Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Днепр » Новости города и региона
вт, 23 апреля 2024
07:20

НОВОСТИ ГОРОДА И РЕГИОНА

Будучи раненным, он несколько часов командовал боем

Будучи раненным, он несколько часов командовал боем

Наш земляк, 23-летний командир одного из подразделений 25-й отдельной воздушно-десантной Сичеславской бригады Алексей Кравчук рассказал о ситуации на фронте, перспективах нашего наступления и самых трагических и необычных случаях во время Большой войны.

А необычного было немало.

Алексей Кравчук вспомнил о том, как с другим офицером случайно зашли на позицию рашистов. Враги не поняли, что перед ними украинские воины. А наши бойцы дали команду оркам поглубже окапываться, отошли и уничтожили их.

Рассказал о том, как одного из его бойцов привезли к медикам уже как погибшего. Но наши врачи сумели его воскресить.

Вспомнил о том, как раненным несколько часов командовал сложным боем…

Об этом и многом другом – в интервью Алексея Кравчука журналистке «Фактов» Ольге Бесперстовой:

«У журналістській практиці іноді зустрічаються співрозмовники, з яких кожне слово доводиться буквально витягувати кліщами. Від них не почуєш ані спогадів про яскраві епізоди, ані філософських роздумів, ані захоплень, ані скарг — завжди «все нормально» і «нічого особливого, це ж моя робота».

До цієї категорії малоговірких належить і 23-річний командир одного з підрозділів 25-ї окремої повітрянодесантної бригади (Дніпропетровська область) старший лейтенант Олексій Кравчук.

Ми розмовляли глибокої ночі з 6 на 7 травня. Дуже недовго, оскільки Олексій зараз знаходиться на одній із найгарячіших ділянок фронту.

— Олексію, неодноразово переконувалась, що військових, які перебувають на передовій, дуже дратують, м'яко кажучи, наші запитання про сценарії контрнаступу, про терміни закінчення війни, про те, коли ж нарешті будуть хороші новини. Однак вже досить тривалий час нам постійно говорять про те, що ось-ось ЗСУ завдадуть удару ворогові і що він буде дуже відчутним. Який настрій зараз у хлопців?

— Усі чекають на те, що насувається. Ми готові до будь-якого розвитку подій.

— Зрозуміло, що ви всі дуже втомилися. Понад рік триває це пекло, й невідомо, скільки випробувань ще доведеться витримати.

— Втома то таке. У будь-якому разі війну треба закінчувати. Ніхто не знає, скільки вона триватиме. Може, довго. А може, якось різко все завершиться. Наш успіх залежить від того, наскільки правильно все буде сплановано.

— Розкажіть трохи про себе. Чому стали військовим?

— Я з Дніпра. У 15 років вступив до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, потім навчався в Одеській військовій академії.

— Адже вже йшла війна. Рідні не були проти такого вибору?

— По-перше, тоді всі сподівалися, що на момент отримання диплома війна вже буде в минулому. По-друге, мій батько брав участь в АТО. Коли розпочалися бойові дії на Донбасі, пішов захищати країну. По-третє, це було моє рішення. Я до нього довго йшов. Тому ніхто особливо не заперечував.

Закінчив академію у червні 2021 року. А у серпні ми виїхали до сектора під Авдіївку.

— Тобто одразу потрапили в епіцентр подій. Коли зрозуміли, що буде щось страшне?

— У грудні-січні, мабуть. Бо на нашій ділянці зненацька стало дуже тихо. А 19 лютого все різко змінилося. Росіяни підкотили «Гвоздики» (радянська 122-міліметрова самохідна артилерійська установка) і почали стріляти по нас. Відразу виникло відчуття, що незабаром щось станеться.

— У перші тижні ворог наступав дуже швидко. Попри те, що ЗСУ давали гідну відсіч, все одно спочатку були розгубленість, хаос, нерозуміння масштабів того, що відбувається. А що на вашому напрямку було?

— Спочатку були лише сутички. Було навіть прикро, що всюди війна, а до нас не лізуть. Проте невдовзі нас перекинули до іншого населеного пункту. Там і прийняли перший стрілецький бій. За цей рік ми воювали у районі Новобахмутівки, Слов'янська, Соледара, Вуглегірської ТЕС, потім брали участь у штурмі Ізюма, Лимана тощо.

— Бувши пораненим, ви кілька годин командували боєм.

— Це було під Новобахмутівкою 12-го чи 13 квітня минулого року. Я пошкодив ногу — вивих, розтягнення зв'язок. А коли добирався на взводний опорний пункт, у цю ж ногу ще й уламок влучив. На щастя, він зайшов у тканини не дуже глибоко.

Саме тоді нас змінили. Проте згодом бійці були змушені покинути цей взводний опорний пункт. Приблизно через п'ять годин, уже ввечері, ми обійшли його з іншого боку й почали штурмувати. Вдалося відбити частину території. Після цього ми з одним офіцером зайшли ще на одну позицію, де знаходилися орки. Ми тоді їх, грубо кажучи, трохи обдурили.

— Це як?

