У днепровского путешественника появился необычный попутчик

Неожиданный друг появился у путешественника Сергея Гордиенко, который продолжает экспедицию «Україна – фортеця європейської свободи».

Городской сайт рассказывал о подготовке и начале этого похода, в котором известный путешественник пешком преодолеет более чем 2 тысячи километров от Днепра до горы Говерла и обратно.

На этом пути уже пройдено более 150 километров, и у Гордиенко на этом пути появился неожиданный друг, о чем сообщается:

«СЕРГІЙ ГОРДІЄНКО ВЖЕ ДІЙШОВ ДО ОЛЕКСАНДРІЇ

За сьогодні мандрівник пройшов 28 км, а на загал – 175 км, що становить відстань від Дніпра до міста Олександрія на Кропивниччині. Напередодні на ночівлю зупинився десь за півтора кілометри від села Уллянівка, в лісосмузі, встановивши намет під крислатим дубом.

– Хоча насправді пройдено цього дня на 12 кілометрів більше, – зізнається, усміхаючись, Сергій Іванович під час вечірньої телефонної розмови. – А сталося таке: вирушивши зранку, та відмахавши вже кілометрів за шість, раптом зрозумів, що забув на місці покинутої стоянки свій телефон! Довелося вертатися…

Хтозна, може, це так зурочив досвідченого мандрівника-професіонала один місцевий котейко, що приходив сьогодні раненько до бівуаку Сергія Івановича. Настирливо терся об ноги, нявчав прохально, коли мандрівник снідав. Людина розчулилася і пригостила котика двома добрячими ложками тушонки.

– Ох, вже ж ці тваринки! – продовжує Сергій Гордієнко. – Телефонували цього ранку мої нові друзі з П’ятихаток, розповідали про песика-безхатька, з яким я поділився там своєю ковбасою. Кажуть, він тепер сидить, бідолашний, біля Центру незламності, принюхається до кожного, хто входить-виходить з нього. Певно, мене виглядає…

Ех, зітхає мандрівник, завжди душа болить від таких зустрічей у дорозі – з братиками нашими меншинькими. Взяв би собі кожного такого нещасного. Та тільки рідний дім Гордієнків уже й без того давно перетворився на притулок для підібраних і врятованих тварин (дочка Аліса – вся в батька, така ж сердобольна). Тим більше, в планах Сергія Гордієнка – після перемоги у війні, дай, Боже, якомога скорішої! – ще ж кілька амбітних проєктів-експедицій, далеко за межами України, водних – куди не візьмеш із собою, як колись лабрадора Руньку по Євразії, свого нового пса…

– Ну, покладемося на Господа-Бога, – зітхає Сергій Іванович. – Як буду вертатися з Говерли, й цей Хатіко п’ятихатський ще буде чекати на мене, – може, серце моє здригнеться, та таки візьму собі цього вірного друга…».