характером. Хоча водогінну мережу тут проведено 1909 року, й можливо, що тут немає суперечності.

***

Останні роки звучали пропозиції по відновленню будівлі Вознесенського храму. Пропозиції цілком слушні, адже в цьому районі майже немає храмових споруд. До того ж, проектна інформація частково може бути відновлена за аналогами. Храмова споруда як домінанта цього міського пагорбу – досить цікавий варіант і сьогодні», - завершує Максим Кавун.

Gorod.dp.ua на Facebook.


гр-н  (15.10.23 07:31): Нам категорично не вистачає церков. І торгівельних центрів. З рештою об'єктів у нас все добре Ответить | С цитатой
1
Gorod.dp.ua не несет ответственности за содержание опубликованных на сайте пользовательских рецензий, так как они выражают мнение пользователей и не являются редакционным материалом.

Gorod`ской дозор | Обсудите тему на форумах | Разместить объявление

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами

* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
16,9
млрд грн - бюджет Днепра на 2024 г.

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте