Уранці 11 березня все було готове. Попри заборону, над грандіозним портретом Тараса Шевченка, розташованим на фасаді театру, маяв жовто-блакитний прапор. При вході до театру дві намальовані фігури українки та українця тримали в руках «Кобзар» великого розміру. Фасад театру був прикрашений великою картиною, що символізувала повстання 1768 року — Коліївщину.
О дев’ятій ранку на театральній площі, котра вже була заповнена народом, з’явився комісар міста Кремер. Він оглянув оформлення і розгніваний, повернувся до комісаріату. Для виявлення обставин порушення наказу терміново викликав голову управи Олексія Самійленка, звинувативши того в саботажі. Потім дав вказівку негайно зняти прапор. І в присутності городян український стяг зірвали.
Увечері численні гості та глядачі прийшли до театру, прикрашеного шевченківськими цитатами, написаними на жовто-блакитному папері. Перші ряди зайняли німці. На сцені з’явився об’єднаний хор у супроводі ансамблю бандуристів. Слова «Заповіту» заповнили залу. Присутні встали і підхопили спів. Збентежені німці також піднялися. Комісар Кремер спитав перекладачку: «Це гімн?» Та відповіла: «Ні, але майже». Урочистості відбулися з великим натхненням і патріотичним настроєм українців. А в Миколаївській церкві, котра належала Українській Автокефальній Православній церкві, при великому зібранні людей провели панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку.