В Днепре отметили 100 лет со дня рождения легендарной петриковской мастерицы

Марфа Тимченко – одна из знаменитых народных мастеров, которые возрождали традиции знаменитой петриковской росписи.

Марфа Ксенофонтовна Тимченко (1922-2009) — украинский мастер народной декоративной росписи, член Союза художников СССР, Народный художник УССР. Лауреат Национальной премии Украины имени Т. Шевченко и премии имени Е. Белокур.

Столетие со дня ее рождения отметили в Днепровском Доме искусств, о чем его арт-директор Валентина Слобода рассказала следующее:

«100-літній ювілей Марфи Тимченко.

У кінці березня 100 років тому в славнозвісній Петриківці народилась дівчинка, яка продовжила традиції козацького краю, опанувавши унікальний вияв української культури – петриківський декоративний розпис, та талановито розширила ареал його використання на фарфорі та в народному живописі. Розписані нею порцелянові вироби (сервізи, вази) стали широко відомі не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу, де експонувалися її роботи.

Ім’я цієї майстрині Марфа ТИМЧЕНКО - заслужений майстер народної творчості України, член національних спілок художників України, майстрів народного мистецтва України та спілки архітекторів України.

Мистецький доробок Марфи Ксенофонтівни визнаний та гідно оцінений: вона - перша лауреатка премії імені Катерини Білокур, Народний художник України, лауреатка Шевченківської премії.

Витоки таланту майстрині – у рідній Петриківці. Їй довелось з тринадцяти років уже працювати в колгоспі, бо хворіла мама, що пережила голодомор. Тому дівчина закінчила лише початкову школу. Вчитель малювання і креслення Олександр Феодосійович Статива помітив потяг Марфи до малювання і запросив до місцевої дворічної школи декоративного малювання, яка з його ініціативи була відкрита в Петриківці в 1936 році.

Отримувати знання поталанило в унікальної самобутньої майстрині Тетяни Якимівни Пати. Із глибокою вдячністю згадувала Марфа Ксенофонтівна своє навчання, улюблену вчительку й усіх, хто «ставив її на крило»: "Якби не вони, може, я була б трактористкою або швачкою". Уже цього ж року відбулась у Києві Перша республіканська виставка українського народного мистецтва, де роботи юної петриківчанки були відзначені премією.

В 16 років Марфу направили на навчання до Київської школи майстрів народного мистецтва, що знаходилась у Лаврі. Краса соборів Лаври справила велике враження на юну сільську дівчину, але і чарівні петриківські краєвиди весь час згадувались. Коли її прийняли до школи, дала слово: «Якщо стану художницею, обов’язково намалюю своє дитинство, свою рідну Петриківку!».

З початком Другої світової повернулася до рідного села. Разом з подругою Вірою Клименко (теж в подальшому відомою майстринею петриківського розпису) утікала від поліцаїв, що забирали молодь на примусові роботи у Німеччину.

Починаючи з 1944 року жила в Києві, де працювала в кількох художніх закладах: в Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР, Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, Баранівському фарфоровому заводі, в Будинку творчості Спілки художників у Седневі на Чернігівщині. Опановувала нові можливості використання петриківського розпису разом з іншими «київськими петриківчанками» Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко, Вірою Павленко та Ганною Павленко-Черниченко. На вазах, чайних сервізах розквітли пишні квіти, а казкові птахи красувалися серед цього дивовижного цвіту.

Розписи петриківських майстринь на порцелянових виробах набули великої популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн в усьому світі. Вони розписали каюти пароплавів «Тарас Шевченко» та «Микола Гоголь». М. Тимченко розробляла способи розпису порцеляни та виробів з дерева, готувала ескізи малюнків для тканини.

З початку 1970-х років Марфа Тимченко, продовжуючи оздоблювати порцеляну петриківським орнаментом, одночасно почала малювати сюжетні картини у оригінальному стилі, заснованому на принципах петриківського розпису. Написані в цей час картини "Седнівські поля", "Біля седнівського джерела" передають чарівну красу краєвидів, приваблюють зображенням реальності як дивовижної казки. Засвоївши в дитинстві традиції петриківських сільських малювальниць, зачарованих рідною квітучою природою, землю у творах Марфа Тимченко завжди зображає розквітлою, плодоносною. Інтерпретація природи у неї наївна й водночас казково-декоративна. Мистецтвознавці підкреслюють красу її живописно-пластичних міфологем України як розкішного і щедрого краю. Вона створювала чудові листівки й плакати, зразки розпису виробів із дерева та порцеляни, ескізи тканин і вишивок, виконувала інші настінні розписи разом з колегами з Петриківки.

Багато киян і гостей столиці милувалися чарівними розписами магазину іграшок "Казка", створеними майстринею разом з чоловіком Іваном Скицюком і донькою Оленою Скицюк у 1979 році. В серії декоративних полотен «Моє дитинство» (1980— 1990 роки створення) Марфа Ксенофонтівна стримала дане нею в юності слово: відтворити свою рідну Петриківку з її традиційно побіленими стінами хат серед буйних садів і квітників. Саме за цю серію, яка сприймається своєрідними живописними спогадами,оповідями про дитинство, Марфа Тимченко отримала найвищу вітчизняну нагороду в галузі мистецтва — Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Творча діяльність Марфи Тимченко, що розквітла на життєдайному ґрунті українського народного мистецтва, – унікальне явище у мистецтві народного живопису. З одного боку, те, що майстриня сповідувала традиції народного орнаментального мистецтва, з іншого – середовище професійних художників, в якому жила і працювала, сприяли народженню унікального явища в її творчості від традиційних мальовок до монументальних розписів. Віддамо шану нашій землячці, унікальній самобутній майстрині МАРФІ ТИМЧЕНКО!».