Будівельник із Дніпропетровщини захищав Харківщину, а тепер відновлює Херсонщину

Понад десять років мешканець Дніпропетровщини Валерій займався будівництвом. Разом із бригадою – зводив і ремонтував будинки. З початком повномасштабної війни став на захист країни. Та через здоров’я вимушений був повернутися у тил. Втім й тут сидіти без діла не зміг. Долучився до проєкту Пліч-о-пліч. Нині разом зі своєю командою відновлює Херсонщину.

«Дніпропетровщина – одна з 15 областей, що долучилися до проєкту Пліч-о-пліч. Спільно відновлюємо Херсонщину. Регіон, який пережив окупацію та неабияк постраждав від агресора. Побита інфраструктура. Пошкоджені, вщент зруйновані, а подекуди випалені будинки, – зазначив начальник ОВА Сергій Лисак. – Ми взяли під опіку три села – Ольгине, Старосілля і Бобровий Кут. Наші будівельники вже там. Найперше відновлюємо оселі місцевих».

Валерій разом із бригадою працює в Ольгиному. Перше враження від села було гнітючим. Жодного вцілілого будинку.

«Жили всі, розвивалися, а зараз село розбите. Будемо відновлювати. Все робимо на совість, – ділиться бригадир будівельників Валерій. – На першому об’єкті, наприклад, дах повністю зруйновний. Все знімали. Замінювали. Пропитували, зашивали паробар’єром. Клали утеплювач, гідробар’єр. Далі знову – лаги. І тільки потім – листи та обшивка по низу».

Пораються на кожному з об’єктів вчотирьох. Діють злагоджено, адже разом працюють вже понад десять років. Щоправда, нині команда не у повному складі.

«Двоє наших на фронті. На наступний день після повномасштабного вторгнення і я разом з ними пішов добровольцем на передову. З півроку був на Харківському напрямку. Служив у зенітно-ракетному підрозділі. Та за станом здоров’я повернули у тил. Прооперували, – каже чоловік. – Аби бути корисними, поїхали сюди – на Херсонщину. Відчуваємо, що допомагаємо».

Валерій каже – роботи з відновлення складніші за будівництво з нуля. Але для людей із досвідом – це не перешкода. Працюють якісно, оперативно і до самої ночі. Поруч завжди господарі оселі – підтримують, пропонують підсобити або ж запрошують перекусити.

«Перші два місяці великої війни ми залишалися вдома. Потім почали сильно гатити. Постійні «прильоти». Онуки кричали, боялися. Тут зі мною їх троє. Тому взяли документи і втекли до Кривого Рогу, – пригадує мешканець Ольгиного Віктор. – Там пробули майже рік. Повернулися. З хати багато чого зникло. Та й сама вона побита, даху немає, стеля провалилася. Добре, що нам допомагають. Ми вдячні за це».

Оселі місцевих вже зі світлом. Його не було тут майже рік. Тривають роботи й з відновлення газопостачання. Люди повертаються додому, а тому працюють всі, щоб підтримати їх та повернути в Ольгине звичний затишок.