В больнице скончался народный артист Украины Валерий Иванович Ковтуненко, который более 20 лет, с 1994 по 2016 годы руководил Днепропетровским украинским музыкально-драматическим театром имени Шевченко.
За последние дни – это уже третья утрата театральной шевченковской семьи. Напомним, что совсем недавно в мир иной ушли ведущие актрисы этого театра Лидия Кушковая и Валентина Сушко, о чем сообщал Городской сайт.
Смерть Валерия Ковтуненко стала трагедией для всех днепровских поклонников Мельпомены. Давний друг Валерия Ивановича, сотрудница Днепровского Дома искусств (много лет руководившая этим учреждением) Валентина Владимировна Слобода так отреагировала на смерть бывшего ведущего актера и директора театра Шевченко:
«Сім’я шевченківців знову зазнала великої втрати – помер у лікарні Валерій Ковтуненко. Смерть народного артиста України, кандидата мистецтвознавства, кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поета і композитора, директора, який два десятиліття (1994—2016 рр.) керував українським музично-драматичним театром ім. Шевченка, боляче відізвалась у серцях тисяч людей Дніпра і далеко за його межами.
У своїх поезіях Валерій Іванович Ковтуненко колись написав: "Я відпускаю повід у коня, Нехай іде собі, як серце кличе".
Безжальна хвороба і невмолима смерть забрали сили у митця, щоб утримувати повід норовистого коня своєї Долі далі. Тож
«Взяв батога і шляхом, без огляду,
Пішов додому, в синю далечінь...»
У синю далечінь, де ще мріють обриси колежанок по сцені рідного театру: дружини Лідії Кушкової та актриси Валентини Сушко. Ще не минуло сорок днів, а він пішов за ними вслід, у синю далечінь. Все усвідомлене життя він присвятив мистецтву, за що і отримав не тільки звання народного артиста України, а й щиру любов багатьох шанувальників.
Доля щедро обдарувала хлопчика із учительської родини села Олександрівка Сумської області: він прагнув подарувати людям всю красу світу, його неосяжність і велич. У родині, де батько грав на багатьох музичних інструментах, мама співала, грала на гітарі, брала участь у драматичних виставах, писала вірші вигранювався талант Валерія Ковтуненка як майбутнього поета, композитора, співака і актора.
Після закінчення двох факультетів Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (акторського і театрознавчого) з 1973 по 1990 роки він працював актором у дніпропетровському театрі ім. Шевченко, потім на обласному телебачення, де разом з Лідією Кушкової створили театр-студію "Воля". Дванадцять вистав вони поставили і зіграли за творами української класики, дванадцять відеофільмів відзняли і показали численному глядачеві. Очолював більше 2 років обласний центр народної творчості при управлінні культури облдержадміністрації. Але сцена рідного театру не відпускала: з січня 1994 року повернувся директором в театр, де встигав і керувати і грати як актор. У творчості митця десятки ролей і сценічних образів, створених ним у виставах театру ім. Шевченка і на телебаченні, у відеофільмах і театралізованих концертах.
Як директор (робота якого не завжди помітна поза межами колективу) формував репертуарну політику театру на використанні високохудожніх творів української та світової драматургії, не пішов на повідку невибагливих смаків деяких груп глядачів, залучав до роботи високопрофесійних режисерів, на вистави яких роками ходили глядачі, роботи, які відзначались на професійних конкурсах і фестивалях. Сам писав музику до деяких вистав: «Дикий ангел» О. Коломійця, «Великий жартівник» В. Губарева, «Римська лазня» С. Стратієва, «Тил» М. Зарудного. А ще були три поетичні збірки: «Пісня Іволги» (1986),«Шанс» (1991), «Сповідальна ніч» (1991). Згадуємо творчі зустрічі та концерти шевченківців, які завжди були наповнені поезією та авторськими піснями Валерія Ковтуненка (написав їх близько ста!). Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців, що виконувалась щороку під час святкування Міжнародного дня театру.
Валерій Іванович завжди підкреслював, що відчуває задоволення, коли колективна робота приносить результат. Намагався організувати роботу так, щоб вистави театру побачили більше людей: проводив гастролі, вивчав думки фахівців і колег, піднімав смак у глядача і вивчав його фінансову спроможність. Умів цінувати акторів.
Дякую Валерію Івановичу, що не відмовляв у підтримці: разом ми реалізували декілька культурно-мистецьких проєктів як в далекій юності, так і за Вашого директорства в театрі.
Валерій Ковтуненко щиро любив Україну, її унікальну народну культуру, її історію. До неї, рідної України, він звертався:
«Дитино Великого Лугу і Матері-Січі!
Вмирали за тебе герої і лицарі чесні —
Як пам’ять про них хай горять
поминальнії свічі...».
Сьогодні поминальну свічу запалюємо ми в пам’ять про лицаря театру ім. Шевченка ВАЛЕРІЯ ІВАНОВИЧА КОВТУНЕНКА. Низько схиляємо голови, бо він «Пішов додому, в синю далечінь...» . Наші співчуття висловлюємо рідним, друзям, колегам митця».
Редакция Городского сайта выражает соболезнования родным и близким Валерия Ковтуненко.
Автор: Подготовил Константин Шруб.
Gorod`ской дозор | |
Фоторепортажи и галереи | |
Видео | |
Интервью | |
Блоги | |
Новости компаний | |
Сообщить новость! | |
Погода | |
Архив новостей |