Єпископ Феодосій Макаревський – літописець Дніпрового краю

Міський сайт продовжує розповідати про життя визначних та напівзабутих історичних особистостей міста на Дніпрі.

200 років тому на світ прийшла людина, якій судилося стати одним із найвидатніших літописців нашого краю в XIX столітті. Його праці до сих пір є своєрідною енциклопедією історії Придніпров’я, в першу чергу, релігійної та церковної історії.

Це єпископ Феодосій, в миру – Олександр Григорович Макаревський. Ювілей цієї людини – чудовий привід розповісти детально про його життєвий шлях, та про його спадщину.

Звідки родом єпископ Феодосій? Як він опинився в нашому місті й очолив єпископську кафедру? Які праці єпископа з історії краю до сих пір цінуються та читаються? Який внесок єпископа Феодосія в розвиток православної єпархії та в історичне краєзнавство? Де був похований єпископ і що стало з його могилою?

На ці запитання відповість давній друг Міського сайту, кандидат історичних наук, завідуючий відділом Дніпропетровського Національного історичного музею імені Д. Яворницького Максим Едуардович КАВУН.

Уродженець Чернігівщини знайшов свою місію на Придніпров’ї

«Єпископ Феодосій – ширше, ніж релігійний діяч, він є також істориком, краєзнавцем та церковним педагогом, - розповідає Максим Кавун.

Олександр Григорович Макаревський, а надалі Преосвященний Феодосій, народився 1822 року на Чернігівщині. Точна дата народження єпископа не вказувалася в більшості тогочасних публікацій. В публікаціях сучасних дослідників вказується дата 3 (15 за новим стилем) травня 1822 року.

Народився Олександр у родині диякона. Тому не випадково з дитинства відчував інтерес та покликання до справ духовних. У 1845 році він закінчив Чернігівську духовну семінарію. А в 1849 році закінчив Київську духовну академію.

Тут доречно згадати, що ця академія фактично є правонаступницею славетної Києво-Могилянської академії – кузні кадрів української еліти XVII–XVIII століть. Олександр закінчив академію за першим розрядом, що давало право через два роки стати магістром.

Отримавши фундаментальну духовну освіту, молодий священик став швидко просуватися по духовній лінії. Спочатку він викладав у місті Смоленськ. 31 січня 1850 року призначений професором Смоленської духовної семінарії та вчителем «в училище девиц духовного звания», тобто жіноче духовне училище.

Надалі Олександр Макаревський деякий час служив у місті Вязьма. 28 березня 1853 року призначений наглядачем вяземських повітового та приходського училищ. В травні 1853 року – рукопокладений в священики Свято-Троїцького собору у місті Вязьма. Він був цензором проповідей, членом Вяземського духовного правління, катехізатором, 29 червня 1855 року йому було надано сан протоієрея.

Важливим рубіконом у житті молодого священика став 1861 рік. Тоді померла його дружина. Після її передчасної кончини він прийняв рішення стати монахом. 16 березня 1861 року він був переведений на посаду інспектора Смоленської семінарії.

3 травня того ж року Олександр Макаревський постригся у монахи, й прийняв ім'я Феодосій – на честь святого Феодосія Печерського – одного з найбільших православних подвижників Київської Русі.

Кар’єра священика стрімко просувалася вгору. 29 березня 1862 р. Феодосій був переведений інспектором Санкт-Петербурзької духовної семінарії. 29 квітня того ж року зведений у сан архімандрита. З серпня наступного, 1863 року – ректор Воронезької духовної семінарії та настоятель Олексіївського Акатова монастиря. Був членом духовної консисторії та благочинним монастирів Воронезької єпархії, з грудня 1866 р. – редактор «Воронежских епархиальных ведомостей». Нарешті, з 28 січня 1867 року Феодосій – єпископ Острогозький, вікарій Воронізької єпархії. На цій посаді він знаходився чотири роки, до червня 1871 року.