— Оскільки ми з цим побратимом російськомовні, спілкувалися більше російською. Було темно, бо спочатку не зрозуміли, що за бійці стоять неподалік від нас. Вступив з ними у діалог на відстані. Вони кажуть: «Ми з 7-ї роти». У нас також є така. Через час вони сказали щось про свою 2-гу бригаду. Я відразу подумав: «О, це ж 1-й армійський корпус. Ні хріна собі». Коли вони спитали, хто ми, відповіли: «Ми свої» і попросили покликати старшого за званням. Наговорили йому про те, що ми обійшли опорний пункт, що йде підкріплення. Він нам повірив. Ми швидко злиняли звідти. Відбігши метрів 150−200, задавили їх вогнем, як змогли. Потім відійшли, взяли підкріплення та повернулися. Вони на той час уже почали тікати. А ми їх підганяли.

Щодо наших ворогів, там є різні екземпляри — і реально дебіли, й алкоголіки, й професіонали. Якось двоє наших бійців взяли в полон дванадцять росіян. Причому з елітного штатного підрозділу.

В їхніх мобілізованих підготовка ніяка. Наших навчають перед відправкою на фронт, потім ми їх тут натягуємо, щоб вони могли стріляти з усього, що є, щоб менше боялися, морально намагаємося підготувати. А росіян просто кидають у бій як гарматне м'ясо.

Якось орки засіли у трьох невеликих посадках. Коли по одній відпрацювала наша артилерія, звідти вибігло 10−15 чоловік. При цьому із сусідньої посадки туди одразу попрямували два-три десятки їхніх солдатів. Звичайно, наша артилерія і по них вдарила. Якийсь колообіг вийшов.

— Чи траплялися моменти, коли ви розуміли, що вже все — кінець?

— Ні. Думаю, що у кожного є доля, яку пише не людина, а Бог. Тобто, якщо судилося чомусь трапитись тут і зараз, так і буде. Однак ти можеш загинути на війні як герой або десь у тилу — як незрозуміло хто. Це вже твій вибір.

— Напевно, у вас бували ситуації, які пам'ятатимете все життя?

— Їх багато. Та не дуже хочеться згадувати такі моменти.

Часто хлопці ризикують собою заради порятунку товаришів. Візьмемо ту ж евакуацію поранених. У Новоселівці у травні минулого року поранили мого побратима, з яким воювали пліч-о-пліч понад пів року. Виносили його під обстрілом. За комплекцією він вдвічі більший за кожного з нас. Повірте, було дуже непросто.

Якось у Слов'янську боєць взявся вивести у безпечне місце групу поранених. Нарвалися на супротивника. Він загинув.

Не раз під час евакуації поранених по нас стріляли ПТУРи (протитанкова керована ракета) або артилерія. Але евакуація все одно тривала. Зазвичай це відбувається так. Медична машина влітає на позиції, туди швидко вантажать бійців, і вона мчить на максимальних швидкостях під обстрілами.

Найтепліші слова можу сказати на адресу наших медиків, які надають першу допомогу реально в пекельних умовах, ризикуючи собою постійно. Від їхніх дій залежить, чи довезуть хлопців до госпіталю. Якось я бинтував голову бійцю, в якого осколком розсікло череп. Потім довідався, що його врятували. А одного бійця привезли на евакуацію вже як загиблого. Перевантажили у «медичку». Медики спробували відновити дихання. І вийшло. По суті, людину просто воскресили.

— Який період війни був для вас найскладнішим?

— Жовтень-листопад минулого року. На початку вторгнення було якось байдуже, що зі мною буде. Війна є війна, не ми її вигадали. Нам просто треба виконувати свою роботу. Однак, коли з'явилася кохана людина, думки стали зовсім іншими.

Моя дівчина з Бахмуту. Ми познайомилися у соцмережах. А коли після поранення я був на базі бригади, змогли зустрітися у Дніпрі. І пішло-поїхало.

Тепер мені якось легше морально. Знаю, що на мене чекають не тільки родичі та друзі. Мрію створити міцну родину.

— Ви побували у різних ситуаціях. Чи шкодували про вибір професії?

— Ні. Навіть якби чимось іншим займався, у будь-якому разі пішов би на війну…».

Фото – 25 бригады и «Факты».



Тема: АТО - ООС
Gorod.dp.ua на Facebook.

Другие новости раздела:

ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ!
Популярні*:
 за коментарями | за переглядами
•  У Дніпрі розпочали ремонт мосту, що веде на Монастирський острів (11)

•  У Дніпрі дівчина бризкала перехожим в обличчя освіжувачем (відео моменту) (11)

•  На Дніпропетровщині чоловіка спершу засудили до довічного за вбивство матері та бабусі, а потім присудили 3 млн гривень компенсації за душевні страждання (8)

•  У Дніпрі на автостанції на лівому березі планують збудувати зал очікування з торговельними приміщеннями (7)

•  15 років за ґратами проведе зрадник, який наводив російські ракети на Придніпровську ТЕС і «полював» за системами ППО (7)

•  На вулиці Гаванській зіткнулися ЗАЗ та ВАЗ: троє постраждалих (6)

•  На Блакитному озері будують паркан: власник обіцяє пляж за європейськими нормами (6)

•  Утворюється метровий шар піни: у Дніпрі в озеро Куряче з колектора виливаються відходи (5)

•  Заборгували понад 1,8 млн грн: цього тижня Дніпропроводоканал продовжить відключати боржників (5)

•  У Дніпро повертається стародавня мумія! (5)


* - за 7 днів | за 30 днів | Докладніше
Цифра:
95
лет театру ДрамиКом

Источник
copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте