Минуле і сучасне «Палацу металістів»

Український Дім (колиш. ДК ім. Илліча)

Український дім (ДК Илліча)

Сімдесят п'ять років тому у м. Дніпропетровську з'явилася будівля, що одразу привернула увагу городян як за своїм значенням, так і за архітектурним виглядом. Мова йде про «палац культури металургів» або просто «палац Ілліча», як його знає більшість городян. А тоді, в далеких тридцятих, його називали «Палац культури металістів ім. Ілліча» або простіше «палац заводу ім. Петровського». Трохи пізніше – «театр металургів». Були часи, коли будинок палацу Ілліча називали «Великий театр», бо тут на найбільшій сцені в тогочасному місті відбувались основні театральні й концертні вистави. Історія цього будинку відобразила, наче в дзеркалі, основні примхи радянської культурної політики щодо «робітничих мас».

Кінець двадцятих - тридцяті роки XX століття... Бурхливі соціально-економічні трансформації. Індустріалізація та колективізація. Остаточне закріплення за Дніпропетровськом звання головної металургійної бази півдня Радянського Союзу. По всій Країні Рад йде важкий і тривалий процес одержавлення культури. Усюди зводяться Палаци культури - як правило, при найбільших підприємствах.

Було вирішено звести такий палац й при головному «місто утворюючому» підприємстві Дніпропетровська - металургійному заводі ім. Петровського, колишній «Бранці». Місце розташування підібрали відповідне - біля заводу, на колишній Брянській площі, де ще у революцію 1905 р. гриміли бої та робітники влаштовували барикади.

Новий палац зайняв більшу частину колись досить великої площі. Відкрився він у 1932 р. Але особливого характеру споруді надало не тільки знакове культурне навантаження, а особлива, неповторна архітектура.

Будинок палацу ім. Ілліча вважається однією з кращих у всьому Радянському Союзі споруд у стилі конструктивізм - стилі, дійсно народженому новою епохою. Проекти та фото дніпропетровського палацу можна побачити в численних роботах з історії архітектури.

Автором проекту палацу був відомий катеринославський-дніпропетровський архітектор Олександр Леонтійович Красносельський (1877-1944). Час спорудження палацу припав вже на епоху зрілості цього майстра, котрий встиг побудувати в місті кілька десятків об'єктів. Примітно, що Красносельський працював здебільшого в неокласичному стилі (як в дореволюційну, так і в сталінську добу). Дніпропетровцям добре відомі головні творіння Красносельського - універмаги «Центральний» та «Дитячий світ», реконструйовані Обласна Рада, Університет та театр ім. Горького. Але палац Ілліча - єдина побудована за його проектом конструктивістська споруда.

Ще в 1925 р. влада оголосила всесоюзний конкурс на проект «Палацу праці» в Дніпропетровську - саме такою була перша з багатьох назв споруди. «Палац праці мав бути культурним вогнищем робітників-металістів». У конкурсі взяли участь досвідчені майстри. Кращі проекти преміювали, проте жоден не визнали придатним до втілення в життя. Всі проекти, крім одного, були виконані в модному тоді конструктивістському стилі.

Тоді Окрвиконком доручив проектування досвідченому Красносельському, який, погодився, одначе з умовою, що його відрядять у столиці для вивчення досягнень, в т.ч. конструктивістського стилю. Дослідники відзначають, що найбільший вплив на О. Л. Красносельеького справили проект Палацу Праці в Москві роботи братів Весніних та проект палацу культури ім. Горького в Ленінграді роботи А. І. Гегелло та Д. Л. Кричевського. Дослідник творчості Красносельського О. Н. Ігнатов зазначив, що «форма залу для глядачів та сценічної частини Палацу праці Красносельеького подібна до запроектованої ленінградськими архітекторами».

Красносельський, по поверненні з відрядження, створив свій власний проект, який одержав високу оцінку в рецензії шанованих спеціалістів Ленінградської Академії мистецтв Л. Бенуа, І. Фоміна, Л. Руднєва.

Як відзначають спеціалісти, палац Красносельеького органічно поєднував естетичні вимоги з функціональними, і, що не менш важливо, технічними й економічними. Архітектор, віддаючи шану відомим зразкам, все ж створив цілком оригінальну споруду. Палац віддалений від червоної лінії проспекту Калініна на 30 м. Він має симетричну композицію, складається із трьох об'ємів - головного (трохи пізніше до нього добудували театр) та бічних корпусів, з'єднаних двома півкруглими крилами. Щодо наповнення палацу, то тут розташовувалися кінозал, танцювальний зал, спортивний зал, бібліотека, клубні приміщення, й, зрештою, театр з фойє та кулуарами.

До речі, публіка та влада зустріли проект Красносельеького досить критично. Він не погодився з надмірними вимогами, й тому залишив проектування, зосередившись на адміністративній та педагогічній роботі. Однак через деякий час будівництво Палацу в Дніпропетровську розпочали саме за проектом Красносельеького, й у 1932 р. Палац відкрився для глядачів. Завершення його будівництва приурочили до 15-річчя пролетарської революції.

Вже через кілька років після відкриття палацу металургів стало ясно, що необхідна реконструкція з метою вмістити всіх бажаючих. У 1935 р. до будинку почали прибудовувати новий великий театр, а наступного року його завершили. Автором проекту був той же О. Л. Красносельський.

Будівництву театру надавалася широка громадська увага. Красномовно про це говорить газета «Зоря» від 20 січня 1936 р. Отже, надамо слово сучасникам: «При Дніпропетровському Палаці культури металургів будується великий театр. Це буде найбільший і найкращий театр у нашій області. Про його розміри найпереконливіше свідчать такі цифри: найбільші у Дніпропетровську - театр опери та балету і театр ім. Т. Г. Шевченка вміщують кожний по 1100-1200 глядачів, а новозбудований театр металургів уміщуватиме понад 1600 глядачів. Сценічна площадка цього театру своїми розмірами дорівнюватиме розмірам сцени Великого академічного театру у Москві.

Для театру на кращих меблевих фабриках України замовлені високоякісні стильні меблі. Зал для глядачів театру матиме гарні, вдосконалені вентиляційні установки і буде обладнаний найновішою звуковою кіноапаратурою. До роботи над художнім оформленням усіх приміщень театру притягнуті кращі художники, архітектори області. Будівництво театру проводиться з таким розрахунком, щоб цілком закінчити його не пізніше 1-го липня цього року.

Загальна вартість будівництва становить близько 6 млн. крб.». (Зоря.- №17.-1936.-20 січня. Републікація: Днепропетровску 200 лет: Сб. док. и мат. - К.: Наукова думка, 1976.-С. 234).
Тридцяті-шестидесяті роки ХХ століття – короткий час, коли Палац культури металургів ім. Ілліча дійсно був «першою сценою області». Під час Великої вітчизняної війни Палац культури металургів зруйнували, але пізніше швидко відновили.

Остання ж третина XX ст. не відобразилася нічим особливим в житті споруди. Можна навіть сказати, що палацові Ілліча певним чином «не пощастило». Будували палац металургів і згодом театр при ньому як чи не найбільшу сцену в місті. А вже згодом, з побудовою оперного театру та палацу спорту «Метеор», значення палацу металургів швидко впало. До цього спричинилося й розташування - досить далеке від центру міста й від основних транспортних потоків. Із розпадом СРСР, кризою підприємства-засновника (заводу ім. Петровського) будинок палацу металургів остаточно втратив своє значення великого культурного центру. І це незважаючи на потужні площі. Зараз досить неприємно спостерігати за неохайним зовнішнім виглядом палацу імені Ілліча, що давно вже потребує капітального ремонту. Будемо сподіватись, що в найближчому майбутньому така видатна споруда не залишиться без уваги городян та місцевої влади.

Серед мешканців Дніпропетровська ходить легенда, що будинок палацу ім. Ілліча в плані споріднений із серпом та молотом - головною емблемою Радянського Союзу. Дійсно, подібність є. Залишається тільки відповісти на складне питання — чи така подібність є запрограмованою, або це простий збіг обставин, і вже пізніші покоління побачили там те, що хотіли побачити? Підстави твердити, що символіка дійсно закладена в дніпропетровській будівлі - є, бо знаменитий будинок Держпрому в тодішній столиці радянської України Харкові в плані подібний до... першого нотного рядку гімну «Інтернаціонал». Отже, такі незвичайні будівлі завжди стимулюють майбутні дослідження та оригінальні міркування.

Максим КАВУН