Єпископ Феодосій – поважний пастир єпархії

Але долі судилося так, щоб Феодосій повернувся на Південь, у рідні землі, й саме там знайшов своє справжнє покликання.

23 червня 1871 року його було призначено єпископом Катеринославським і Таганрозьким. Він став 14-м єпископом нашої єпархії. Кафедра єпископа знаходилася в Спасо-Преображенському соборі міста Катеринослава. 6 серпня 1871 року у кафедральному соборі єпископ уперше звернувся до віруючих із програмною промовою та відправив богослужіння.

14 років провів Феодосій на єпископській службі. За його каденції суттєво оживилося духовне життя губернії. Єпископ заснував в Катеринославській єпархії окружні, благочинницькі та єпархіальні з’їзди духовенства та вибори благочинних. Для підвищення якості проповідей і духовних видань створив при благочиніях цензурні комітети і бібліотеки.

Єпископ Феодосій багато уваги приділяв подальшому розвитку системи духовної освіти краю. За його каденції були засновані чоловічі духовні училища у губернському місті Катеринославі, а також у повітових містах Бахмуті та Маріуполі. Також було впорядковано жіноче духовне училище в Катеринославі. У 1884 році єпископ Феодосій створив Єпархіальну училищну раду, яка відкрила 108 церковно-парафіяльних шкіл. Раді були підпорядковані 73 спостерігачі, які здійснювали контроль за станом справ у всіх церковно-парафіяльних школах єпархії.

Активно проявив себе єпископ й на ниві збирання пам’яток церковної історії. Він активізував цю роботу в своїй єпархії. Найцінніші артефакти він відправляв до Музею Церковно-археологічного товариства (почесним членом якого був з 1873 року) при Київській духовній академії.

Єпископ Феодосій помер 5 (17) лютого 1885 року в місті Катеринославі, від апоплексії головного мозку (інсульт). Поховання єпископа відбулося 10 лютого. Церемонію провів єпископ Таврійський та Сімферопольський Гермоген (Добронравов). Поховали єпископа Феодосія в кафедральному соборі, в приділі, з лівої сторони.

За життя єпископ Феодосій удостоївся низки державних нагород: орден Святого Володимира 3 ступеня (1869), та 2 ступеня (1877), та ордена Святої Анни 1-го ступеня (1873).

Засновник єпархіальної преси

Одним із перших заходів єпископа Феодосія на посаді стало створення єпархіальної преси. З 1872 року почала видаватися друга газета губернії – «Екатеринославские епархиальные ведомости». Перша газета міста та краю – «Екатеринославские губернские ведомости», була заснована 1838 року. Відтоді, доволі довгий проміжок, часу справа періодичної преси в губернії не просувалася. Єпископ Феодосій своїми зусиллями потрохи зрушив цю справу з місця.

Незважаючи на вповні офіційний характер цієї єпархіальної газети, вона містить, крім офіційних відомостей, величезний масив історичної інформації. Це стосується будівництва та освячення новий церков, монастирського життя, розвитку системи духовної освіти та багатьох інших питань. Збережені підшивки єпархіальної газети є одним із найважливіших джерел з духовно-релігійної історії краю другої половини XIX – початку XX століть.

Автор книг про чудотворну ікону та знаменитий Самарський монастир

Але не тільки, й не стільки розвитком своєї єпархії за 14 років знаменитий єпископ Феодосій. Ще більш він відомий завдяки своїм історико-краєзнавчим дослідженням. Навіть у першій частині свого життя, Феодосій багато часу присвячував краєзнавчим дослідженням тієї місцевості, де йому доводилося служити. Зокрема, він брав участь в складенні «Памятной книжки Смоленской губернии», а в Воронежі – в складанні акафіста святителю Тихону.

У Катеринославі єпископ Феодосій спочатку зосередився на декількох темах духовної історії краю. У 1873 р. вийшла друком його перша розвідка – «Краткие сведения о местночтимой иконе Божьей Матери, находящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре, Екатеринославской епархии». У цій праці Феодосій розкрив історію чудотворної ікони, історію її переміщень з олтаря Свято-Миколаївської церкви козацького містечка Нового Кодака, спочатку до архієрейського дому при Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі, потім у Новомиргороді і, нарешті, у Катеринославі. У 1807 р. ікону передали в знаменитий Самарський Пустельно-Миколаївський монастир.

У 1873 році єпископ Феодосій видав окремою книжечкою наступну працю «Самарський, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь». Тут подана загальна історія святині (попередніми дослідниками були Гавриїл Розанов та Аполлон Скальковський), але до праці Феодосія додані також дуже цінні історичні документи за 1731–1764 роки.

Таким чином, вже на початку єпископської каденції, Феодосій проявив себе не тільки як пастир, а й літописець місцевого краю.

Єпископ Феодосій – автор енциклопедії духовної історії краю

Перебуваючи на Катеринославській кафедрі, єпископ Феодосій значну частину свого часу присвятив кропіткому збиранню відомостей про заснування та розвиток храмів майже в кожному населеному пункті. Спочатку він друкував численні замітки та статті («историко-церковные материалы») в «Епархиальных ведомостях», часто без підпису. На сторінках газети також з’явився нарис Феодосія, присвячений історії поширення православ’я на території єпархії.

Надалі виріс задум створити узагальнююче видання.

Результатом цієї, без сумніву, титанічної роботи, стало видання книги «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия». Ця робота вийшла друком у 1880 році у 2-х томах. Обсяг книги – близько тисячі сторінок тексту!

На сторінках книги, відповідно до тодішнього адміністративно-територіального поділу на повіти, подана історія церков та монастирів майже всіх населених пунктів Катеринославщини.

Особлива цінність книги Феодосія полягає в тому, що більшість архівних джерел, які він використовував при підготовці твору, не вціліла до наших днів, а загинули під час Другої Світової війни та радянських «чисток» архівних документів. Своє дослідження Феодосій провів на основі архівних документів Катеринославського духовного правління, архієпископського дому, Самарського монастиря, документів із деяких церков, збудованих у ХVІІІ столітті. Багато матеріалу Феодосій подав на базі усної історії - переказів старожилів та священиків.

Перший випуск книги єпископа Феодосія вміщує історію церков Катеринославського, Верхньодніпровського, Новомосковського і Павлоградського повітів. Другий випуск – стосується Бахмутського, Слов’янського, Ростовського, Олександрівського і Маріупольського повітів. За підрахунками професора Ганни Швидько, всього в «Материалах» описано 336 населених пунктів.

За радянських часів кілька примірників книги Феодосія можна було знайти тільки в бібліотеках. У 2000 р. працю єпископа Феодосія нарешті було перевидано репринтним способом та широким накладом. Ініціатором виступило управління освіти області, а автором передмови та наукового коментаря стала знаний фахівець, лідер краєзнавців області, доктор історичних наук, професор Ганна Швидько (яка, на жаль, пішла з життя на початку цього року).

Книга Феодосія була передана майже в кожну шкільну бібліотеку області та в інші бібліотечні зібрання. Цей факт важко переоцінити – фактично до сучасного читача повернувся цілий напівзабутий пласт історії краю майже в два століття.

Цікаво, що в плані синтезу духовної історії краю єпископ Феодосій мав одного аналога та попередника – це катеринославський архієпископ Гавриїл (Василь Федорович Розанов), який очолював кафедру в 1827-1835 роках, та залишив по собі декілька книг з історії Південного краю та нашої єпархії. Єпископи Гавриїл та Феодосій являють собою тип не тільки здібних адміністраторів, але одночасно й дослідників та збирачів духовно-культурної спадщини, справжніх подвижників справи духовної.

Книга Феодосія, яка одразу стала «класичною», й сьогодні отримує різні оцінки фахівців. Його твори широко використовували Дмитро Яворницький, Дмитро Багалій, радянські дослідники історії краю.

Легенда про апостола Андрія та монастир на острові: історична правда чи вигадка єпископа Феодосія?

В історії міста на Дніпрі єпископ Феодосій ввійшов не тільки як власне історик його церков, а набагато ширше – як співавтор «культурного міфу» міста. Саме в тексті книги Феодосія вперше подано легенду, яка зараз наводиться в більшості краєзнавчих публікацій, статей та книг.

Інформація про те, що першим сталим поселенням на території сучасного міста Дніпро є візантійський монастир IX–XIII століть, вперше з’явилася на сторінках праці Феодосія 1880 року. В ХХ столітті більшість краєзнавців згадували про монастир як про доконаний факт, не вказуючи, що то є лише легенда.

Феодосій воліє розпочинати історію Придніпров’я з подорожей Андрія Первозванного. Легенда сповіщає, що один з найближчих учнів Христа – апостол Андрій Первозванний (пізніше був розп’ятий на хресті форми Х, через що хрест названий «андріївським»), здійснив, у тому числі, й подорож у скіфські землі, відвідавши Херсонес, а потім, пройшовши Дніпром, дістався майбутнього Києва. Святий апостол Андрій нібито взійшов на гори Київські та проголосив, що «на горах цих просяє благодать Божа». На тім місці, де Андрій нібито встановив хрест, у Києві стоїть знаменита Андріївська церква зодчого Бартоломео Растреллі.

Отже, єпископ Феодосій стверджує:

«По виїзді з Херсонесу, подорожуючи різними місцями в Київ, святий первозванний апостол, на Дніпрі, по причині бурхливого й небезпечного плавання, вимушений був зупинитися, на деякий час, на одному величезному скелястому острові, відомому в старовину, з початку ХІ віку, під ім’ям то Монастирки, то Монастирщини, то Острова Монастирського, біля нинішнього Катеринослава, молився тут Господу про озаріння всієї країни цієї світлом Христовим, влаштував тут жертовник та водрузив хрест, як прапор перемоги та торжества християнства над язичництвом, світла над тьмою… З того часу острів цей зробився пам’ятним та заповітним для всіх боголюбців, став предметом священного вшановування та благоговійного спомину й поклоніння для навколишніх мешканців; а досточтиме ім’я святого Андрія Первозванного зріднилося з місцевістю, освятилося в пам’яті та в устах народу, й переходило з віку в вік, як ім’я святого патрона та небесного покровителя країни нашої».

Феодосій іде далі та вводить другий вузловий момент легенди – візантійський монастир. Єпископ стверджує:

«Під час плавання свого по Дніпру в Константинополь православні руські постійно зупинялись для тимчасового відпочинку як на перепутті, на святому Острові дніпровському, біля нинішнього Катеринослава… Значить, острів цей на так званому грецькому шляху для всіх подорожніх з півночі на південь слугував справжнім перепуттям, головним середоточним пунктом… й подорожні, після молитви й відпочинку на святому Острові одні відправлялися з нього в Чорне море, а інші через Самару, Вовчу та Міус в Азовське море».

У тексті книги Феодосія вперше дається опис історії монастиря на острові:

«В 870 році з руськими купцями виїхали з Константинополя в Київ декілька грецьких ченців, між якими був один з багатих Константинопольських купців; досягши св. Острова на Дніпрі та полонившись розповідями про святість місця цього, гарними краєвидами та багатою природою його, монахи полюбили цей святий Острів, обрали його, для себе місцем молитовних подвигів та залишилися тут на постійне жительство з усім тим багатством та з усією тією святинею, які вивезли з Константинополя та мали при собі.

В 957 році набожна та благочестива велика княгиня Київська Ольга, пливучи Дніпром в Константи¬нополь, довго проживала на святому дніпровському Острові з усіма своїми супутниками, з одного боку, в очікуванні кінця сильної багатоденної бурі, що не дозволяла нікому пройти безпечно Дніпровські пороги, а з другого, побоюючись за порогами нападу диких, хижих та жорстоких Печенігів. Супутник великої княгині, єпископ Григорій, за сприяння самарських рибалок, ченців, які жили на острові, та своїх наближених, влаштував тут особливу церковку та правив у ній службу божу.

У 988 році Великий Князь Київський Володимир, з багаточисельною дружиною пливучи по Дніпру в Херсонес, зупинявся на цьому священному дніпровому Острові, благоговійним взором оглядав усю місцевість його і любувався тут краєвидами багатої природи. Самарянські, Самарські рибалки для Великого Князя та для всієї його дружини го¬тували тут їжу і по¬казували їм усі особливості острова.

З початку Х століття Острів цей для всіх християн, які пливли по Дніпру, зробився уже становищем, головною ставкою, відкритою пристанню, місцем притулку та тимчасового відпочинку».

Монастир, на думку єпископа Феодосія, проіснував до часів татаро-монгольської навали, тобто до 1220-х років. З приводу сказаного Феодосієм, Дмитро Яворницький в книзі «Дніпрові пороги» 1928 року зауважив:

«Що острів Манастирський міг бути пунктом одпочинку для руських, які йшли по Дніпру вниз, це зовсім правдоподібно, бо це один із великих островів, який ніколи не затопляє весняна вода і є, так би мовити, переддвір’я порогів. Раніш, ніж пуститись в страшні пороги, треба було "исполчитись", як казали в давні часи, одпочити, оглянути все справилля, розвідати, чи немає де ворожої засади то-що».

Але у примітках до книги, Д.І. Яворницький зробив досить їдкий саркастичний коментар:

«Відкіля всі ці дрібниці взяв єпіскоп Феодосій про Манастирський острів, зовсім невідомо. В жодних списках руських літописів жодного острову з назвою Манастирського немає. Такі дрібниці можна бачити тільки після довгого посту та щирої молитви та й то «не на яву, а в тонцем сні…».

Поки доводиться визнати, що відомості про візантійський монастир, а тим більше сполучення його з постаттю апостола Андрія Первозванного, залишаються легендою, яка, з легкої руки єпископа Феодосія, з 1880 року, стала фактом культурного життя міста та міської ідеології. Остаточну крапку в цій дискусії можуть дати тільки археологічні дослідження території Монастирського острова.

Могилу єпископа сплюндрували «войовничі безвірники»

Єпископ Феодосій був похований, як і декілька інших єпископів, у підвальній частині кафедрального Преображенського собору міста Катеринослава.

На початку 1930-х років, коли собор було зачинено, а в ньому було влаштовано «Антирелігійний музей», була вчинена наруга над могилами. Тлінні останки єпископів «войовничими безвірниками» були викинуті з підвалу собору. За деякими свідченнями, кістки були поховані в одній могилі біля будівлі собору.

Через деякий час після повернення Преображенського собору віруючим, на початку 2000-х років, пам'ять кількох єпископів, зокрема, Феодосія, була відновлена. На місці поховання споруджений невеликий пам’ятник – хрест з червоного граніту, на якому висічені імена похованих єпископів.

У 2016 р., в рамках декомунізації, на карті міста з’явилося ім’я Феодосія Макаревського. Його ім’я отримав колишній провулок Радянський. Назва була надана з історичною прив’язкою – саме на цій локації в дореволюційний час знаходився Архієрейський будинок – резиденція Катеринославських єпископів. Нині на цьому місці медичний інститут, знаний у радянський час як «ДІВЕТІН».

***

Єпископ Феодосій (Макаревський) є одним із найбільш яскравих діячів духовної історії нашого краю XIX століття. Він поєднав у собі якості здібного адміністратора-керівника православної єпархії з гігантськими за обсягом дослідженнями історії місцевого краю. Його праці навіть 150 років після видання є своєрідною енциклопедією історичного минулого міст і сіл Придніпров’я. Життя єпископа Феодосія – приклад високого духовного служіння на благо міста та краю», - завершує Максим Кавун.