Іво Бобул: Раніше до Дніпропетровська нас запрошували мало

Його пісні «Душі криниця», «Місячне колесо», «Якщо любиш, кохай», «На Україну повернусь», «Скрипалю», «Одна єдина» і багато інших вже давно стали народними шлягерами. Днями у Дніпропетровську, у рамках гастрольного туру містами України, відбувся концерт Іво Бобула під назвою «Одна єдина Україна».

Кореспонденту «Зорі» вдалося поспілкуватися зі співаком і задати йому кілька запитань.

— Ваш тур містами України присвячений темі «Єдина Україна».

— Так, звідси ми їдемо до Черкас.

— У Дніпропетровську ви нечасто виступали?

— Взагалі мало. Нас не запрошували сюди. Тут була лише російська естрада.

— Судячи з вашої біографії, для вас особисто Крим, Донбас — не порожній звук?

— Так! Я навчався в Слов’янську на Донбасі. Після восьмого класу поїхав до Слов’янська, в ПТУ здобував спеціальність токаря керамічних виробів. І цілий рік попрацював на Слов’янському ізоляторному заводі.

— А як опинилися в Криму?

— Працював у Севастополі від Кримської філармонії. Протягом року виступав на узбережжі Чорного моря. Тож для мене Крим і Донбас — частка України. Ми, артисти, їздили по фестивалях, конкурсах. Десять років підряд мене запрошували до міста Антрацита на святкування Дня шахтаря. А ще ж були фестивалі «Донецькі самоцвіти», «Слава труду» в Луганську.

— Шанувальники вашого таланту тепло сприйняли виступ вашої молодшої колеги Анастасії Лавріненко — солістки, яка бере участь у ваших концертах. Прошу Анастасію трохи розповісти про себе.

— Я — студентка Київської муніципальної Академії естрадного та циркового мистецтва. Закінчую п’ятий курс режисури, але друга спеціальність у мене вокальна. Ректор у нас заслужений діяч мистецтв України Владислав Вікторович Корнієнко. Дуетові нашому один рік. Раніше, ми більше їздили Україною. Зараз менше.

— Такий гарний вийшов ваш концерт і вистачало, на жаль, вільних місць, — знов звертаюсь до Іво Бобула.

— Дуже прикро. Не знаю, що з цим робити. Тішуся з теплого прийому дніпропетровської публіки.

— Значення пісні в тяжкі часи має зростати.

— Так, без пісні неможливо жити: вона окрилює, додає сил. Мимоволі звернуся до історичних аналогій. Коли в Америці в 1930-х роках була велика економічна депресія, що врятувало їх? Музика. І друге — почали робити дороги. Це виводило з кризи. Не можна людині залишитися наодинці з собою, зі своїми проблемами. Бо можна просто з глузду з’їхати. Треба кудись прямувати, щось робити, не колупатися в собі — не є добре впадати у відчай.

Зрозуміло, що поруч з вашою областю Донбас, де йдуть бойові дії. Але Дніпропетровськ — патріотичне місце, і він втримав цей натиск.

— Зараз ви з якими авторами співпрацюєте?

— Продовжую співробітництво з поетами-піснярами Андрієм Демиденком і Вадимом Крищенком. Останнім часом став виконувати і власні пісні. Взагалі я давно пишу — тільки це не афішував. А на сьогодні маю вже близько сорока власних пісень.

— У дніпропетровському концерті у виконанні Анастасії Лавріненко пролунала ваша прониклива пісня «Дівоча молитва».

— Так, це — прем’єра пісні. Вона — про те, що болить Україні сьогодні, про війну і любов.

— Які ваші плани?

Життя змінилося. День пройшов — і дякуєш Богові за прожитий день. Ранком встав, дякуєш Богу за те, що дав уранці встати. Одне, що хочу побажати всім нам, — щоб настав мир, більш нічого. А потім люди робитимуть свою державу як треба. Мирне, чисте небо над Україною дасть змогу це робити.