Таємниці історії: Як 150 років тому дерев'яний собор у Новомосковську вдалося зберегти від закриття

За свою 245-річну історію шедевр дерев'яної архітектури, Свято-Троїцький собор у Новомосковську не раз опинявся за крок від закриття та демонтажу…

Багато хто знає про те, що цей храм планували знищити за радянських часів. Про події тих часів докладно розказано у романі нашого знаменитого земляка Олеся Гончара «Собор».

Але мало хто знає про те, що півтора століття тому новомосковській громаді вдалося відстояти собор перед представниками… місцевого духовенства, які вважали храм старим, старим, пропонуючи його закрити.

Свято-Троїцький собор давно називають «духовним заповітом» Запорізького козацтва.

2 червня 1775 року, за кілька днів до знищення Запорізької Січі, закладене місце під Свято-Троїцький Храм було освячено та розпочалося його будівництво.

Для будівництва нової Святині Самарські запорожці запросили майстра з Нових Водологів Харківської губернії Акима Погребняка. На Раді "поважних батьків" Слободи він запропонував побудувати церкву з 9-ма куполами і намалював її на дошці. Запорожці захопилися і доручили майстру її будівництво за 2.000 рублів, з яких Погребняк відразу виявив бажання пожертвувати на нову церкву 24 рублі. Загальна вартість будівництва Собору коштувала 16.763 руб. 71 коп.

Будівництво було закінчено 13 травня 1778 його освяченням. За цей шедевр дерев'яної архітектури видатний народний майстер отримав своєрідний Знак якості – церковний Атестат.

Детальніше про історію цієї святині можна прочитати у наступній статті Міського сайту.

А про події, що відбувалися з храмом півтора століття тому, у групі Рідна Новостепанівка (Цікавинки з історії Новомосковського краю) розповів її адміністратор Ігор Лисенко:

«Про те, як громада врятувала Запорізький собор в місті Новомосковську (опис 1870-х років).

«Колишня Самарська Паланка, яка і донині зветься в народі «Самарь», відрізняється від десятків інших повітових містечок тим, що має у себе пам`ятки старовини. Цінує їх і суворо оберігає як від руйнування з плином часу, так і в особливості від нападок різного роду новаторів.

Побудований запорожцями собор являє собою яскравий приклад цієї пошани до рідної старовини. Цей відомий храм описувався багатьма мандрівниками, а цього разу розповідь буде про те, як його намагались знищити.

Не мало було спроб і прохань з боку місцевого духовенства про «запєчатаніє» собору через те, що воно вважало його «вєтхім і грозящім опасностью». Але місцева громада наполягала на тому, що собор міцний і що в його запечатуванні немає жодної потреби.

Щоб відреагувати на прохання впливового духовенства, нещодавно була призначена комісія, в якій приймав участь і Катеринославський віце-губернатор. Коли ця комісія прибула до Новомосковська в собор, було доручено одному з майстрів випробувати з середини міцність головного купола. Була влаштована з мотузок драбина, по якій майстер дістався до крюка головного середнього панікадила під самим куполом. Перевіривши квадратної форми дубові дощечки, якими був замощений свод куполу, він знайшов їх до того міцними та добре зберігшимися, що з великим трудом, за допомогою молотка та стамески, він відколов кусочок дощечки, щоб потім показати комісії. Дерево, як це завжди буває зі старим дубом, який зберігається в сухому місці, було неймовірно твердим, майже закам`янілим.

Потім комісія переконалась особисто, що з такого самого лісу складений весь собор, починаючи від даху і закінчуючи нижніми краями фасаду. І навіть не зважаючи на те, що головний купол хоч і похилився, але він все одно був достатньо міцний. А тому комісія зробила висновок не на користь духовенства.

Цікаво, що всі зчеплення балок, обшивки та косяків спершу були зроблені лише за допомогою дубових дерев`яних гвіздків (кибелей) та шипів, а тому в ньому не було жодних залізних скріплень та гвіздків. Тільки недавно були стягнуті балки залізними болтами. В пам`яті місцевих жителів собор витримував декілька ураганів, від яких зривало дахи з будинків, та виривало дуби з корінням, а в соборі тільки панікадила здригались від сильного вітру.

Храм користується тут рідкою популярністю і про нього кожен говорить з тим особливим виразом, який без слів каже, що він складає дійсно святиню, дуже дорогу через спогади про його устроітелей – запорізьких козаків.

«Це запорожці будували», «запорізький собор» - з цього починається розповідь всякому заїжджому про собор.

До речі треба сказати, що тут в місті, менше чим будь де прості люди, міщани та купці намагаються ламати свою мову. Розмовляють так, як Бог дав, українською і не добавляють до своїх прізвищ «-овъ».

Біля входу в собор і зараз ще висить чавунна дошка, яка в верхній частині має прикрасу у вигляді двох кінських голів, складених в різні боки. З зовнішньої сторони на ній знаходяться якісь заглиблення у вигляді літер, їх не можна розібрати. Також у дошки є дерев`яний молоток, яким тепер б`є вночі сторож, а раніше скликалась Рада.

Звук від ударів – як глухий дзвін і він багато про що нагадує..».

Фото з архіву Міського сайту