«Гидке каченя» з берегів Дніпра, якого боявся весь світ

Перші ракети Сергія Корольова Р-1, Р-2, як то кажуть, погоди не робили: літали недалеко і неточно, мали звичайні боєзаряди. Одним словом, були малоефективні. На засмучення військових, і нова ракета Корольова Р-5М, яка була оснащена атомним зарядом і літала на 1200 кілометрів (удвічі далі за свою попередницю), не виправдала надій: ракета значно поступалася зрослим вимогам до боєготовності і живучості, була надзвичайно складна в експлуатації. Але на безриб’ї і рак риба — Р-5М терміново запустили в серійне виробництво на першому і єдиному на той момент серійному ракетному заводі № 586 (м. Дніпропетровськ).

Супроводом серійного виробництва ракет займалося СКБ, очолюване головним конструктором заводу Василем Будником. Займаючись серією, заводські конструктори ґрунтовно визначили больові точки і специфічні недоліки ракет, які вони випускали, але усунути їх в умовах серійного заводу можливості не було. Виникла смілива ідея розробити власну ракету, позбавлену цих недоліків, тобто таку, що працювала б на паливах тривалого збереження. Такі палива в Радянському Союзі були відомі ще в 30-і роки. В Німеччині на їх основі була створена зенітна ракета «Вассерфаль».

Виконуючи ухвалу уряду від 4 грудня 1950 р., фахівці НДІ-88 провели науково-дослідні роботи на предмет можливості створення ракет на висококиплячих окислювачах. В листопаді 1951 року завершилася розробка ескізного проекту тактичної ракети Р-11 — першої радянської ракети на довгозбережуваних компонентах палива. Проект ракети був виконаний під керівництвом Михайла Янгеля — заступника головного конструктора ОКБ — сумісно з конструкторськими бюро Олексія Ісаєва (двигун), Миколи Пилюгіна (автономна система управління), Володимира Барміна (наземне устаткування).

Льотні випробування ракети Р-11 проводилися на Державному центральному полігоні у квітні-червні 1953 р. Більше місяця кожна з десяти ракет до пуску знаходилися в заправленому стані. Випробування підтвердили правильність вибору основних конструкторських і технологічних рішень — за рахунок вживання довгозбережуваних компонентів палива боєготовність ракети Р-11 вдалося підвищити більш ніж у 2 рази. Завдяки використанню автономної інерційної системи управління, кращою стала і точність стрільби.

Ще остаточно не підрахували всі плюси ракети Р-11, а вже намітилося декілька варіантів практичного використання нового ракетного комплексу на транспортних засобах. Надалі на базі Р-11 створили оперативно-тактичний ракетний комплекс Р-11М з ядерним зарядом для Сухопутних військ; самохідний стартовий агрегат на базі важкого танка Ж. Котіна; геофізичну ракету Р-11А; ракету Р-11ФМ для запуску з пускових установок підводних човнів.

Розвиваючи нетрадиційний для Корольова напрям, керівництво НДІ-88 запропонувало почати розробку балістичних ракет на довгозбережуваних компонентах палива. Директора НДІ-88 Михайла Янгеля підтримали міністр озброєння, маршал артилерії, а також головні конструктори, серед них В. Глушко, О. Ісаєв і М. Пилюгін. Проти висококиплячих окислювачів виступали С. Корольов та деякі інші конструктори, стверджуючи, що для ракет з дальністю більше 1000 км вживання висококиплячих палив «нераціональне і неперспективне».

Практично в той самий час на серійному заводі в Дніпропетровську приступили до проектування балістичної ракети на тих же довгозбережуваних компонентах палива.

Для реалізації нових ідей 10 квітня 1954 року у місті було створено Особливе конструкторське бюро № 586 (ОКБ-586). Постало питання: кого призначити головним конструктором нового ОКБ? Янгель був керівником головного інституту ракетної галузі, у нього був досвід у створенні ракет на висококиплячих компонентах палива, у Будника — величезне бажання утілити ідею в життя, зробити ракету краще, ніж у Корольова.

Перевагу віддали досвіду, але за сімейними обставинами Янгель вирішив залишитися в Москві: його дружина Ірина Стражева — викладач МАІ — категорично відмовилася переїздити на периферію. До Янгеля застосували «важку артилерію»: або квиток на потяг, або партквиток — на стіл. Зійшлися на тому, що за час відрядження до Дніпропетровська Янгель організує створення нової ракети і повернеться до Москви. Виїхавши до Дніпропетровська, Михайло Кузьмич сподівався, що їде на 2-3 роки, виявилося — на все життя…

Організація Особливого КБ і кадрові призначення відбулися за рішенням Устинова. Призначаючи Янгеля головним конструктором ОКБ, міністр розв’язав і іншу проблему: розвів Корольова і Янгеля по різних кутах.

