Тайны истории: Как 150 лет назад деревянный собор в Новомосковске удалось сохранить от закрытия

За свою 245-летнюю историю шедевр деревянного зодчества, Свято-Троицкий собор в Новомосковске не раз оказывался в шаге от закрытия и демонтажа…

Многие знают о том, что этот храм планировали уничтожить в советское время. О событиях тех времен подробно рассказано в романе нашего знаменитого земляка Олеся Гончара «Собор».

Но мало кто знает о том, что полтора века назад новомосковской громаде удалось отстоять собор перед представителями… местного духовенства, которые считали храм старым, ветхим, предлагая его закрыть.

Свято-Троицкий собор давно называют «духовным завещанием» Запорожского казачества.

2 июня 1775 года, за несколько дней до уничтожения Запорожской Сечи, заложенное место под Свято-Троицкий Храм было освящено и началось его строительство.

Для строительства новой Святыни Самарские запорожцы пригласили мастера из Новых Водолаг Харьковской губернии Акима Погребняка. На собравшемся Совете "почтенных батькив" Слободы он предложил построить церковь с 9-ти куполами и нарисовал ее на доске. Запорожцы пришли в восхищение и поручили мастеру ее строительство за 2.000 рублей, из которых Погребняк тотчас изъявил желание пожертвовать на новую церковь 24 рубля. Общая стоимость постройки Собора обошлась в 16.763 руб. 71 коп.

Строительство было закончено 13 мая 1778 года его освящением. За этот шедевр деревянного зодчества выдающийся народный мастер получил своеобразный Знак качества – церковный Аттестат.

Подробней об истории этой святыни можно прочесть в следующей статье Городского сайта.

А о событиях, происходивших с храмом полтора века назад, в группе Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю) рассказал ее администратор Игорь Лысенко:

«Про те, як громада врятувала Запорізький собор в місті Новомосковську (опис 1870-х років).

«Колишня Самарська Паланка, яка і донині зветься в народі «Самарь», відрізняється від десятків інших повітових містечок тим, що має у себе пам`ятки старовини. Цінує їх і суворо оберігає як від руйнування з плином часу, так і в особливості від нападок різного роду новаторів.

Побудований запорожцями собор являє собою яскравий приклад цієї пошани до рідної старовини. Цей відомий храм описувався багатьма мандрівниками, а цього разу розповідь буде про те, як його намагались знищити.

Не мало було спроб і прохань з боку місцевого духовенства про «запєчатаніє» собору через те, що воно вважало його «вєтхім і грозящім опасностью». Але місцева громада наполягала на тому, що собор міцний і що в його запечатуванні немає жодної потреби.

Щоб відреагувати на прохання впливового духовенства, нещодавно була призначена комісія, в якій приймав участь і Катеринославський віце-губернатор. Коли ця комісія прибула до Новомосковська в собор, було доручено одному з майстрів випробувати з середини міцність головного купола. Була влаштована з мотузок драбина, по якій майстер дістався до крюка головного середнього панікадила під самим куполом. Перевіривши квадратної форми дубові дощечки, якими був замощений свод куполу, він знайшов їх до того міцними та добре зберігшимися, що з великим трудом, за допомогою молотка та стамески, він відколов кусочок дощечки, щоб потім показати комісії. Дерево, як це завжди буває зі старим дубом, який зберігається в сухому місці, було неймовірно твердим, майже закам`янілим.

Потім комісія переконалась особисто, що з такого самого лісу складений весь собор, починаючи від даху і закінчуючи нижніми краями фасаду. І навіть не зважаючи на те, що головний купол хоч і похилився, але він все одно був достатньо міцний. А тому комісія зробила висновок не на користь духовенства.

Цікаво, що всі зчеплення балок, обшивки та косяків спершу були зроблені лише за допомогою дубових дерев`яних гвіздків (кибелей) та шипів, а тому в ньому не було жодних залізних скріплень та гвіздків. Тільки недавно були стягнуті балки залізними болтами. В пам`яті місцевих жителів собор витримував декілька ураганів, від яких зривало дахи з будинків, та виривало дуби з корінням, а в соборі тільки панікадила здригались від сильного вітру.

Храм користується тут рідкою популярністю і про нього кожен говорить з тим особливим виразом, який без слів каже, що він складає дійсно святиню, дуже дорогу через спогади про його устроітелей – запорізьких козаків.

«Це запорожці будували», «запорізький собор» - з цього починається розповідь всякому заїжджому про собор.

До речі треба сказати, що тут в місті, менше чим будь де прості люди, міщани та купці намагаються ламати свою мову. Розмовляють так, як Бог дав, українською і не добавляють до своїх прізвищ «-овъ».

Біля входу в собор і зараз ще висить чавунна дошка, яка в верхній частині має прикрасу у вигляді двох кінських голів, складених в різні боки. З зовнішньої сторони на ній знаходяться якісь заглиблення у вигляді літер, їх не можна розібрати. Також у дошки є дерев`яний молоток, яким тепер б`є вночі сторож, а раніше скликалась Рада.

Звук від ударів – як глухий дзвін і він багато про що нагадує..».

Фото из архива Городского сайта