Як угамовували Ненаситець: історія 125-річної давності

Порог Ненаситець

Ненаситецький поріг

Стародавні камені порогу Ненаситець

У затопленого порога Ненаситець

Але були того року події і менш епохальні, хоча і не менш цікаві для читаючої публіки того часу. Скажімо, спроба приборкати найбільш грізний з Дніпровських порогів — Ненаситець.

Звернімося до газет того часу.

«18 травня у присутності міністра шляхів сполучення і начальника губернії здійснено посвячення (написано “посвячення”, але, можливо, мова йде про освячення? – Н. Ч.) вокзалу і моста Катерининської залізниці і обряд відкриття цієї дороги.

На Ненаситецьких порогах влаштований Євреїновим пароплав “Ненаситець”, який за допомогою каната проводитиме каналом порогів судна і баржі вгору і вниз з повною безпекою від краху. Розміри пароплава невеликі: сажнів 5-6 у довжину (приблизно 12 м. – Н. Ч.), не більше 3-х завширшки (6,4 м. – Н. Ч.); форма з обох кінців закруглена, як у вантажної барки. Ланцюг, прокладений на відстані 3-4-х верст (приблизно 3,7 км. – Н. Ч.), від острова, де тепер зупиняються плоти перед порогами, через канал і з півверсти (533 м. – Н. Ч.) нижче за пороги, в даний час ще добре не натягнутий і не вирівняний. Він перекинутий на невелике колесо, яке прикріплене збоку борту пароплава і приводиться в рух тією ж машиною, що зазвичай застосовується на парових млинах.

У пароплава бракує ще особливих пристосувань по обох бортах, щоб за допомогою них він міг утримуватися в одному напрямі, чіпляючись за дріт, який прокладений по стінах каналу і має в діаметрі біля вершка (приблизно 4,5 см. – Н. Ч.)».

(«Екатеринославскія губернскія вѣдомости». Передрук в «Харьковских губернских вѣдомостях» від 23 травня 1884 року).

23 червня 1884 року «Харьковскія губернскія вѣдомости» знову повертаються до цієї теми:

«Зважаючи на величезні переваги, що представляються водними шляхами сполучення перед залізничними для громіздких вантажів, у тому числі і для сільськогосподарських продуктів, великий інтерес для всього південного краю Росії представляють досліди інженера Євреїнова з влаштування туерного пароплавства через непрохідні дотепер пороги на головній артерії краю, річці Дніпро. Тільки лісові плоти і лише вниз за течією річки проходили ці грізні пороги; досліди інженера Євреїнова мають за мету довести можливість судноплавства по багатоводному Дніпру і за течією річки, і проти. З вирішенням цього завдання, вантажі з широкого краю, прилеглого до Дніпра, будуть вільно досягати Чорного моря, а інші ввозитися проти течії річки».

Перший дослід був проведений 15 червня на головному Ненаситецькому порозі, по якому був направлений (проти течії) туерний пароплав “Ненаситець”, під наглядом самого Євреїнова. За словами катеринославської газети “Днепр”, “пароплав, увійшовши до порогу, пішов правильно і перейшов два грізні перевали. На третьому перевалі бічною течією вода почала ударяти в носову частину і потрапляти у вікна. Ця обставина, яка сама по собі нічого не значила, проте викликала деяке замішання, тому що з берега канави, де зібрався великий натовп народу, хтось вигукнув: „Вода йде в пароплав!”. Після цього пароплав був спокійно спущений по ланцюгу вниз за течією. Після огляду пароплава виявилося, що він у повній справності. Тим часом цей дослід вказав, що до носової частини туера необхідно приробити таран, який би розтинав хвилі. Всі розпорядження з виконання цих робіт вже зроблені і майстри виїхали на пороги. Можна сподіватися, що грандіозна справа пана Євреїнова увінчається успіхом, який вирішить питання про судноплавство тієї частини Дніпра, пристосувати яку до потреб краю ще нікому не вдавалося».

Публіка напружено стежила за проектом інженера Євреїнова. Місяць потому «Харьковскія губернскія вѣдомости» писали:

«У половині червня місяця міністерством шляхів сполучення був проведений дослід, причому виявилося, що для зручності розрізання води, з причини чиненого нею опору, на носовій частині пароплава-туера було потрібно встановлення тарану. В даний час, як чутно, роботи з влаштування останнього близькі до закінчення, так що офіційне випробування, ймовірно, відбудеться в половині теперішнього місяця, і у разі отримання задовільних результатів, в липні ж місяці передбачається приступити до відкриття правъльного судноплавства через дніпровські пороги».

Остання замітка на цю тему в «Харьковских губернских вѣдомостях» з’явилася 25 вересня 1884 року:

«Туерне пароплавство через пороги, що наробило стільки шуму, ймовірно, так і залишилося рium’ом desiderim’ом (латинський вислів: “благе побажання”. – Н. Ч.). Як “Днепру” передають, навіть пароплав Євреїнова в даний час розібраний і частини його продаються на злам».

Що ж являє собою туерне пароплавство (воно ще називається ланцюговим)? Ось що можна дізнатися з цього приводу зі сторічної давності статті А. Таненбаума «Ланцюгове пароплавство».

Туерне пароплавство застосовується переважно для пересування вантажних судів проти швидкої течії на річках; воно вигідніше за буксування судів звичайними буксирними пароплавами в тому відношенні, що при пересуванні по ланцюгу утилізується вся сила машини, тоді як при вільному плаванні за допомогою гвинта або весельних коліс уживається з користю не більше 60% корисної роботи машини. За цього способу тяги уздовж всієї ділянки річки на дні прокладають ланцюг, який підхоплюється на ланцюговому пароплаві барабаном з горизонтальною віссю. Ланцюг утримується на барабані простим тертям, і тоді він буває намотаний на нього в декілька обертів, або, як роблять останнім часом, ланцюг лежить тільки на частині кола барабана, а для посилення тертя барабан намагнічується. Парова машина, обертаючи барабан, пересуває пароплав по ланцюгу. При цьому ланцюговий пароплав тягне за собою декілька навантажених судів.

Ланцюгові пароплави більшою частиною забезпечувалися також весельними гвинтами, що дають їм можливість у разі потреби пересуватися і самостійно, наприклад, вниз за течією. Скидання ланцюга з барабана при розходженні стрічних возів (так називається ланцюговий пароплав з судами, що пересуваються ним) та інших випадковостях і зворотне підхоплення її представляє важку і копітку роботу. Вона значно полегшується в системі електромагнітного туажа Бове, в якій ланцюг притягується до барабана магнетизмом. Особливий двигун обертає динамо-машину, яка виробляє струм потужністю в три кінські сили. Струм обходить намотування котушки і намагнічує барабан, унаслідок чого ланцюг міцно пристає до барабана.

Замість ланцюга прокладаються також сталеві канати, яких початкова вартість менше, та проте експлуатація обходиться дорожче. Цей спосіб тяги називається туажем, і назва ця зазвичай розповсюджується і на ланцюгове пароплавство. Канат перекидається через блок, встановлення якого повинно сприяти утворенню достатнього тертя між його ободом і канатом. Притому довжину каната не так легко пристосувати до форми русла, оскільки канат не можна довільно подовжувати або вкорочувати, як це можна зробити з ланцюгом, додаючи і прибираючи ланки.

Незважаючи на великі переваги ланцюгової тяги, використання цього роду пароплавства, з приводу великих витрат на первинне встановлення і ускладнень, що виникають унаслідок частих поломок ланцюга, зносу його та ін., супроводжується успіхом тільки за таких виняткових умов (пороги або дуже швидка течія), коли буксирні пароплави не можуть з ним конкурувати. В Росії ланцюгове пароплавство існувало на Шексні, на Верхній Волзі і на Свірі. Кількість туерних пароплавів, проте, не зростала. За проведеним у 1884 р. першим загальним переписом всіх судів, плаваючих на річках європейської Росії, їх числилося 26, а в 1895 р. і за переписом 1900 р. – 23.

Отже, спроба запровадити туерне пароплавство на найгрізнішому з Дніпрових порогів зазнала невдачі. Людина визнала свою безпорадність у боротьбі зі стихією. Той рівень техніки ще не дозволяв приборкати Дніпро, тому до самої революції і ще півтора десятиліття після неї пускатися в плавання по Дніпру наважувалися лише з лоцманом, який добре знав порожисту частину річки. Цим можна пояснити, чому не зростала в Російській імперії кількість туерних пароплавів.

А хто ж такий інженер Євреїнов, що безуспішно намагався упровадити ланцюгове пароплавство на дніпровських порогах?

Ми можемо лише припускати, що це був інженер шляхів сполучення Микола Васильович Євреїнов — батько Миколи Миколайовича Євреїнова, російського і французького режисера, драматурга, теоретика і перетворювача театру, історика театрального мистецтва, який народився в Москві і помер у Парижі. Дитячі роки майбутнього режисера постійно протікали в роз’їздах по країні, пов’язаних зі службою батька. Дерпт, Псков, Москва, Катеринослав... У Пскові Микола Васильович очолював правління Псковсько-Рибінської залізниці. Тож ця сторінка нашого минулого чекає свого продовження.