Для виконання державної задачі в найкоротші терміни міністр дав вказівку передати всі напрацювання НДІ-88 зі створення ракет на довгозбережуваних компонентах палива заводу № 586.

Чим керувався Корольов, виступаючи проти створення балістичних ракет на висококиплячих паливах? Перш за все, він вважав, що ці палива мають низькі енергетичні властивості. Особливе питання — їх висока токсичність. Азотна кислота дуже агресивна, клопотів з нею у сто разів більше, ніж з рідким киснем. Тут Корольов мав рацію. Разом з тим виникає питання, чому Янгель так наполегливо боронив нетрадиційний напрям, так настирливо добивався його реалізації?

Створення зброї — це пошук найскладніших технічних компромісів. У разі виникнення збройного конфлікту ракета повинна бути готова до дії. Враховуючи сукупність всіх достоїнств і недоліків, Янгель і Будник віддавали перевагу довгозбережуваним паливам. Вони забезпечували тривале знаходження ракет в заправленому стані, це значно збільшувало їх боєготовність і живучість. Ракети були прості й надійні в експлуатації — головний плюс бойової зброї.

Головний конструктор КБ транспортного машинобудування, сподвижник Янгеля Всеволод Соловйов висловив вельми важливу думку: «Мені уявляється, що фігура Янгеля настільки масштабна, що вимагає спеціальних досліджень в історичному плані. Мене цікавило і цікавить, чому, власне, Янгель перейшов з авіації в ракетну техніку, у той час область зовсім нову, незвідану. Що його примусило узятися за рішення абсолютно нових проблем?

Володіючи гострим аналітичним розумом, він не міг не бачити ті промахи і неготовність до війни, які були присутні в СРСР. І якщо виникнуть такі ж складні колізії, як у сорок першому році, то до них держава повинна бути підготовлена завчасно. На той час був абсолютно очевидний той шлях, по якому піде розвиток військової техніки».

На початку 1950-х у світі склалася вкрай напружена обстановка. Особливо вона загострилася в середині 50-х років. Президент США Д. Ейзенхауер 1 грудня 1955 року оголосив програму створення балістичних ракет дальньої дії пріоритетною. У той час в США створювалося декілька ракетних систем: «Тор» і «Юпітер» на дальність близько 3000 км, серії «Атласів» і «Титанів» на міжконтинентальну дальність.

Що Радянський Союз міг протиставити американцям в ракетному озброєнні? ОКБ Корольова розробляло міжконтинентальну ракету Р-7 (в ужитку «сімка»). До літа 1956 року успішно завершилися льотні випробування «п’ятірки» — ракети Р-5М і почався її серійний випуск у Дніпропетровську.

Свіжий погляд, інженерна інтуїція допомогли Янгелю правильно оцінити проект ракети А-63, виконаний під керівництвом головного конструктора заводу Василя Будника. Не поменшуючи заслуг проектантів СКБ, Янгель звернувся до розробників: «Чи є сенс робити нову ракету з новою системою управління, на нових компонентах палива, але практично дублюючу ракету Р-5?».

Головний конструктор ухвалює рішення: проект ґрунтовно допрацювати, збільшити дальність польоту ракети з 1000 до 2000 км, головну частину замість звичайного оснастити ядерним зарядом. Всі пропозиції Янгеля були враховані, і креслення ракети Р-12 з новим індексом 8К63 поступили у виробництво.

Почався наступний етап боротьби за нову ракету. Корольовська «п’ятірка» — це алюміній, кисень і спирт. Дніпропетровський первісток — перехід на нові висококиплячі компоненти палива, що вимагали підвищення стійкості конструкційних матеріалів — одним словом, не ракета, а «гидке каченя»... Потрібно було подолати психологічний бар’єр заводчан, щоб вони повірили у нову розробку. Всі фахівці КБ від головного конструктора до рядових співробітників днювали і ночували в цехах, беручи участь в усіх етапах створення першої власної ракети. Щоб витягнути «гидке каченя» у світ, доводилося умовляти, прохати, застосовувати нетрадиційні способи...

У березні 1957 року провели перше вогневе стендове випробування ракети Р-12. За ним послідувало ще три — всі виявилися успішними! Це і обнадіювало, і радувало всіх творців нової ракети: Загорський випробувальний центр дав зелене світло льотним випробуванням. 5 травня 1957 року в головному складальному цеху заводу № 586 першу льотну ракету завантажили у вагон і під посиленою охороною спецпотяг відправили на полігон Капустін Яр.

На полігоні ракету більше місяця готували до пуску. Туди приїхали майже всі головні фахівці ОКБ: М. Янгель, В. Будник, проектанти, конструктори, двигунобудівники, управлінці, балістики, випробувачі... Керував бригадою підготовки і проведення пуску випробувач Загорського НДІ Анатолій Бабушкін .

Несподівано на полігоні з’явився сам Корольов. Він прилетів у Капустін Яр подивитися, як йдуть справи в Янгеля. Була тут і ніби офіційна причина: готувався запуск геофізичної ракети Р-2А. Побачивши на старті дніпропетровську ракету, Корольов походив навколо неї, потім сказав, як відрізав: «Це що за олівець? Він зламається, не встигнувши злетіти!». Дійсно, ракета Р-12 нагадувала тонкий, гостро заточений олівець: при довжині 22 метри її діаметр був трохи більше півтора метри. На зауваження Корольова ніхто серйозно не відреагував: всі знали його ставлення до розробки.

Запуск ракети Р-12 призначили на 22 червня 1957 року. Після команди «Пуск» ракета, вириваючись із клубів диму і вогню, стрімко пішла в безодню південного неба. Особливо красиво вона виглядала на висоті в промінні сонця, що вже заходило. Пролетівши дві тисячі кілометрів, ракета потрапила, як то кажуть, «в кілочок» — це була гора Мунлу в Центральному Казахстані.

Маршал артилерії Митрофан Недєлін привітав творців першої стратегічної ракети на висококиплячих компонентах палива з успішним пуском і великою перемогою. Михайло Янгель подякував усім конструкторам, заводчанам, військовим випробувачам, усім суміжникам за самовіддану працю.

Льотно-конструкторські випробування ракети Р-12 передбачалося проводити в три етапи. Всупереч висловлюванням Корольова, «гидке каченя» з берегів Дніпра літало надійно, і не просто літало — перевершило все раніше створене.

Успішний хід випробувань дозволив відмовитися від останніх дев’яти пусків третього етапу. Випробування завершили успішним пуском контрольної ракети із серійної партії.

4 березня 1959 року ракету Р-12 наземного базування прийняли на озброєння — Радянський Союз одержав могутню ракетно-ядерну зброю. А вже 17 грудня того ж року на базі ракет Р-12 був створений новий вид військ — Ракетні війська стратегічного призначення.

До початку 60-х у світі нагромадилися гори зброї, але країни-суперники продовжували нарощувати ракетно-ядерні «м’язи». Перша ракета з ядерним зарядом «Редстоун» з’явилася на озброєнні армії США в 1956 році. В тому ж році і Радянський Союз прийняв на озброєння ракету Р-5М з атомним зарядом. Потужність цього заряду в 4 рази перевищувала потужність американської бомби, скиненої на Хіросіму.

У 1958 році у американців з’явилися дві нові ракетні системи, оснащені ядерними зарядами «Юпітер» і «Тор». Їх розмістили в Італії і Туреччині і частково у Великобританії. В 1959 році американці створили першу міжконтинентальну ракету «Атлас» з дальністю 11000 км, а через рік — «Титан-1».

До середини 50-х років Радянський Союз вже володів термоядерною зброєю, але носіїв для неї, по суті, ще не було. Потенційному супротивнику країна Рад могла протиставити тільки ракети Р-7 з дальністю 8000 км, Р-12 на 2000 км і Р-5М на 1200vкм. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що Радянський Союз значно поступався США не тільки за кількістю зарядів і носіїв, але і за точністю стрільби ракет.

Незабаром довелося припинити випуск і зняти з бойового чергування кисневу ракету Р-5М у зв’язку із заміною її ракетою Р-12. Навіть тоді, коли на озброєнні Ракетних військ з’явилися більш могутні ракетні системи Р-14 на дальність 4500 км і Р-16 на міжконтинентальну дальність, дніпровський первісток продовжував нести бойове чергування.

При переході з наземного на шахтний спосіб базування ракетних комплексів ракета Р-12 першою одержала «шахтну прописку». Незабаром всі дніпровські ракети Р-12У, Р-14У, Р-16У вже стали «шахтними», склавши на довгі роки основу ракетної могутності СРСР. По суті, місто на Дніпрі перетворилося на кузню ракетної зброї, негласну столицю бойового ракетобудування.

Ракету Р-12, що блискуче зарекомендувала себе у військах, почали випускати чотири ракетні заводи (Дніпропетровський, Омський, Пермський і Оренбурзький), вона стала наймасовішою ракетою стратегічного призначення. За американськими даними, було виготовлено 2300 ракет Р-12. (Офіційні радянські джерела уточнених відомостей не наводять).

Створені на Дніпрі ракети найбільш несподіваним чином трохи не перетворилися з оборонного щита на караючий меч. За рішенням Президії ЦК КПРС, в 1962 р. ракети Р-12 таємно доставили на Кубу для «захисту Кубинської революції від можливої агресії США». Операція одержала секретне найменування «Анадир».

З урахуванням дальності польоту ракет Р-12 в зоні ураження опинилася третина Сполучених Штатів. Американські літаки-розвідники засікли стартові позиції радянських ракетних полків «на порозі» Америки. Журнал «Life» опублікував місця дислокації 24 пускових установок радянських ракет і можливі райони ураження території США. Серед американців піднялася паніка. В бойову готовність були приведені всі стратегічні сили США. В підвищену готовність привели і всі угрупування міжконтинентальних ракет СРСР. Третя світова війна могла вибухнути будь-якої хвилини...

На щастя, здоровий глузд переміг. Радянські ракети з Куби вивезли. Прибрали і американські ракети з військових баз в Італії і Туреччині. Карибська криза завершилася мирно, але людство ще довго перебувало в шоці від реальної загрози нових Хіросім. На планеті немає ракетної системи, яка б викликала більше тривог і хвилювань у людства, ніж ракета Р-12, що трохи не висадила у повітря весь світ. Саме в таких чорних тонах Р-12 і увійшла до історії ХХ століття.

У ракетних військах Р-12 несла службу рекордний час — понад 30 років! Останні ракети Р-12 були знищені в 1989 році відповідно до Договору між СРСР і США про повну ліквідацію ракет середньої і малої дальності.

В історії ракети Р-12 є ще один штрих. Створюючи стратегічну зброю, конструктори янгелівського КБ дійшли чудової думки: в руках наших предків камінь спочатку був зброєю, потім став вічним будівельним матеріалом. Так і бойова ракета — практично готовий космічний носій.

Прорив у космос визначив основні напрями розвитку космонавтики, але разом з тим показав, що дослідження космосу вимагають і «космічних» витрат. В КБ Янгеля задалися метою здешевити космічні програми, зробити їх надбанням всього людства. Так і зробили: на базі бойової ракети Р-12 створили відносно простий, дешевий і зручний в експлуатації двохступінчастий носій, що увійшов до світової космонавтики як «Космос-1». Вперше з’явилася можливість масового запуску космічних апаратів на користь науки, оборони і народного господарства. Були реалізовані дві масштабні космічні програми — «Космос» і «Інтеркосмос». Перші космічні апарати цих серій були створені в Дніпровському ракетно-космічному центрі і виведені на орбіти космічним носієм, виготовленим на берегах Дніпра.

«Космос-1» став першою ластівкою в реалізації конверсійної стратегії дніпровських ракетобудівників — практично всі свої бойові ракети вони перетворили на космічні носії: «Космос-1», «Космос-2», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-2А», «Циклон-3», «Зеніт» і «Дніпро».

Ракети, як і люди, кожна має свою долю. «Гидке каченя» з берегів Дніпра перетворилося на легенду Ракетних військ і стало справжнім трудівником космосу. Ракету Р-12 можна порівняти з полікарповським літаком-довгожителем ПО-2, створеним вчителем і наставником Михайла Янгеля, «королем винищувачів» Миколою Полікарповим.

ПО-2 і Р-12 — ці шедеври техніки стали символами ХХ століття, перетворилися на пам’ятники. Нині ракета Р-12 встановлена в Москві, Калузі, Житомирі, Києві, у військових частинах і навіть на Кубі. Дніпропетровськ «переплюнув» усіх: легендарну ракету встановили не в місті, щоб її бачили всі, а біля КБ, усередині заводу, як секретний об’єкт в роки Холодної війни, — за могутнім парканом і колючим дротом.