Чи полетить «Зеніт» у майбутнє?

Серед безлічі космічних носіїв, створених на Дніпрі, особливе місце займає «Зеніт» — видатне творіння ракетно-космічної техніки, ракетна перлина світу, символ космічної галузі України.

Після перших суто наукових і дослідницьких польотів космос почав перетворюватися на арену протистояння двох світових супердержав. До «зоряних воєн» справа не дійшла, але Холодна війна перенеслася і у космос: вся планета виявилася під наглядом космічної розвідки. Кожна зі сторін хотіла мати найкращу техніку, одержувати оперативну і достовірну інформацію, завжди бути готовою до непередбачених подій.

У цей момент в місті на Дніпрі продовжували створювати нове покоління розвідувальних космічних апаратів, серед яких особливу увагу приділяли «Цілині-2». Цей апарат істотно відрізнявся більш високими тактико-технічними і експлуатаційними характеристиками, готувався для запуску на «Зеніті». Коли космічний апарат фактично був готовий до своєї місії, створення «Зеніту» припинилося на невизначений термін.

Розробники нового носія виявилися заручниками своїх же новаторських рішень. Була маса проблем зі створенням наймогутнішого на той час ракетного двигуна з тягою 740 тонна-сил, який працював на нетоксичних компонентах палива. Вперше у світі створювався наземний комплекс, що забезпечує мінімальний час і повну автоматизацію всіх процесів заправки ракети, її передстартової підготовки і пуску без присутності обслуговуючого персоналу — так званий безлюдний старт.

Особливі вимоги висувалися до системи управління, яка повинна була забезпечувати найвищу точність виведення космічних апаратів на задані орбіти. Цілий «букет» проблем довелося вирішувати щодо конструктивного і технологічного вдосконалення. Жодна ракетна фірма світу не зважувалася на створення такого носія; подібного рівня досконалості і сьогодні не може продемонструвати жоден ракетно-космічний комплекс.

Головою Державної комісії з випробувань космічного апарату «Цілина-2» і космічного носія «Зеніт» призначили льотчика-космонавта, генерал-лейтенанта Германа Титова, який на той час закінчив Військово-повітряну академію імені Н. Жуковського, Академію Генерального штабу і працював у Центрі управління космічними апаратами військового призначення.

У Титова була «перша любов» — «фірма Корольова», відома як «мама» всіх космонавтів, — а тут незнайоме, практично невідоме надзакрите конструкторське бюро, яке раніше не мало жодних зв’язків з космонавтами. Призначення Титова головою Держкомісії проходило з дальнім прицілом: «Зеніт» створювався як космічний носій майбутнього, з повністю автоматизованим стартом, і на зміну трудівниці «сімці» — для майбутніх пілотованих польотів. У цьому плані льотчик-космонавт Титов був найбільш відповідною кандидатурою.

Здача в експлуатацію стартового комплексу «Зеніт» затримувалася, і перші космічні апарати «Цілина-2» довелося виводити чоломеївськими «Протонами». Титов проявив неймовірну наполегливість, щоб стартовий комплекс «Зеніту» (дві пускові установки) здали в експлуатацію без зауважень.

Розповідає лауреат Державної премії СРСР, інженер-проектант Володимир Федоров:

— На засіданні Держкомісії 11 квітня перший старт «Зеніту» призначили на 12 квітня — День космонавтики. З технічних причин пуск не відбувся, його перенесли на наступний день. Багато хто хвилювався, як пройде пуск: 13 число, понеділок… Керівником пуску був Віктор Грачов, від військових випробувачів — полковник Володимир Недобєжкін…

13 квітня 1985 року рівно о 14-й годині відбувся перший пуск «Зеніту». Корисний вантаж імітували «рейками», але «рейки» на орбіту не потрапили — нам трохи не вистачило везіння. А відбулося ось що: команда на відділення корисного вантажу практично співпала за часом з аварійним припиненням польоту. Різниця в якихось тисячних частках мілісекунди, але цього ще ніхто не знав. Керівництво пуску доповіло, що пуск пройшов успішно, але тут прийшов запит МЗС: «Американці цікавляться, що за фрагменти з’явилися на орбіті?»

Почали з’ясовувати, що ж відбулося. Наступного дня все стало ясно. Голова Держкомісії Г. Титов зібрав всіх причетних до невдалого пуску і назвав всі речі своїми іменами, а потім каже: «Прийшов час, коли з нас запитають за витрачені державні кошти. Багато хто може опинитися в місцях «не столь отдаленных», наприклад, в Магадані, включаючи і мене як голову Держкомісії».

Зал завмер, а Титов продовжив: «Тільки врахуйте, сидіти будемо по-різному: я — як Почесний громадянин Магадана, а ви…»

Попри весь трагізм ситуації, зал вибухнув реготом. Умів Герман Степанович розряджати обстановку!

Льотно-конструкторські випробування «Зеніту» проходили не так гладко, як хотілося б. На третій льотній машині встановили невеликий супутник, а масу, якої не вистачало до десяти тонн, замінили «піском». Пуск пройшов успішно. Ракетники жартували: вперше у світовій практиці на орбіту доставлений «пісок»…

Після четвертого пуску вибухнув скандал: чому не розкрився обтічник із супутником? Звідки узялася енергія, щоб на орбіту витягнути другий ступінь? Титов швидко розгадав «ребус» дніпрян: південці хитрили — новий носій має величезні резерви. Останні пуски підтвердили: «Зеніт» успішно виводить корисні вантажі вагою 14 тонн і більше.

У той час, коли на Байконурі проходили випробування «Зеніту», там же готували до льотних випробувань і багаторазову космічну систему «Енергія-Буран», в якій чотири блоки першого ступеня «Зеніту» використовувалися як прискорювачі. Фактично тоді «Зеніт» отримував подвійне завантаження: на нього «молилися» і москвичі, і дніпровці.

У ці напружені передстартові дні на Байконур прилетів генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов. Він відвідав пам’ятні місця космодрому, стенд-старт «Енергії». Після огляду всього комплексу перший заступник Генерального конструктора, вихованець дніпровської школи ракетобудування Борис Губанов запропонував Горбачову подивитися запуск «Енергії»: «Розуміємо, Ваш час надзвичайно ущільнений, але ж пуск майже епохальний — вперше в нашій країні стартує ракета такого типу». І додав: «Якби я був Генеральним секретарем, я б залишився на пуск».

«Тому ти і не Генеральний секретар, а головний конструктор», — перервав вільність Губанова новий голова ВПК Зайков. Всі засміялися. Потім Лев Миколайович Зайков пояснив: «Невже тобі не ясно: якщо Горбачов залишиться на пуск і відбудеться аварія, то весь світ говоритиме, що навіть Генсек не допоміг, а якщо все буде в нормі, то скажуть, що Генсек розкручує гонку озброєнь…». Особливо ясно було останнє…

Наступного дня, 13 травня 1987 року (знову число 13!) відбувся дев’ятий пуск «Зеніту», який спостерігав Горбачов. Пуск пройшов блискуче. Надалі «Зеніт» літав, як то кажуть, чисто: голки не підточиш.

Враховуючи успішний хід льотних випробувань «Зеніту», Держкомісія визнала за доцільне обмежити їх одинадцятьма пусками і рекомендувала космічний носій «Зеніт» з «Цілиною-2» прийняти на озброєння. Це була блискуча перемога дніпровських ракетобудівників і всіх їхніх суміжників. Створення «Зеніту» було відзначено вищими преміями країни, був підготовлений і указ про нагородження тих, хто відзначився, орденами і медалями, але до нагородження справа не дійшла.

Підписання нагородних документів було намічено на 4 жовтня 1990 року, того дня відбувся і п’ятнадцятий запуск «Зеніту». Він закінчився крупною аварією з руйнуванням пускової установки. Потім були ще два пуски. І знову — дві невдачі. Аналіз аварійних пусків ще раз підтвердив: ракетна техніка не терпить поспішності, халатності і панібратства. Довелося знову «закручувати гайки».

Врешті-решт носій довели до досконалості і «Зеніт» став тим «Зенітом», про який тепер говорять у найвищих ступенях.

Коли почалася реалізація грандіозного міжнародного проекту «Морський старт», жоден носій світу не зміг скласти конкуренцію нашому «Зеніту». Чим він привернув увагу зарубіжних фахівців? Перш за все рівнем автоматизації — в усьому світі іншого такого носія немає! На підготовку ракети до пуску достатньо десяти днів, тоді як для всіх інших необхідні місяці. Підготовка і пуск «Зеніту» з плавучої платформи повністю автоматизовані — на стартовому майданчику немає жодної людини. Ще одна важлива деталь: збірка «Зеніту» горизонтальна, а в умовах морського старту — це надзвичайно важлива обставина. Неможливо уявити вертикальну збірку триступінчатої ракети на стартовій платформі, що гойдається на океанських хвилях. «Зеніт», на відміну від багатьох інших носіїв, екологічно чистий, і всі проблеми екології автоматично виключені.

Перший пуск модифікованого «Зеніту» з морської платформи («Зеніт-3SL») відбувся 27 березня 1999 року, продемонструвавши блискучий зразок ділової, творчої і технічної співпраці фахівців США, України, Росії та Норвегії. На сьогоднішній день відбулося 30 пусків «Зеніту» з морської платформи. Дніпровський носій показав себе з найкращого боку, його почали використовувати в новому міжнародному проекті «Наземний старт», який став мовби продовженням «Морського старту», але його пуски проводяться вже з космодрому Байконур.

Запам’яталися слова експерта Європейського банку реконструкції і розвитку, сказані ним після відвідин стартового комплексу «Зеніт» на Байконурі: «…Я побував на всіх космодромах світу, оцінюючи ефективність інвестування новітніх проектів японців, китайців, французів, канадців, бразильців. Я не бачив нічого подібного, я приголомшений, це найвище досягнення ХХ століття!».

Багато з того, що було створене в Україні, прикрашає тепер музеї і площі інших країн. В Калузі біля космічного музею встановлений дніпровський первісток — стратегічна ракета Р-12 (8К63); в Москві — космічний носій «Космос»; в Санкт-Петербурзі на вічну стоянку біля Варшавського вокзалу поставили перший і єдиний у світі бойовий залізничний комплекс. А у Дніпропетровську і Павлограді, де створювалася ця техніка, нічого немає…

На набережній Дніпра хотіли встановити космічний носій ХХІ століття «Зеніт», що бере участь в грандіозних міжнародних проектах, але не знайшлося коштів, або вони кудись «упливли». Уявіть собі на набережній космічний колус заввишки 57 метрів і діаметром 4 метри, стартова вага якого дорівнює 455 тоннам. Видовище буде вражаючим і нікого не залишить байдужим. Поблизу ракети можна відкрити невеликий музей (як і планувалося), затишне кафе «Космос», або хоча б встановити рекламний щит, на якому замість кандидатів у депутати можна було б побачити етапи космічних звершень дніпровських ракетобудівників.

Скільки разів я спостерігав, як суміжники, гості, іноземці, що приїжджають на Південмаш, в КБ «Південне», прагнуть сфотографуватися біля ракетного комплексу SS-18 («Satan»), біля пам’ятників Михайлу Янгелю і Олександру Макарову, вважаючи це за найбільшу честь. Але я жодного разу не бачив, щоб хтось зупинився при в’їзді в місто з боку аеропорту на проспекті Гагаріна і сфотографувався біля одного з найбільш бездарних і вульгарних монументів Дніпропетровська, який, мабуть, присвячений місту ракетобудівників.

Наше місто повинно мати своє обличчя, представляти свої істинні цінності, свої досягнення, свою неповторність і унікальність, тоді воно стане справжньою Меккою для наших і зарубіжних туристів, містом-пам’ятником нашої історії.

І справа тут не тільки в ракетах і космічних апаратах, все криється набагато глибше — в національній ідеї, про яку у нас люблять говорити на всіх рівнях, але ніхто нічого не робить…